сприяння становленню та розвитку місцевого самоврядування в Україні, підготовка пропозицій з цього питання в межах основних засад місцевого самоврядування, визначених законодавством України; розгляд проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, програм, концепцій, окремих пропозицій з питань діяльності органів місцевого самоврядування, їх розвитку та зміцнення фінансово-економічної бази;

розгляд питань розвитку місцевого самоврядування у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні; підготовка пропозицій до Програми державної підтримки і розвитку місцевого самоврядування в Україні;

розгляд програм наукового, матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування;

підготовка висновків з питань проведення в областях, районах, містах, районах у містах, селах, селищах експериментів і здійснення окремих проектів у сфері місцевого самоврядування;

сприяння висвітленню в засобах масової інформації досвіду окремих регіонів з питань місцевого самоврядування.

Слід констатувати, що тривалий час саме дана інституція в Україні була одним з основних "провідників" державної урядової політики у сфері місцевого самоврядування. Однак, враховуючи консультативно-дорадчий статус Міжвідомчої комісії (до речі, як і інших аналогічних органів, утворених при парламенті, Президенті та уряді), вона фактично не наділяється публічно-владними повноваженнями, а, отже, не несе відповідальності за стан державної політики у сфері розвитку місцевого самоврядування в Україні. Тому, в цілому не заперечуючи позитивної ролі такого роду консультативно-дорадчих органів у здійсненні державної політики у сфері місцевого самоврядування, вважаємо, що з метою вироблення ефективного механізму взаємодії держави та органів місцевого самоврядування в Україні вкрай необхідно створити єдиний політично-відповідальний орган державної підтримки місцевого самоврядування (наприклад, Міністерство чи Державний комітет у справах місцевого самоврядування, який би комплексно, виключаючи паралелізм і дублювання з боку органів законодавчої і виконавчої влади, вирішував питання організації і діяльності самоврядування територіальних громад.

В Україні давно потрібен авторитетний і компетентний арбітр, який гарантував би законодавчо встановлені правила гри всім суб'єктам державної регіональної політики та місцевого самоврядування. Адже, відповідно до ст. 7 Конституції, в Україні не лише визнається, а й гарантується місцеве самоврядування. Гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України. Функції забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, реалізації прав і свобод людини і громадянина виконує також Кабінет Міністрів України. Проте й досі не зрозуміло: хто є основним політично-відповідальним провідником державного курсу у сфері місцевого самоврядування, хто є основним гарантом муніципальних прав територіальних громад. Як свідчить зарубіжний досвід, таким органом має бути профільна державна інституція з питань місцевого самоврядування.

Іншими словами, необхідно створити постійно діючий державний орган, який на правах міністерства предметно займався б розвитком місцевого самоврядування, процесом роздержавлення та децентралізацією влади. У межах законів і своїх повноважень цей орган забезпечував би перерозподіл владних фінансових і організаційних ресурсів до структур місцевого самоврядування, відстежував би їх виконання на регіональному рівні, координував би і спрямовував зусилля сторін, зацікавлених у розвитку місцевого самоврядування, забезпечував участь держави в цьому процесі, оцінював правову базу та готував би відповідні законопроекти, прогнозував би розвиток подій після прийняття нових законів. Це й було б конкретним механізмом державної підтримки розвитку місцевого самоврядування, формування оптимальної державної регіональної політики. Так, в Японії діє міністерство зі справ місцевого самоврядування, в Норвегії — міністерство з муніципальних справ, в Італії, Новій Зеландії, Франції — великі підрозділи у складі міністерств фінансів і внутрішніх справ, а також міністерство міст і благоустрою території, у Великій Британії ці функції виконує міністерство охорони навколишнього середовища.

Значними повноваженнями у сфері місцевого самоврядування наділяються й інші органи виконавчої влади. Так, органи виконавчої влади, реалізуючи політику держави у сфері місцевого самоврядування, здійснюють реєстрацію статутів територіальних громад (ст. 19 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). Статути територіальних громад села, селища, міста підлягають державній реєстрації в органах Міністерства юстиції, відповідно до Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад 1998 р.. Також в органах Міністерства юстиції України, відповідно до законодавства України підлягають реєстрації асоціації та інші форми добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування.

