Принципи права соціального захисту України

План

1. Поняття і класифікація принципів права

2. Загальні (галузеві) принципи права соціального захисту

3. Внутрігалузеві принципи права соціального захисту

4. Загальні принципи права соціального захисту в міжнародно-правових актах

Поняття і класифікація принципів права

Принципи права – керівні засади, ідеї, які зумовлені об’єктивними закономірностями існування, рівнем розвитку суспільства і визначають зміст і спрямованість правового регулювання. Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси комплексу правових норм у конкретній сфері суспільних відносин.

У теорії права принципи права піддаються класифікації. В науковій літературі з теорії права виділяють соціально-економічні, політичні, ідеологічні, спеціально-юридичні, етичні принципи. Крім такої класифікації принципи права поділяють на різні групи залежно від того, чи поширюються вони на всю систему права (загальні), на групу галузей права (міжгалузеві)’, виділяють принципи, притаманні одній галузі права (галузеві), а також принципи, характерні для окремих правових інститутів (внутрігалузеві).

Для розуміння принципів права важливими є висновки теорії права, які розглядають людину як первинний (природний) критерій щодо права. В такому зв’язку право поділяють на природне і позитивне. Під природним правом розуміється сукупність прав та обов’язків, що випливають із самої природи людини як розумної і соціальної істоти. Позитивне право становить систему норм, які містять певні права та обов’язки, які виходять від держави і суспільства і закріплюються у нормативно-правових документах. При цьому всі правові системи тією чи іншою мірою ґрунтуються на природному праві, містять природно-правові засади.

A.M. Колодій, який дослідив проблему принципів права, виділяє загальнолюдські принципи права і принципи права юридичного. На його думку, в абсолютній більшості випадків

Кожний принцип права спочатку існує як загальносоціальний, а потім, за використання його юридичною практикою і осмислення юридичною наукою, як принцип правосвідомості, перетворюючись у результаті процесу правоутворення на принцип права. Такий висновок відповідає теорії принципів права соціального захисту.

Для виявлення принципів права соціального захисту особливе значення має усвідомлення існування загальносоціального права людини як явища, яке існувало раніше, ніж право юридичне, і навіть раніше, ніж існувала держава. Щодо сфери соціального захисту загальносоціальні принципи безпосередньо пов’язані із загальнолюдськими цінностями, з ідеалами добра, чуйності, гуманізму, справедливості. Принципи такого загальносоціального права, тобто такого, яке сформовано у надрах громадянського суспільства безпосередньо людьми, зумовленого природною свідомістю людей, їх життєвими потребами і незалежно від державницького впливу, виступають тим взірцем, засадами, згідно з якими має бути побудоване право юридичне, зокрема у сфері соціального захисту. Принципи гуманності, соціальної справедливості й солідарності (останньому надається особливе значення у новітніх міжнародних актах), пройшовши історичний шлях, були закріплені в юридичних нормах, що регулюють суспільні відносини у сфері надання різних видів соціального забезпечення людині як члену суспільства.

Праву соціального захисту як одній з галузей національного права притаманні принципи, спільні для усіх галузей права. До таких належать: закон системно-структурної організації права, відповідності об’єктивного і суб’єктивного права, внутрішньої несуперечності правової системи, верховенства права, верховенства закону стосовно нормативно-правових актів іншого порядку тощо.

Поряд із загальними виділяють міжгалузеві принципи, які охоплюють дві або більше галузей права, що близько пов’язані між собою.

Загальні (галузеві) принципи права соціального захисту

Принципи права соціального забезпечення досліджували в навчальній та спеціальній літературі такі вчені, як B.C. Андреев, І.В. Гущін, А.Н. Єгоров, Е.Е. Мачульська, М.Л. Захаров і Е.Г. Тучкова, Т.З. Гарасимів та ін.

Загальні (галузеві) принципи права соціального захисту як галузі права можна поділити на змістовні та формальні. Змістовні принципи формулюють загальні засади змісту права на соціальний захист. Формальні принципи відображають якість юридичного механізму забезпечення такого права.

До змістовних принципів належать такі:—

всезагальність соціального захисту;—

всебічність (універсальність) соціального захисту;—

рівність прав і можливостей та заборона дискримінації;—

диференціація умов та рівня соціального захисту;–

наукова та економічна обґрунтованість соціальних стандартів;—

незменшуваність змісту та обсягу соціальних виплат і послуг при прийнятті нових законів;—

державна гарантованість встановлених прав у сфері соціального захисту.

