У формальній організації бундестагу теж панує поділ на фракції. Головою німецького бундестагу стає представник сильної фракції. Початковою базою (критерієм) у визначенні складу всіх органів бундестагу, чи то його комітети, чи то президія, є сила фракції.

Комітети бундестагу.

Політична активність депутатів найяскравіше виявляється в діяльності комітетів бундестагу. Робота у складі комітетів відкриває як партіям більшості, так і опозиції широкі перспективи для вираження власних інтересів та здійснення впливу. Представники різних парламентських інтересів особливо інтенсивно працюють у тих комітетах, де вирішуються найважливіші економічні та соціальні питання.

Починаючи з періоду шостої легіслатури (1969–1972 pp.) послідовно здійснюються принцип: кожному міністерству мов відповідати певний комітет бундестагу. Проте разом із цими 15 комітетами є ще декілька традиційних парламентських комітетів (наприклад петиційний). Кількість членів комітетів різна – від 17 до 33.

За винятком бюджетного комітету, який може вирішувати фінансові питання і без дискусії в рамках пленарного засідання, діяльність комітетів формально слугує лише підготовці таких засідань.

Пости голів комітетів розподіляються відповідно до чисельності й політичного впливу фракції між усіма представленими в бундестагу партіями за певною схемою. Оскільки від голови комітету до певної міри залежить просування парламентських справ, він відіграє важливу роль.

Засідання комітетів, як правило, проходять у закритому режимі.

Бундестаг також має право створювати комітети з розслідування. Для створення такого комітету достатньо голосів лише чверті від загальної кількості депутатів, але в ньому самому (відповідно до співвідношення сил) більшість має найбільша парламентська фракція. Хоча діяльність таких комітетів одержує сильний суспільний резонанс, результати її не ведуть до юридично значущих наслідків.

Депутат бундестагу ФРН офіційно іменується Mitglied des Bundestages (нім. – член німецького бундестагу) і має право ставити перед своїм ім'ям абревіатуру MdB. Фінансове забезпечення депутатів врегульоване законом про оплату та про відшкодування витрат ("закон про дієти"), а також депутатською пенсією, на яку можна претендувати після восьмирічної діяльності в бундестагу. Це дає змогу депутатові, що зазвичай не має інших засобів до існування, підтримувати достатньо високий рівень життя.

Контроль над урядом.

Важливим завданням парламенту, разом із законодавчою функцією, є контроль над урядом. Фактично дієвий контроль над урядом (у значенні справжньої залежності його від бундестагу) можливий лише в дуже вузьких межах. Опозиція не має достатньої кількості голосів, яка дає можливість довести до логічного завершення вотум недовіри уряду. Практично у всіх основних політичних рішеннях на практиці уряд співпрацює з парламентською більшістю. При цьому уряд зобов'язаний враховувати думку фракцій, проте це не дає повною мірою ефективного механізму контролю цієї більшості над ним. Опозиційна частина бундестагу наділена лише правом критикувати уряд.

Контроль над урядом бундестаг здійснює за допомогою звичних для демократичних держав Європи парламентських засобів – інтерпеляцій і політичних дебатів. Для контролю над урядом у бундестагу також є такий засіб, як великі і малі запити. Для пожвавлення дебатів і більш оперативної інформації введено годину запитань, а для невідкладних актуальних справ – так звану актуальну годину.

Уряд (особливо його глава) часто не доводять до відома бундестагу рішення з важливих політичних питань, а безпосередньо інформують громадськість іншими каналами – найчастіше по телебаченню.

Бундесрат.

Згідно з Основним законом ФРН бундесрат є одним із п'яти постійних конституційних органів країни, разом із федеральним президентом, бундестагом, Федеральним урядом і Федеральним конституційним судом. Його нерідко розглядають як другу палату єдиного німецького парламенту. Конституція ФРН однозначно визначає, що закони країни приймаються бундестагом, а бундесрат покликаний виконувати контрольні функції, роль свого роду гальма у разі ухвалення поспішних законопроектів, впливати на рішення бундестагу і федерального уряду. Маючи статус органу федерації і не будучи земельним органом або "земельною палатою" у власному значенні слова, бундесрат відображає один з основних принципів федералізму – єдність у різноманітті.

