Усі види неофіційного тлумачення мають певний вплив на різні форми юридичної практики і сприяють однаковому розумінню змісту правових норм суб'єктами права. Неофіційне тлумачення не є обов'язковим для суб'єктів права, але значно впливає на формування суспільної та індивідуальної правосвідомості й поведінки конкретних осіб, груп, колективів.

За широтою тлумачення може бути: загальним (нормативним) і казуальним.

1. Загальне (нормативне) тлумачення — інтерпретація, розрахована на необмежену кількість випадків (казусів), що регулюються на підставі норми, яка трактується, тобто передбачає можливість неодноразового його використання.

Нормативна інтерпретація здійснюється відносно всіх справ відповідної категорії, які розглядаються на підставі цієї норми, і допомагає одностайно втілювати в життя вимоги правової норми. Вона має абстрактний характер, тобто не пов'язується з конкретною юридичною ситуацією, а розраховується на загальне використання. Дія інтерпретації залежить від правочинності суб'єкта, який видав таке роз'яснення, та від юридичної сили актів тлумачення. Але нормативна інтерпретація не може містити в собі самостійних правових норм, а лише встановлює реальний зміст і сферу діяльності акта, який тлумачиться, умови застосування, права й обов'язки суб'єктів права. Вона може містити зміни умов, нову практику застосування норми, нові казуси, які підпадають під дію цієї норми. Офіційному нормативному тлумаченню підлягають акти, які, з точки зору компетентного органу, потребують додаткового роз'яснення з метою їх одностайного застосування суб'єктами права. Загальне тлумачення ґрунтується на вивченні практики застосування конкретного закону. Цей вид інтерпретації, як і правова норма, має абстрактний характер, тобто не пов'язується з конкретним казусом. Але нормативне роз'яснення не має самостійного значення у відриві від нормативно-правового акта, який воно тлумачить, і тому час його дії обмежується часом дії акта.

2. Казуальне тлумачення виявляється в роз'ясненні змісту норми стосовно конкретного випадку, не має загального значення і не поширюється на інші казуси. Таке тлумачення спричинюється конкретним казусом. Його метою є правильне вирішення конкретної юридичної справи, яка вже має місце (наприклад, вирок суду, в якому обґрунтовується вид та міра покарання за скоєний злочин). Але в деяких випадках офіційне казуальне роз'яснення, яке є обов'язковим під час розгляду справи, може бути взірцем при вирішенні інших подібних справ. Так, наприклад, офіційне казуальне тлумачення Верховного Суду значною мірою впливає на судову практику. Завдяки касаційній і наглядовій діяльності цієї вищої судової інстанції координується практика інших судів у напрямі одностайного вирішення подібних казусів. При цьому не можна механічно поширювати казуальне роз'яснення на інші однорідні справи, оскільки кожна з них має індивідуальні особливості.

За аналогією тлумачення проводиться за умовами, коли виявляються прогалини у праві і вимагається їх подолання, тобто здійснюється поширення нормативного акта на нові суспільні відносини.

Прогалиною в праві називається повна чи часткова відсутність нормативних приписів, необхідність яких зумовлена розвитком суспільних відносин і потребами практичного вирішення справ. У кримінальному праві домінує принцип: "Немає злочину, немає покарання без закону". Тому працівник правоохоронних органів приписується відмовитися від вирішення справи за аналогією та чекати, коли питання врегулює законодавець. У цивільному законодавстві діє інший принцип, згідно з яким забороняється відмова в правосудді під приводом відсутності чи неповноти нормативних актів. Інтерпретатору приписується розглянути справу на підставі нормативних приписів, які регулюють аналогічні обставини, а якщо відсутні й такі приписи, то відповідно до принципів права.

Так, зважаючи на сказане вище, розрізняють тлумачення норм права за аналогією закону і за аналогією права.

1. За аналогією закону тлумачення здійснюється, коли необхідно вирішити казус, не врегульований нормою права, але є норма, що регулює аналогічні суспільні відносини. Інтерпретації в такому випадку підлягають нормативні приписи, які регулюють схожі з не врегульованими правом суспільні відносини.

2. За аналогією права тлумачення здійснюється за відсутності норми, яка регулює близькі за характером з не врегульованими правом відносини. В такому випадку аналізу піддаються загальні принципи права, принципи галузей та інститутів права, і на цій основі приймається рішення відносно казусу, не врегульованого конкретною нормою.

Тлумачення нормативно-правових актів за обсягом їх правового змісту

У тих державах, де нормативно-правовий акт визнається як основна форма (джерело) права, припускається, що воля законодавця чітко відображається в тексті закону, яким повинен користуватися як громадянин, так і посадова особа. Це правило застосовується і в національній правовій системі України. Але в реальному житті виникають деякі невідповідності між дійсним змістом і текстом нормативно-правового акта. Це може статися за різних обставин: коли законодавець не зміг чітко і всебічно сформулювати державну волю, тобто юридична техніка застосована неефективно; коли виникли нові суспільні відносини, а текст своєчасно не змінили; коли існують інші, близькі за змістом норми, які в змозі розширити або звузити обсяг її дії. Наприклад, коли порівнюється раніше видана норма з новою нормою, яка не відміняє першої, але корегує її зміст. Тому на практиці застосовується тлумачення норми за обсягом правового змісту.