До формальних принципів можна віднести такі:—

збереження прав у галузі соціального захисту;—

захист законних сподівань;—

юридичної ясності;—

реальності проголошених прав;—–

судового захисту права людини на соціальний захист. Принцип всезагальності соціального захисту означає, що право на соціальний захист мають не лише громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, біженці, працівники-мігранти. Як уже зазначалося, в Основах законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування встановлено як загальний принцип, що право на забезпечення за соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором Україні, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Такий принцип також встановлено в законах, які регламентують надання державної соціальної допомоги сім’ям з дітьми (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми"). Згідно з Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям" кожна малозабезпечена сім’я, яка постійно проживає на території України і з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї, має право на державну соціальну допомогу (ст. 1, 3 Закону).

Принцип всебічності (універсальності) соціального захисту розуміється як надання такого захисту у всіх випадках настання соціальних ризиків. За законодавством України визнаються і підлягають захисту всі соціальні ризики з тих, що визнаються такими у міжнародних правових актах, – хвороба, безробіття, досягнення пенсійного віку, інвалідність від загального захворювання, трудове каліцтво, професійна хвороба, материнство, необхідність догляду за малолітніми дітьми, втрата годувальника тощо. Ці соціальні ризики вважаються "традиційними" для всіх держав світу.

Окрім перелічених традиційних соціальних ризиків, у національному законодавстві також встановлені й інші підстави для соціального захисту, наприклад малозабезпеченість, наявність статусу ветерана війни, ветерана праці, потерпілого від Чорнобильської катастрофи та ін. Закон України "Про соціальні послуги" передбачає організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Законом сюди віднесено обставини, що об’єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухливої активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи тощо).

Таким чином, законодавство України нині передбачає широке коло соціальних ризиків, за яких особа має право на відповідні соціальні виплати та послуги.

Принцип рівності прав і можливостей та заборона дискримінації. Згідно з Конституцією України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Ці конституційні засади є основою для визнання принципу рівності й у праві соціального захисту.

Слід розрізняти поняття рівність і рівноправність. Принцип рівності, згідно з яким всі члени суспільства повинні бути поставлені в однакові умови, був і залишається одним із найважливіших ідеалів справедливого суспільного устрою. У реальному житті об’єктивно люди неоднакові. Це зумовлене неоднаковими індивідуальними властивостями, здібностями, станом здоров’я, інтелектуальними можливостями кожної людини, різними умовами життя, матеріального становища, що спричиняє соціальну нерівність. Водночас принцип рівноправності, який означає рівність прав людини і громадянина, є одним із способів досягнення рівності. Для соціального захисту це має особливе значення, оскільки він спрямований на вирівнювання матеріального становища особи, що зазнала соціального ризику. Норми права соціального захисту переважно передбачають рівні права суб’єктів, які зазнали однакового ризику (безробіття, інвалідності тощо), на отримання однакового виду соціальної допомоги. Разом з тим пенсіонер, який має більший стаж роботи, повинен мати й більший розмір пенсії за віком. Інвалід І групи повинен мати більший розмір забезпечення, ніж інвалід III групи. Тобто глибина соціального ризику повинна мати й відповідно відображатись в обсязі соціального надання.

Заборона дискримінації як принцип права, а зокрема права соціального захисту, проголошений на міжнародному і національному рівнях. Конституція України у ст. 24 встановлює, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття Е Європейської соціальної хартії (переглянутої) встановлює: "Здійснення прав, передбачених цією Хартією, забезпечується без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, стану здоров’я, належності до національних меншин, народження або інших обставин". Таким чином, Хартія забороняє будь-яку дискримінацію, що ґрунтується на перелічених мотивах, список котрих може бути розширений.

При дослідженні цього питання слід звернути увагу, що розрізняють пряму і непряму дискримінацію, а також слід розрізняти принцип недискримінації у законодавстві та при здійсненні права. Непряма дискримінація виявляється в тому, що деякі положення законодавства мають вигляд нейтральних за ознаками статі, належності до громадянства, місця проживання тощо, але насправді можуть містити непряму дискримінацію на етапі здійснення права. Так, іноземці можуть мати обмежений доступ до соціальних допомог, чоловіки можуть мати обмежений доступ до