що він увів в оману суд, який розслідував справу про його скандальні стосунки з практиканткою Білого дому Монікою Левінські. Проте сенат не затвердив усунення Вілла Клінтона, оскільки для цього не вистачило двох голосів.
Президент як глава посадового апарату.
Президенту як главі виконавчої влади підпорядкований складний і розгалужений апарат федеральних міністерств і відомств, який налічує більш як 3 млн державних службовців. Ця величезна бюрократична піраміда складається з елітного шару, змінюваного з приходом до влади іншої партії, – адміністрації (приблизно 600 політично значущих посад, кандидати на які призначаються президентом або його підлеглими за "порадою і згодою" сенату або без нього) і численної армії федеральних урядовців, що постійно перебувають на державній службі. Про них варто розповісти докладніше, оскільки вони виконують важливу роль у здійсненні президентської влади. У США за цією частиною апарату управління утвердився термін "кар'єрна бюрократія". Ці урядовці поступово просуваються посадовими сходами від перших до вищих класів, одержуючи на верхньому рівні щорічну платню приблизно 60 тис. – 80 тис. дол. Звільнити або піддавати переслідуванню з політичних мотивів кар'єрного урядовця президент або політичні призначенці не мають права відповідно до закону про цивільну службу 1883 р. Цей самий закон вимагає від кар'єрного чиновництва політичної нейтральності щодо адміністрації. Будь-якому федеральному службовцю, включаючи президента, законом заборонено використовувати федеральні відомства для вчинення будь-якої дії або впливу на виборчий процес, виборчі кампанії і вибори.
З 1939 до 1977 р. повноваження президента щодо реорганізації виконавчої влади фактично не обмежувалися. Згодом відповідно до закону за ним збереглося право на реорганізацію переважно другорядних структур виконавчої влади. Що ж до великих реформ (ліквідація міністерств і незалежних адміністративних агентств тощо), реорганізацій проводитися вони можуть, за законом, Конгресом.
Керівництво зовнішньою політикою за Конституцією також зосереджено в руках президента. Йому належать прерогативи "укладати міжнародні договори за умови їх схвалення двома третинами присутніх сенаторів; за порадою і згодою сенату призначати послів та інших повноважних представників і консулів". Ці повноваження фактично закріплюють за президентом роль головного дипломата країни. Президент також наділений правом укладати міжнародні договори, які не вимагають ратифікації сенатом. Йому належить право визнавати або не визнавати іноземні уряди.
Зосередження зовнішньополітичних прерогатив у руках федерального уряду відповідає одному з основних принципів американської державності – принципу федералізму. Конституцією окремим штатам забороняється мати власні збройні сили (за винятком національної гвардії і поліції), займатися зовнішньополітичною діяльністю, друкувати власні грошові знаки. Президент, розробляючи і здійснюючи зовнішньополітичний курс, тісно співробітничає з Конгресом. Часто основні зовнішньополітичні рішення є складним, багатобічним компромісом між інтересами президента, його союзників у Конгресі, бюрократією різних зовнішньополітичних відомств, що конкурують між собою, політичних угруповань поза урядом і громадською думкою. Як головнокомандувач збройних сил країни президент втілює інший важливий принцип державності – підлеглість військових цивільним особам навіть у сфері оборони.
ЛІТЕРАТУРА
Публікації нормативних документів
1. Всеобщая декларация прав человека. Официальный текст. – М.: Права человека, 1996. – 16 с.
2. Испания: Конституционные и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1982. – 352 с.
3. Италия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1988. – 352 с.
4. Конституции зарубежных государств / Сост. В.В. Маклаков. – М.: БЕК, 1997. – 586 с.
6. Конституции зарубежных стран / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 448 с.
6. Конституции государств американского континента. – М.: Иностр. лит., 1957. – 434 с.
7. Конституция Соединенных Штатов Америки. – М.: ТОО "Иван", 1993. – 32 с.
8. Конституция Швеции. – М.: Юрид. лит., 1981. – 142 с.
9. США. Конституция и права человека. – М.: Мысль, 1987. – 316 с.
10. Федеративная Республика Германия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1991. – 468 с.
11. Французская Республика: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1989. – 448 с.