З метою визначення того, які казуси підпадають під дію юридичної норми, застосовуються буквальне (адекватне), обмежувальне і розширене (поширювальне) тлумачення.

Буквальне (адекватне) тлумачення — інтерпретація нормативного акта за обсягом, при якому зміст збігається з текстуальним його відображенням.

На практиці таке поєднання не завжди можливе. У силу об'єктивних чи суб'єктивних причин текстуальне вираження волі законодавця і фактичний її зміст часто не збігаються, і норма потребує інтерпретації. У таких випадках застосовується розширене або обмежувальне тлумачення закону.

Обмежувальне тлумачення здійснюється за такого результату інтерпретації, коли зміст норми права треба розуміти вужче буквального тексту.

Розширене тлумачення має місце там, де дійсний зміст норми ширший, ніж буквальний текст.

Два останніх види тлумачення здійснюються лише тоді, коли не збігається дійсний зміст із словесним оформленням. Норма при цьому обов'язково роз'яснюється відповідно до висновків з'ясування її істинного змісту. Але такі види тлумачення не повинні мати місця, якщо це призведе до погіршення правового стану особи, до якої застосовується норма. Наприклад, неприпустимо розширено тлумачити обставини, які обтяжують кримінальну відповідальність.

Способи тлумачення нормативно-правових актів

Способи тлумачення правових норм — це спеціальні заходи, правила і засоби пізнання змісту правових норм, які використовуються свідомо чи інтуїтивно суб'єктом для отримання виразності правових явищ.

Способи тлумачення визначаються основними сферами правової дійсності.

1. Граматичне (філологічне, текстуальне, мовне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту норми з погляду лексико-семантичних, лексико-граматичних, морфологічних, синтаксичних правил мовознавства.

2. Спеціально-юридичне тлумачення використовується при аналізі норми, яка містить спеціальну термінологію, поняття, конструкції, що потребує від інтерпретатора знання не тільки правил граматики, а й юридичної науки, техніки і практики. Для єдиного розуміння юридичних термінів їхнє пояснення може давати закон.

3. Логічне тлумачення — це з'ясування змісту норми на основі правил логіки, коли виділяються ознаки, визначається обсяг юридичних термінів, зв'язок елементів юридичних конструкцій. Логічне тлумачення здійснюється за допомогою прийомів, серед яких більшість авторів виділяють: логічне перетворення, висновки з норм, висновки з понять, аналогія, висновки від протилежного, доведення до абсурду.

4. Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту норми права шляхом зіставлення норми з іншими нормами і встановлення її зв'язку з ними в системі законодавства.

5. 1сторико-політичне тлумачення полягає у вивченні конкретних історичних і політичних умов, обставин, причин створення нормативного акта, досвіду його реалізації, схожих норм, що передують йому, з метою з'ясування їх цілей і завдань.

6. Функціональний (соціологічний) спосіб тлумачення багато в чому схожий з історичним, але тут інтерпретатор спирається на вивчення зовнішніх факторів та умов, у яких функціонує, діє, застосовується норма, що підлягає тлумаченню. Важливого значення при цьому набувають оцінні терміни ("поважні причини", "виробнича необхідність", "тяжкий матеріальний стан" і т. ін.).

7. Телеологічне (цільове) тлумачення полягає в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування цілі. Наявність такого засобу тлумачення пояснюється тим, що зміст права цілеспрямований, єдність правової системи забезпечується єдністю цілей чинних нормативних актів. Інтерпретатор звертається не тільки до безпосередньої мети в тексті норми, що підлягає аналізу, а й враховує цілі нормативного акта, до якого входить норма в цілому. Цілі можуть бути викладені в преамбулах, загальних частинах закону, спеціальних частинах.

Способи тлумачення доповнюють та обумовлюють один одного, тому лише при системному їх використанні досягається відповідний ефект.

Поняття та види інтерпретаційних актів

Тлумачення нормативно-правових актів може закінчуватися виданням відповідного акта інтерпретації, який роз'яснює і уточнює нормативно-правовий акт. Інтерпретаційні акти діють разом з нормативно-правовими актами.

Акт офіційного тлумачення (інтерпретаційний акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування норми права, сформульоване уповноваженим органом у межах його компетенції, що має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує певну норму.

Ознаки інтерпретаційного акта:*

має чинність у сукупності з тим нормативно-правовим актом, в якому містяться норми права, що тлумачать, залежить від нього та, як правило, розділяє його долю;*

є формально-обов'язковим