Ряд повноважень у сфері місцевого самоврядування мають місцеві державні адміністрації. Так, за ст. 119 Конституції України, місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Незважаючи на те, що конституювання місцевих державних адміністрацій, наділення їх широким колом повноважень у сфері місцевого самоврядування значною мірою "приземлює" виконавчу владу, робить її більш оперативною й наближеною до населення, паралельне функціонування на цьому рівні районних і обласних рад, фактична невизначеність їхнього статусу, відсутність у них виконавчих органів, дублювання повноважень, визначально зумовлює конфліктний характер механізму місцевої публічної влади (державної та самоврядної) в Україні. Існуючий нині на регіональному рівні "дивний" симбіоз муніципальних і державних за своєю природою структур породжує лише ілюзію самоврядування на цьому "поверсі" й гальмує процес становлення дієздатних територіальних громад, а, отже, і розвиток місцевого самоврядування в Україні.

На суперечливість організації публічної влади на рівні області і району вже давно звертають увагу як науковці, так і політичні діячі та практики місцевого самоврядування. Так, Голова Верховної Ради України В. М. Литвин вказує, що на рівні районів та областей місцеве самоврядування має еклектичний характер. Районні та обласні ради, не маючи своїх виконавчих органів, залежать від державних адміністрацій, що делегують їм частину своїх повноважень. Інститут делегованих повноважень дозволяє владі тримати місцеве самоврядування під постійним контролем.

Тому закономірними є пропозиції реформувати місцеве самоврядування на цьому рівні. Зокрема, вносяться рекомендації щодо відновлення повноцінного місцевого самоврядування на рівні області і району, що передбачатиме створення виконавчих органів обласних, районних рад через зміну завдань та функцій обласних державних адміністрацій, вилучення з їхньої компетенції питань соціального та культурного розвитку відповідних територій. Також пропонується ліквідувати районні державні адміністрації, передавити їх функції та повноваження районним радам.

Судова влада також впливає певним чином на реалізацію муніципальної політики держави через розгляд судових справ про захист чи про відповідальність місцевого самоврядування. Систематичне тлумачення ч. 2 ст. 124 Конституції України свідчить про наявність повноважень у сфері місцевого самоврядування і судової влади. Адже юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, у тому числі в галузі місцевого самоврядування. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145). Суди фактично встановлюють відповідно до Конституції і законів України правові межі муніципальної політики. Треба додати, що і спори між органами державної влади та місцевого самоврядування також вирішуються судом.

Водночас цілком справедливо постає запитання: яким судом? До юрисдикції якого суду належить вирішення цих спорів? Думається, що такими судами повинні стати адміністративні суди. Створення системи адміністративних судів з метою повноцінного судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади передбачено Концепцією адміністративної реформи в Україні, що затверджена Указом Президента України "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні" від 22 липня 1998 p. N° 810/98. Разом з тим адміністративно-правова реформа та реформа адміністративного права зачіпають і проблеми місцевого самоврядування. Тому Закон України "Про судоустрій України" 2002 р. закріплює, що місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції). Адже права і свободи громадянина здійснюються передусім на рівні місцевого управління, тобто там, де він проживає та реалізує не лише свій муніципально-правовий, а й адміністративно-правовий статус. Тому адміністративна юстиція як адміністративно-правовий інститут рівною мірою поширюється і на відносини, що регламентуються нормами муніципального права.

Незважаючи на прийняття нового Закону "Про судоустрій України", слід констатувати, що процес реформування судової влади в Україні, передусім запровадження адміністративної юстиції, йде повільно. Серед перепон запровадження системи адміністративного судочинства привертають увагу насамперед проблеми політичного характеру. Адже основною стратегічною метою адміністративної юстиції є належний судовий захист прав і свобод громадян від порушень з боку органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Першочергове завдання адміністративної юстиції як однієї із складових судової системи полягає в тому, що вона повинна остаточно ліквідувати недоліки партійного управління в конституційній державі. А недоліки такі: між сферою юстиції і сферою повної свободи адміністрації існує третя сфера, в якій уряд, формально функціонуючи в законних межах, має можливість діяти в інтересах правлячої партії, при цьому тлумачити один і той же закон в різних життєвих випадках по-різному. Ця теза вказує на можливість