буде нелегітимним. Але є позиція, суть якої зводиться до того, що думку активної частини народу, якщо вона навіть не становить половини або 40 % можна вважати думкою більшості громадян, тому що ті громадяни, які не приходять на вибори або на референдуми, готові прийняти рішення будь-якої більшості, а ті, хто ставиться небайдуже до політичного вибору, очевидно, точніше й адекватніше за інших оцінюють поставлені питання, і їхнє рішення може бути обов'язковим для всіх, включаючи тих, хто не прийшов на референдум.
На закінчення зазначимо, що референдум – це як правовий, так і політичний інститут. Найчастіше він призначається главою держави для того, щоб "обійти" парламент, або "поставити крапку" в суперечці з представницькою владою. Важливе значення мають і умови проведення референдуму. Справді, в умовах воєнного стану, коли обмежено права і свободи громадян, говорити про вільне волевиявлення неможливо. Також результати референдумів багато в чому залежать від того, яке становище засобів масової інформації. Якщо, скажімо, супротивники поставлених на референдум питань не мають вільного доступу на радіо й телебачення, друк контролюється правлячим режимом, то про вільне волевиявлення не йдеться, оскільки більшість громадян у результаті масованої атаки засобів масової інформації не може прийняти правильне рішення, і референдум у таких випадках не визнається громадською думкою як дійсний інститут демократії, а результати його не можуть уважатися справжньою волею народу.
ЛІТЕРАТУРА
Публікації нормативних документів
1. Всеобщая декларация прав человека. Официальный текст. – М.: Права человека, 1996. – 16 с.
2. Испания: Конституционные и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1982. – 352 с.
3. Италия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1988. – 352 с.
4. Конституции зарубежных государств / Сост. В.В. Маклаков. – М.: БЕК, 1997. – 586 с.
6. Конституции зарубежных стран / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 448 с.
6. Конституции государств американского континента. – М.: Иностр. лит., 1957. – 434 с.
7. Конституция Соединенных Штатов Америки. – М.: ТОО "Иван", 1993. – 32 с.
8. Конституция Швеции. – М.: Юрид. лит., 1981. – 142 с.
9. США. Конституция и права человека. – М.: Мысль, 1987. – 316 с.
10. Федеративная Республика Германия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1991. – 468 с.
11. Французская Республика: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1989. – 448 с.