виражається в обов'язку особи (правопорушника) зазнати певних втрат особистого" організаційного чи матеріального характеру.

Залежно від видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності:*

кримінальна відповідальність — полягає в застосуванні виду й міри кримінального покарання до винної у вчиненні злочину фізичної особи;*

адміністративна відповідальність — полягає в накладенні на винних фізичних осіб (в окремих випадках — юридичних осіб), які порушили правила поведінки, що діють у сфері державного управління та інших урегульованих адміністративним законодавством сферах, адміністративних стягнень (штраф, втрати спеціальних прав, попередження та ін);*

цивільно-правова відповідальність — полягає в накладенні цивільно-правових стягнень (неустойки, штрафу, пені, відшкодування збитків) на фізичну чи юридичну особу за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, або за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення деяких особистих немайнових прав (честь, гідність, ділова репутація);*

дисциплінарна відповідальність — здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств, установ, організацій дисциплінарних стягнень внаслідок порушення дисципліни. Розрізняють види дисциплінарної відповідальності: трудову, військову, службову, навчальну та ін.;*

матеріальна відповідальність — різновид юридичної відповідальності працівника за майнову (матеріальну) шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків;*

конституційна відповідальність — особливий вид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за вчинення конституційного правопорушення та знаходить свій вияв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб'єкта конституційного делікту.

Принципи та підстави юридичної відповідальності

Принципами юридичної відповідальності є:

1. Принцип законності, який полягає в тому, що:*

юридична відповідальність настає за ті діяння, які передбачені законом, застосовується у суворому дотриманні визначеного законом порядку;*

юридична відповідальність настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;*

юридична відповідальність передбачає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності;*

незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України).

2. Принцип доцільності, що полягає у відповідності обраної міри впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності. Цей принцип вимагає:*

індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення та властивостей правопорушника;*

пом'якшення та навіть відмови від застосування мір відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншими шляхами.

3. Принцип невідворотності, що полягає в:*

неминучості настання відповідальності правопорушника;*

оперативності вжиття заходів відповідальності за скоєне правопорушення;*

професіоналізмі та сумлінній діяльності правоохоронних органів;*

ефективності заходів, які застосовуються до правопорушника.

4. Принцип своєчасності, що означає:*

можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом часу, не дуже віддаленого від факту правопорушення.

5. Принцип справедливості, що виявляється в тому, що:*

за протиправний вчинок відповідає той, хто його здійснив;*

кримінальне покарання не встановлюється за проступки;*

при визначенні мір покарання та стягнень не повинна принижуватися людська гідність;*

не має зворотної сили закон, що встановлює чи посилює відповідальність;*

встановлюється тільки одне покарання за одне правопорушення (ст. 61 Конституції України).

Підстави юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою і належною. Відсутність сукупності таких обставин виключає таку відповідальність.

В юридичній науці відрізняють:*

підстави притягнення до юридичної відповідальності;*

підстави настання юридичної відповідальності.

Підстави притягнення до юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою.

Фактичною підставою притягнення до юридичної відповідальності є склад правопорушення.

Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність належною.

Такими підставами є:*

факт учинення небезпечного діяння (правопорушення) — фактична підстава;*

наявність норми права, яка забороняє таку поведінку та встановлює відповідні санкції — нормативна підстава;*

відсутність підстав звільнення від юридичної відповідальності;*

наявність правозастосовчого акта — рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються вид та міра державного впливу — процесуальна підстава.

Цілі та функції юридичної відповідальності

Для більш глибокого розуміння сутності юридичної відповідальності необхідно з'ясувати її цілі та призначення в суспільстві. Взагалі мету розуміють як ідеальне уявлення суб'єктів (органів, соціальних груп, осіб) про результати своєї діяльності. Саме вони визначають і засоби, і характер дій, спрямованих на її досягнення.

Цілі юридичної відповідальності — це конкретний прояв загальних цілей права. Це закріплення, врегулювання та охорона суспільних відносин. Вони й зумовлюють існування регулятивної та охоронної функцій права.

Оскільки юридична відповідальність, так би мовити, "бере участь" у реалізації охоронної функції, то її ціль у загальному вигляді можна визначити як охорону існуючого ладу та суспільного порядку. Відповідальність, що застосовується до конкретного правопорушника, має й більш вузьку мету — покарання винного. Вона висловлює реакцію суспільства у вигляді держави на шкоду, заподіяну правопорушником, та виступає як засіб самозахисту суспільства від порушення умов його існування.

