Правовий статус осіб, засуджених до окремих видів покарань

Правовий статус засуджених до покарання певного виду є підвидом правового статусу засуджених і похідним від останнього. Між собою вони співвідносяться як окреме і загальне. Види покарань, закріплені у ст. 51 КВК України, розташовані у вигляді певної системи: від найменш суворого—до найбільш суворого. Чим нижче у системі покарань розташоване покарання, тим більшого обсягу правообмежень зазнає правовий статус засудженого і тим більший обсяг спеціальних обов'язків та заборон при його відбуванні покладає на засудженого кримінально-виконавче законодавство.

Так, виконання покарання у виді штрафу майже не позначається на правовому статусі засудженого до покарання цього виду - за ним в повному обсязі зберігаються його конституційні та загальногромадянські права, а будь-яких спеціальних обов'язків чи заборон на таких засуджених кримінально-виконавче законодавство не покладає. Певні обмеження в правому статусі таких осіб (протягом строку, передбаченого кримінальним законом) може тягнути за собою лише наявна у них судимість. Такі види покарань, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські або виправні роботи передбачають для засудженого встановлення вже більшого обсягу право обмежень та заборон, які закріплюються у кримінально-виконавчому законодавстві України.

Зокрема, для засуджених до цих видів покарань обмежується дія ст. 43 Конституції України в тих її частинах, які передбачають, що кожен має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава гарантує громадянам рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Так, засуджені до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не можуть перебувати на посадах та займатися тим видом діяльності, які заборонені їм згідно вироком суду.

Крім цього, нормами ст. 34 КВК України для цих осіб встановлюються спеціальні обов'язки та заборони, обумовлені специфікою виконання цього виду покарання. Засуджені до громадських робіт відбувають покарання на тих роботах, вид яких визначається органами місцевого самоврядування. Оскільки цей вид покарання передбачає безоплатне виконання суспільно корисних робіт, то для цієї категорії засуджених обмежується також і дія ст. 45 Конституції України в тій її частині, яка передбачає, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Інші спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до громадських робіт закріплені у ст. 36, 37 КВК України. Що стосується засуджених до виправних робіт, то протягом строку відбування покарання їм забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, а з їх заробітку здійснюються відрахування в доход держави. Спеціальні обов'язки та заборони для засуджених до виправних робіт встановлюються у ст. 41, 42 КВК України.

Крім того, для засуджених до всіх розглянутих вище ВИДІВ покарань обмежується дія ст. 33 Конституції, яка гарантує кожному, хто перебуває на території України свободу пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишати територію України, оскільки кримінально-виконавче законодавство (ст. 34, 37, 41, 42 КВК України) забороняє таким засудженим без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України та зобов'язує їх негайно повідомити про зміну місця проживання. Всі інші конституційні та загальногромадянські права цих засуджених зберігаються за ними в повному обсязі і не обмежуються.

Найбільшої трансформації в бік збільшення встановлених обмежень та заборон зазнає правовий статус засуджених до покарання у виді позбавлення волі (на певний строк та довічного позбавлення волі), що обумовлюється сутністю даного виду покарання.

Так, у сфері соціально-економічних прав на засуджених розповсюджуються право на працю, освіту, охорону здоров'я, право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника, в інших випадках, передбачених законом, на користування досягненнями культури, на наукову та технічну творчість, на відпочинок та ін.

Разом з тим, більшість із цих прав з огляду на відбування покарання у виді позбавлення волі, зазнають певних змін та обмежень. Засуджені до позбавлення волі не позбавлені права на працю, яке закріплене у ст. 43 Конституції, але внаслідок відбування покарання це право в певній мірі змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці. Крім цього, закон передбачає, що засуджені в місцях позбавлення волі повинні працювати.

Зокрема, у ч. 1 ст. 118 КВК України закріплено норму, відповідно до якої засудженні до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. їх також залучають до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 КВК України засудженим чоловікам віком понад 60 років, жінкам — понад 55 років, інвалідам І та П груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановлено законодавством про працю, який становить 40 годин, (ч. 1 ст. 119 КВК України). Право на відпочинок (ст. 45 Конституції) забезпечується в місцях позбавлення волі звільненням засуджених від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю (ч. 1. ст. 119 КВК України), але права на щорічну відпустку в період відбування покарання засуджені не мають.

Право на освіту, передбачене ст. 53 Конституції, стосовно засуджених реалізується через норми ст. 125-126 КВК, які передбачають, що у колоніях, відповідно до законів України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту", для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством, а засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час.

Разом з тим, засуджені до позбавлення волі в силу фізичної ізоляції від суспільства не можуть отримувати освіту на стаціонарній, вечірній та заочній формах навчання у вищих навчальних закладах освіти. Проте засуджені цієї категорії все ж таки можуть отримати вищу освіту, навчаючись за дистанційною формою навчання.

Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції). Це право засуджених реалізується через норми ст. 116 КВК України, згідно з якими у місцях позбавлення волі організуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безоплатне медичне обслуговування, яке полягає в систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій.

Засуджені також мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженими або їхніми родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організація і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ та органів охорони здоров'я, залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами ДДУПВП і Міністерства охорони здоров'я України. Крім того, адміністрації колонії надається право застосовувати примусове годування засуджених за медичним висновком, якщо засуджений з тих чи інших причин відмовляється від прийняття їжі і це загрожує його життю.

Відповідно до ст. 117 КВК України до засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Закон також покладає на засуджених обов'язок виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії.

Право на соціальний захист у старості та у разі втрати працездатності (ст. 46 Конституції) також розповсюджується на засуджених і реалізується через норми кримінально-виконавчого законодавства України, зокрема через ст. 122 КВК України ("Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі"), яка передбачає, що засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Особи, яким пенсія призначена до відбування покарання, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних