Поняття та види правопорушень

План

1. Соціальна природа та причини правопорушень у сучасному суспільстві

2. Склад правопорушення: поняття та характеристика його елементів

3. Поняття та види юридичної відповідальності

4. Принципи та підстави юридичної відповідальності

5. Цілі та функції юридичної відповідальності

6. Поняття та основні принципи законності

7. Співвідношення законності, правопорядку та суспільного порядку

Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Але, на відміну від правомірної, протиправна поведінка є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля.

Правопорушення — це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридичну відповідальність.

Ознаки правопорушення:*

це завжди діяння (дія або бездіяльність), тобто фактичне протиправне діяння чи протиправне нездійснення регламентованої законом поведінки;*

суспільно небезпечне (шкідливе) діяння. Це діяння здатне здійснити такі зміни у функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини і суспільства (порушення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, завдання матеріальної чи моральної шкоди та ін.);*

протиправне діяння, тобто порушення вимог норм права, невиконання юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових документах;*

винне діяння, яке відображає внутрішнє негативне ставлення суб'єкта до інтересів людей та суспільства, що виявляється у формі умислу або необережності. Про винність кажуть тоді, коли особа повинна була обрати варіант поведінки, але вчинила всупереч праву;*

свідомо-вольове діяння, що залежить від волі та свідомості суб'єкта, перебуває під його контролем, тобто діяння деліктоздатної особи. Для цього потрібно, щоб суб'єкт правопорушення досяг певного віку, визначеного законом, розумів свої дії та був здатний ними керувати;*

кримінальне діяння, яке виявляється в тому, що за вчинення правопорушення повинна бути передбачена юридична відповідальність.

Класифікувати правопорушення можна за такими критеріями:

1. За ступенем суспільної небезпеки: злочини (передбачені кримінальним законодавством суспільно небезпечні діяння) та проступки (передбачені законодавством суспільно шкідливі діяння (адміністративні, цивільні, дисциплінарні, конституційні)).

2. За сферами суспільного життя: в економіці, політиці, соціально-побутовій сфері та ін.

3. За формами вини: скоєні з умислом та скоєні з необережності.

Соціальна природа та причини правопорушень у сучасному суспільстві

Правопорушення є неминучим наслідком соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва та зумовленого цим розлагодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення поряд із розлагодженістю соціального статусу індивіда (освітнього, культурного) обумовлюють посягання на наявний суспільний порядок.

Причини правопорушень — це соціальні явища та біологічні особливості особи, що призводять до протиправної поведінки.

Усі кримінологічні теорії злочинності можна поділити на два напрямки залежно від того, як вони визначають пріоритетну причину правопорушень: соціологічні теорії вбачають її в умовах життя суспільства, а біопсихологічні теорії — в особистості та природі людини. Безперечно, об'єктивне і суб'єктивне діалектично взаємодіють: зовнішній вплив тією чи іншою мірою зумовлює поведінку людей, їх психіку, матеріалізуючись у результатах діяльності, створює об'єктивний фон для суб'єктивних реакцій.

Отже, загальними причинами правопорушень є:

1) економічні причини — процес зруйнування старого господарського організму значно випереджає становлення економіки як саморегулівної системи виробничих зв'язків та матеріальних можливостей виробництва на основі економічної свободи. Як наслідок громадяни втрачають звичні умови трудової діяльності; вони не мають можливості чи здатності швидко адаптуватися до нових економічних реалій; виникають незадоволеність, апатія, невпевненість у завтрашньому дні, агресивність тощо;

2) соціальні — соціальна напруженість як результат послаблення соціальної відповідальності держави та неврівноваженості соціальної політики: несвоєчасна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення. Не вирішуючи цих проблем, держава так чи інакше провокує нестабільність поведінки людей;

3) політичні — утвердження ідеологічного та політичного плюралізму, труднощі та складнощі у формуванні політичної системи суспільства виявляють непідготовленість (навіть нездатність) демократичних суспільних сил до швидких історичних перетворень. Це призводить до політичної нестабільності суспільства і як наслідок — до нестабільності поведінки громадян;

4) ідеологічні — падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок зруйнування існуючої раніше системи правового виховання і лише початок формування нової системи: правосвідомість громадянина виявляється непідготовленою до зняття кримінальної відповідальності за значну кількість діянь, що вважалися злочинними, та до одночасного вступу в дію принципу "дозволено все, що не заборонено законом"; свободу вибору громадяни сприймають як уседозволеність і грань між правомірною і неправомірною поведінкою стирається;

5) юридичні причини:

а) у правотворчості — відсутність послідовності, логічності у законах та підзаконних актах, що приймаються, їх суперечливість підривають віру в їх якість, стають підставою для існування правового нігілізму;

6) у правоохоронній діяльності — нерозкриття злочинів, корумпованість правоохоронних органів спричиняють умови для того, щоб обійти закон, породжують нестабільність поведінки людей;

в) чинники суб'єктивного характеру — низький рівень правової культури та індивідуальної правосвідомості; існування правового нігілізму на побутовому рівні тощо.