Покарання — завжди примусове позбавлення правопорушника певних (духовних, особистих, матеріальних) цінностей, що йому належали. Але покарання правопорушника не є самоціллю суспільства і держави. Воно виступає і засобом попередження (превенції) вчинення нових правопорушень як притягнутими до відповідальності, так і іншими особами (превентивна мета). Ця мета досягається шляхом впливу на свідомість членів суспільства: доказується неминучість покарання за вчинення правопорушення. Превентивне значення покарання якраз і полягає в невідворотності юридичної відповідальності, а не в жорстокості покарання.

Юридична відповідальність спрямована і на виховання як правопорушника, так і інших членів суспільства (виховна мета). Ефективна боротьба з правопорушниками, своєчасне і невідворотне покарання винних вселяють у громадян упевненість в усталеності наявного правопорядку, закріплюють віру в справедливість та міцність державної влади, впевненість у тому, що їх законні права та інтереси надійно захищені.

Здебільшого міри юридичної відповідальності спрямовані не на формальне покарання винного, а на те, щоб забезпечити порушений суспільний інтерес, інтерес правомочного суб'єкта, відновити порушені протиправною поведінкою суспільні відносини. Тому юридична відповідальність має на меті відшкодування суспільно небезпечних наслідків правопорушення, якщо вони мають оборотний характер (правовідновлювальна чи компенсаційна мета).

Функції юридичної відповідальності:

1) правоохоронна, що спрямована на охорону суспільних відносин. Вона поділяється на:*

правовідновлювальну (компенсаційну), спрямовану на відновлення незаконно порушених прав, на примусове виконання обов'язків, що були невиконані. Правовідновлювальні санкції мають абсолютно визначений характер;*

каральну (штрафну), спрямовану на державне покарання правопорушника та попередження нових правопорушень. Каральні санкції мають відносно визначений характер;

2) виховна, спрямована на формування позитивного ставлення до права та закону як до цінностей, що не мають конкуренції. Вона охоплює напрямки:*

загальної превенції, спрямовані на виховання громадян у дусі поваги до права та закону;*

спеціальної превенції, спрямовані на виховання самого правопорушника.

Поняття та основні принципи законності

Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, яке характеризує організацію функціонування суспільства і держави на правових засадах. Вона відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства.

Законність — явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод, режим.

Законність як принцип діяльності державних органів, об'єднань громадян, посадових осіб та громадян передбачає пов'язаність усіх суб'єктів нормами права, їх діяльність у межах цих норм та з метою реалізації правових приписів. Це означає, що при здійсненні владних повноважень не має місця суб'єктивізму і сваволі, що ведеться рішуча боротьба з різного роду зловживаннями, фактами зневажання законів, порушеннями прав і законних інтересів громадян, а також з неправомірною поведінкою громадян.

Законність як метод державного керівництва суспільством означає, що:*

органи держави і посадові особи під час здійснення своєї діяльності, розробки і прийняття рішень спираються на принципи та вимоги законності;*

під час організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;*

під час здійснення контролю та нагляду за законністю діянь учасників суспільних відносин вони дотримуються правових процедур, використовують правові засоби та способи. Метод законності передбачає високий рівень правової культури.

Законність — це режим чинного права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам та підзаконним нормативно-правовим актам, покликаним відображати принципи свободи і справедливості, що містяться в праві. Тому законність нерозривно пов'язана з демократією. Цей зв'язок характеризується насамперед тим, що законність є невід'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. Законність покликана охороняти суспільні відносини, соціальні цінності суспільства, справедливість. Демократія, у свою чергу, справляє значний вплив на формування і підтримання режиму законності. Усебічне забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм державного і суспільного життя, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів.

Отже, законність (у широкому розумінні) — це такий режим (стан) державного і суспільного життя, за якого забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами.

Сутність законності полягає в реальності права, у тому, що всі без винятку суб'єкти керуються принципом суворого дотримання приписів законів та інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права.

Принципи законності:*

нерозривний зв'язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;*

обов'язковість вимог законності для всіх суб'єктів суспільних відносин;*

забезпечення верховенства закону в системі нормативних актів;*

зв'язок законності із загальною та правовою культурою;*

неприпустимість протиставлення законності й доцільності;*

єдність законності та справедливості;*

встановлення дійового контролю і нагляду за дотриманням законності;*

участь мас у діяльності із забезпечення законності;*

невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності.

Співвідношення законності, правопорядку та суспільного порядку

Порушення вимог законності веде до деформації суспільних зв'язків, недотримання і підриву правопорядку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий