Поняття та види органів держави

План

1. Місце і роль правоохоронних органів у структурі державного апарату

2. Поняття правової держави та її характерні ознаки

3. Поняття громадянського суспільства. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

4. Основні сучасні концепції держави

Первинною клітиною і найважливішим структурним елементом державного апарату є орган держави. Державний апарат складається з державних органів.

Орган держави — це група осіб чи одна особа (державні службовці), яка має юридично оформлену державно-владну компетенцію для виконання завдань та функцій держави. Кожний орган держави утворюється для здійснення певного виду державної діяльності, тобто має свій предмет відання, завдання та функції, має визначену структуру.

Структуру державного органу становлять:*

апарат, що безпосередньо виконує завдання та функції держави, маючи для цього державно-владні повноваження (особи, які здійснюють керівництво, відповідно до покладених на них обов'язків і наданих їм повноважень);*

допоміжний апарат, що не має державно-владних повноважень (спеціалісти та інші особи, що забезпечують технічні умови у здійсненні керівних управлінських функцій).

Орган держави характеризується такими ознаками:*

формується державою або безпосередньо народом відповідно до закону та функціонує на його основі;*

має передбачені законами спеціальні функції, які здійснюються від імені держави;*

має державно-владні повноваження, що дають йому змогу здійснювати юридично обов'язкові дії (видає нормативні та індивідуальні акти, здійснює контроль за неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами, забезпечує та захищає ці вимоги від порушень);*

функціонально взаємодіє з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керуючись загальним принципом "дозволено лише те, що прямо передбачене законом";*

має необхідну матеріальну базу;*

має організаційну структуру, територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності та службову дисципліну.

Класифікація державних органів проводиться на різних підставах:

1. За способом утворення: виборні (представницькі органи) та призначувальні (органи прокуратури).

2. За часом функціонування: постійні та тимчасові.

3. За територією дії: загальні (загальнофедеральні); суб'єктів федерації та місцеві (діють в адміністративно-територіальних одиницях).

4. За характером компетенції: органи загальної компетенції (уряд) та органи спеціальної компетенції (міністерства).

5. За порядком здійснення компетенції: колегіальні (парламент) та єдиноначальні (президент).

6. За правовими формами діяльності: правотворчі; правозастосовчі; правоохоронні; контрольно-наглядові; установчі.

7. За принципом "поділу влади": законодавчі; виконавчі; судові.

Місце і роль правоохоронних органів у структурі державного апарату

В апараті держави особливе місце посідають органи держави спеціального призначення (контрольні й правоохоронні органи, місця позбавлення волі, збройні сили тощо). Серед органів спеціального призначення юридична наука особливу увагу приділяє правоохоронним органам.

Зазвичай у буквальному розумінні "правоохоронну діяльність" мають вести буквально всі — громадяни, юридичні особи, органи законодавчої, виконавчої, судової влади тощо. Але для переважної більшості суб'єктів суспільних відносин подібна діяльність не є основною. Головні їх завдання — вирішення питань економіки, культури, науки, обороноздатності тощо.

Правоохоронні органи — це державні органи, основною (спеціальною) функцією яких є забезпечення законності та охорона правопорядку, боротьба з правопорушеннями, охорона законних прав та інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства і держави в цілому.

Характерними рисами правоохоронних органів є:*

здійснення ними зазначених вище функцій, які в сукупності називаються правоохоронною діяльністю;*

наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних державно-владних повноважень, зокрема можливості видавати правові акти (в основному індивідуального характеру), обов'язкові для виконання тими, кому вони адресовані;*

можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (затримання особи, арешт, позбавлення волі тощо);*

перебування їх діяльності під особливим державним контролем і наглядом, здійснення її лише на основі закону і в установленому ним порядку.

Правоохоронну діяльність за своєю структурою можна поділити на:*

попередження виникнення умов і причин суспільно-небезпечного явища;*

припинення процесу його розвитку;*

ліквідацію його наслідків.

Правоохоронною діяльністю займаються органи прокуратури, органи внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби та інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції.

Прокуратура — спеціальний орган державного управління, наділений правоохоронними й контрольно-наглядовими функціями.

На прокуратуру покладаються: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадян та держави в суді; нагляд за законністю ведення оперативно-розшукової діяльності, слідства, дізнання, виконання кримінальних покарань.

Служба безпеки — державний правоохоронний орган спеціального призначення. Його завдання — захист незалежності, конституційного ладу, територіальної цілісності та обороноздатності країни від розвідувально-підривної діяльності служб іноземних держав, а всередині країни — від підривної діяльності злочинних організацій та груп; боротьба з мафією та корупцією.