Відповідно до Основного закону ФРН бундесрат складається з членів земельних урядів. Він не є виборним органом і не зв'язаний якимись термінами повноважень. Склад бундесрату формується поступово, у міру виборів у ландтаги (місцеві представницькі органи) земель і формування земельних урядів. Мабуть, із цієї причини бундесрат іноді називають "вічним федеральним органом".

Конституційно-правовий статус членів бундесрату багато в чому відрізняється від статусу депутатів бундестагу. Постійні члени бундесрату і їх заступники підпорядковані своєму земельному уряду і під час голосування зобов'язані відображати його позицію. Члени бундесрату не володіють парламентською недоторканністю і позбавлені значної частини пільг, що надаються депутатам бундестагу.

Робота бундесрату відбувається, головним чином, у комітетах. Сфера повноважень таких комітетів в основному відповідає поділу функцій між міністерствами і відомствами. У кожному а комітетів землі мають по одному голосу, направляючи туди по одному члену бундесрату, як правило, тих, чия діяльність у земельному уряді відповідає профілю того або іншого комітету.

Правовий статус включення бундесрату до законодавчого процесу Федерації закріплено в ст. 50, 77 та ін. Основного закону ФРН. Згідно з Конституцією, бундесрату, разом із бундестагом, надано право обирати членів Федерального конституційного суду. Генеральний прокурор ФРН може призначатися лише за згодою бундесрату. Якщо федеральний президент не може виконувати свої обов'язки, їх бере на себе президент бундесрату. На розгляд бундесрату передаються всі законопроекти, прийняті бундестагом. Ті з них, які стосуються компетенції земель (зазвичай кожен другий законопроект, у тому числі законодавчі акти з бюджетних і податкових питань, з питань території і меж земель, структури й організації земельної влади, освіти та культури), повинні бути схвалені цим органом.

Бундесрат має серйозні права й у сфері управління федерацією. Зокрема, він мав можливість до певної міри контролювати уряд. Останній, згідно зі ст. 53 Конституції ФРН, зобов'язаний інформувати бундесрат про свої поточні справи, включаючи питання соціально-економічного становища країни, оборони і зовнішньої політики.

Бундесрат здійснює такі основні політичні функції:–

через бундесрат землі напряму представляють свої інтереси перед Федерацією;–

за допомогою бундесрату землі беруть участь у законодавчому процесі Федерації в цілому, компенсуючи тим самим обмеженість власної компетенції;–

бундесрат забезпечує землям трибуну для обміну політичним і управлінським досвідом;–

беручи участь у роботі бундесрату, земельні політики також беруть на себе обов'язки федеральних політиків і тим самим несуть відповідальність за справи всієї держави.

У разі виникнення суперечностей між законодавчою і виконавчою гілками влади з ініціативи бундесрату, бундестагу або уряду країни скликається погоджувальний комітет. Склад комітету формується за рахунок членів, що делегуються бундестагом і бундесратом (по 16 від кожної сторони). Показово, що, працюючи в погоджувальному комітеті, члени бундестагу і бундесрату не зобов'язані виконувати вказівки органів (члени бундесрату звільняються також від обов'язку підкорятися рішенням своїх земельних урядів), які делегували їх, виступаючи як незалежні політики.

ЛІТЕРАТУРА

Публікації нормативних документів

1. Всеобщая декларация прав человека. Официальный текст. – М.: Права человека, 1996. – 16 с.

2. Испания: Конституционные и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1982. – 352 с.

3. Италия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1988. – 352 с.

4. Конституции зарубежных государств / Сост. В.В. Маклаков. – М.: БЕК, 1997. – 586 с.

6. Конституции зарубежных стран / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 448 с.

6. Конституции государств американского континента. – М.: Иностр. лит., 1957. – 434 с.

7. Конституция Соединенных Штатов Америки. – М.: ТОО "Иван", 1993. – 32 с.

8. Конституция Швеции. – М.: Юрид. лит., 1981. – 142 с.

9. США. Конституция и права человека. – М.: Мысль, 1987. – 316 с.

10. Федеративная Республика Германия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1991. – 468 с.

11. Французская Республика: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1989. – 448 с.