Тільки усунення зазначених причин правопорушень (а це, звичайно, тривалий процес) може створити такі умови, за яких правомірна поведінка переважної більшості населення стала б нормою життя.

Склад правопорушення: поняття та характеристика його елементів

Склад правопорушення — це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення та які є необхідними і достатніми для притягнення до юридичної відповідальності.

Об'єктивні ознаки характеризують об'єкт та об'єктивну сторону, а суб'єктивні ознаки — суб'єкт та суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт правопорушення — це суспільні відносини, соціальні цінності, яким заподіюється шкода (або які ставляться під загрозу заподіяння такої шкоди) та які охороняються законом. Розрізняють загальний, родовий та безпосередній об'єкт правопорушення.

У деяких правопорушеннях виділяються предмет правопорушення, тобто матеріальне благо, з приводу якого чиниться правопорушення.

Об'єктивна сторона — це зовнішній прояв суспільно небезпечного або суспільно шкідливого діяння, яке завдає об'єктам правової охорони суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків та яке відбувається за певних умов, у конкретному місці, в певний час та за певної обстановки.

До об'єктивної сторони належать:*

суспільно небезпечне (шкідливе) діяння (дія чи бездіяльність);*

суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки;*

необхідний причинний зв'язок між діянням та наслідками (діяння здійснюється раніше, ніж настають наслідки; воно — безпосередня причина цих наслідків; діяння викликає ці наслідки з внутрішньою закономірністю без втручання в нормальний перебіг подій сторонніх сил);*

місце, час, обставини, спосіб, знаряддя, засоби вчинення діяння.

Залежно від того, чи пов'язується закінчення правопорушення з настанням суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків діяння, чи ні, розрізняють:

а) правопорушення з формальним складом, для якого обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є лише суспільно небезпечне (шкідливе) діяння;

б) правопорушення з матеріальним складом, яке вважається закінченим з моменту настання зазначених у нормі суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків.

Суб'єкт правопорушення — це деліктоздатна фізична або юридична особа, яка вчинила правопорушення. Вимоги до суб'єкта правопорушення:*

досягнення особою певного, прямо визначеного у нормах права віку юридичної відповідальності (за різні правопорушення юридична відповідальність настає з різного віку);*

осудність — здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними і розуміти небезпечність вчинюваних дій та їх наслідків у момент скоєння правопорушення.

Суб'єктивна сторона — це психічне ставлення суб'єкта до свого суспільно небезпечного (шкідливого) діяння та його наслідків.

Елементами суб'єктивної сторони правопорушення є:*

вина — психічне ставлення суб'єкта до свого суспільно небезпечного (шкідливого) діяння та його наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел буває двох видів:

а) прямий — суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає неминучість настання його наслідків (інтелектуальний момент) і бажає їх настання (вольова ознака);

б) непрямий — суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає реальну можливість настання його наслідків, але байдуже ставиться до них, свідомо допускає їх настання.

Необережна вина також буває двох видів:

а) протиправна самовпевненість — суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає абстрактну можливість настання його суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення;

б) протиправна недбалість — суб'єкт не передбачає будь-яку можливість настання суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків свого діяння, але повинен був та міг їх передбачити;*

мотив — усвідомлене спонукання особи, що викликає в ній намір учинити суспільно небезпечне (шкідливе) діяння (ревнощі, помста, користь);*

мета — бажання особи досягти певних шкідливих наслідків.

Склад правопорушення, ознаки якого конкретно передбачені відповідною нормою права, є єдиною та головною підставою до юридичної відповідальності.

Поняття та види юридичної відповідальності

Здійснення правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді вжиття заходів державного примусу каральної спрямованості, зазнавання правопорушником втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

В юридичній науці є двохаспектне розуміння юридичної відповідальності:*

позитивна (перспективна або заохочувальна) відповідальність — передбачає заохочення за виконання корисних для суспільства і держави варіантів поведінки;*

негативна (ретроспективна або охоронна) відповідальність — передбачає покарання за правопорушення.

Юридична (ретроспективна) відповідальність — це особливий вид соціальної відповідальності.

Юридична (ретроспективна) відповідальність — це юридичний обов'язок правопорушника зазнати примусового позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистих), які належали йому до факту правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності:*

це один з видів державного примусу у формах каральних і правовідновлювальних заходів;*

це негативна реакція держави на правопорушення та суб'єкта, винного в його вчиненні;*

виникає тільки за наявності правопорушення;*

здійснюється лише за умови встановлення складу правопорушення;*

має зовнішній характер;*

здійснюється компетентним органом відповідно до закону та