Органи внутрішніх справ — правоохоронні органи виконавчої влади, призначені для захисту економіки та навколишнього середовища від злочинних посягань, охорони законності й правопорядку в країні та захисту прав і свобод людини.

Основні завдання органів внутрішніх справ:

1) захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, охорона суспільного порядку та забезпечення громадянської безпеки;

2) боротьба зі злочинністю;

3) попередження злочинів, їх припинення, розкриття та розслідування, розшук осіб, що скоїли злочини, вжиття заходів щодо усунення причин і умов вчинення правопорушення;

4) забезпечення безпеки дорожнього руху;

5) охорона й захист державних об'єктів, майна всіх видів власності.

Органи державної податкової служби — органи виконавчої влади, до основних завдань яких належить: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислювання, повнотоюісвоечасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування.

Органи юстиції. — органи виконавчої влади, призначені для організації здійснення державної правової політики. Відповідно до законодавства вони наділені значними повноваженнями у сфері правоохоронної діяльності, хоча в цілому їх функції не зводяться до останньої, а також не забезпечуються можливістю застосування державного примусу. Основними завданнями органів юстиції є розробка проектів законів, їх зміна та доповнення; систематизація законодавства та підготовка пропозицій щодо його кодифікації; забезпечення організаційної діяльності судів; керівництво нотаріатом, судово-експертними установами, загальне керівництво РАЦСами та діяльністю державної виконавчої служби; організація правового навчання населення тощо.

Поняття правової держави та її характерні ознаки

Сучасна концепція правової держави може бути лише системою принципів (ознак), інститутів, що висловлюють демократичну ідею народного суверенітету. Суверенітет народу означає, що лише народ — єдине джерело всієї влади; лише він має невідчужуване право визначати та змінювати форми державно-правового життя. Саме це і має бути відображено в конструкції сучасної правової держави.

Правова держава — це суверенна політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціально-справедливого права і в якій на його основі реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей та громадянського суспільства в цілому, де держава й людина несуть взаємну відповідальність. Іншими словами, це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорона та захист основних прав і свобод людини.

Справді, правові держави характеризуються ознаками як соціального змісту (матеріальними), так і формальними (структурно-організаційними, процедурними).

Ознаки соціального змісту:*

юридичне закріплення основних прав і свобод людини в конституції та їх фактичне забезпечення;*

верховенство в суспільному та державному житті права й закону;*

врегулювання відносин між собою і державою на основі загального принципу: "Особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом";*

взаємна відповідальність та взаємодопомога особи й держави;*

притаманність усім громадянам високої правової культури;*

демократичний плюралізм та гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації тощо.

Формальні ознаки:*

чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами, її органами (принцип поділу влади);*

юридична захищеність особи;*

верховенство громадянського суспільства та його представника — парламенту — над державою та її апаратом, значуще становище судових органів у суспільному та державному житті.

Правова держава може бути розбудованою лише там, де наявні інститути громадянського суспільства, в центрі якого перебуває людина, її права, свободи та інтереси.

Поняття громадянського суспільства. Співвідношення громадянського суспільства і правової держави

Словосполучення "громадянське суспільство" умовне, оскільки "негромадянського", а тим більше "антигромадянського" суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається з громадян, пов'язаних із державою політико-юридичними відносинами. Лише додержавне, нецивілізоване (родове) суспільство не можна було назвати громадянським через його незрілість, примітивність, а також тому, що там взагалі не було таких понять, як "громадянин", "громадянство".

Інститут громадянства виник і отримав політико-правове визнання лише в буржуазну епоху, під впливом природних прав людини та необхідності їх юридичного захисту. Сам термін "громадянське суспільство" набув у літературі свого особливого змісту і в сучасному розумінні виражає певний тип (стан, характер) суспільства, його соціально-економічну, політичну і правову природу, ступінь розвитку та завершеності.

Громадянське суспільство — це сукупність поза-державних, позаполітичних відносин (економічних, соціальних, культурних, моральних, духовних, корпоративних сімейних, релігійних), які утворюють особливу сферу специфічних інтересів вільних індивідів — власників та об'єднань.

Свій внесок в розробку концепції громадянського суспільства зробили такі відомі вчені, як Арістотель, Платон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш.Л. Монтеск'є, І. Кант, Г.В.Ф. Гегель та ін. У теперішньому, певною мірою завершеному вигляді концепція громадянського суспільства складається з таких основоположних ідей:*

економічна свобода, різноманітність форм власності, ринкові відносини;*

безумовне визнання та захист природних прав людини і громадянина;*

легітимність і демократичний характер влади;*

рівність усіх перед законом і правосуддям, надійна юридична захищеність особистості;*

наявність правової держави, в якій влада здійснюється на засадах її поділу на