Плюралізм підходів до право розуміння

План

1. Плюралізм підходів до право розуміння

2. Поняття та сутність права

3. Принципи права: поняття, різновиди та роль у правовому регулюванні

4. Цінність права в суспільному житті

5. Право, політика, економіка: їх взаємозв'язок і взаємодія

6. Поняття та види соціальних норм

7. Норми права в системі соціальних норм

Протягом всієї історії розвитку юридичної науки вчені та мислителі прагнули з'ясувати, що таке право, яка його природа і сутність. 3 цього приводу точаться гострі дискусії, результатом яких є багатоманітність визначень поняття права.

Праворозуміння — це наукова категорія, що відображає процес та результат цілеспрямованої розумової діяльності людини і включає пізнання права, його оцінку та ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Серед усіх тлумачень терміна "право" доцільно виділити такі його визначення:*

це певні можливості, які має соціальний суб'єкт;*

це сукупність, система юридичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин;*

це оцінка, покажчик істинності, дійсності, достовірності певних соціальних явищ.

Наявність плюралістичного підходу до праворозуміння об'єктивно зумовлена тим, що право тісно пов'язане з іншими соціальними явищами, як-от: державою, політикою, культурою суспільства. Серед різних підходів виділяються основні: нормативний, моральний та соціологічний підходи.

Нормативний підхід полягає в тому, що право — це тексти закону, норми права, які відрізняються від інших соціальних норм такими ознаками:*

вони регулюють найбільш важливі суспільні відносини, для чого держава видає нормативно-правові акти, в яких містяться норми права;*

право — це не одна норма, а сукупність або система норм, які формально визначені;*

норми права встановлюються або санкціонуються державою, компетентними її органами;*

вони є загальнообов'язковими для всього населення, державних органів та посадових осіб;*

вони охороняються від порушень засобами державного примусу або погрозою застосування юридичних санкцій;*

у нормах права виражається воля панівного класу (компромісна воля класів і соціальних груп) або воля всього народу.

Прихильники цього підходу визначають право таким чином.

Право — це система (сукупність) формально визначених норм (правил поведінки), які встановлені (санкціоновані) державою, є загальнообов'язковими для всього населення, державних органів і посадових осіб, охороняються від порушень державною владою, виражають волю панівного класу або всього народу та спрямовані на регулювання й охорону суспільних відносин і соціальних цінностей.

Моральний (етичний) підхід базується на ідеї етичної справедливості, на ідеї природних прав людини, тому право розглядається як форма суспільної свідомості.

Представники цього підходу вважають:*

тексти законів залишаються на папері, якщо вони не усвідомлені та не засвоєні громадянами;*

окремі слова закону взагалі не сприймаються практикою або змінюються за змістом. Тому чинне право буває не зовсім таким, як викладене в текстах нормативно-правових актів, що потребує тлумачення, врахування правозастосувальної діяльності щодо правильного вживання юридичної термінології, застосування аналогії тощо;*

суспільна правосвідомість оцінює тексти законів не тільки з позицій здорового глузду, а й порівняно з поняттями справедливості та гуманізму (не завжди всі моральні цінності зафіксовані в текстах законів);*

тексти законів часто мають декларативний характер, містять у собі лозунги, заклики тощо, які не мають юридичного значення.

Тому право — це не тільки тексти законів, сукупність норм права, а й наявність у суспільній свідомості системи понять про загальнообов'язкові норми, права і обов'язки, умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту.

За соціологічним підходом право не тільки є мірою справедливості, але й оцінкою взаємовідносин між людьми, між особою та державою, особою і суспільством.

Прихильники цього підходу вважають:*

закони, кодекси — не право, якщо вони не реалізуються в суспільних відносинах. Тому "живе право" — це реальні правовідносини, закріплені в нормах права і відображені у правосвідомості;*

закони можуть існувати і тривалий період не застосовуватись, тому право є те, що завжди діє й реалізується;*

слова закону, норми права не становлять власне право тому, що деякі з них практично не застосовуються через їх абстрактність, а для конкретизації правових приписів необхідно видавати нові норми. Але правознавство ще не здатне відповісти, який має бути ступінь їх конкретизації, щоб вони були нормами "прямої дії", тобто правом;*

у поняття права вводиться поняття правопорушення, оскільки однією з ознак права є охорона права від порушення. Але правопорушення завдає шкоди не самим нормам права, а суспільним відносинам і соціальним цінностям.

Тому право — це безпосередньо суспільне життя, певним чином упорядкована взаємодія соціальних суб'єктів, і тільки це лежить в основі утворення законів та інших нормативних актів.

Але ці підходи до праворозуміння не є єдиними. Наука створила багато похідних наукових концепцій розуміння права.

Системному підходу відповідає відображення правової дійсності як системи (сукупності) правових явищ, що певним чином пов'язані між собою і утворюють єдине ціле — правову систему. Статичний аспект її становлять норми права, правовідносини, суб'єкти права, правопорядок тощо, а динамічний — правотворчість, реалізація норм права, їх застосування, правове мислення та інші правові процеси.

Дослідження права як феномена культури, соціальної цінності становить основу аксіологічного підходу. Правова дійсність вивчається у цьому випадку крізь призму її відповідності досягнутому суспільством рівню соціального прогресу, що дає можливість виділити частку "права в праві", тобто дати оцінку прогресивності правових явищ, виявити в них те, що відображує регресивні традиції, гальмує суспільний розвиток.

Інструментальному підходу властиве дослідження права як специфічного регулятора соціальних відносин, за допомогою якого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством.

При генетичному підході до праворозуміння основна увага зосереджується на процесах виникнення і формування права, його соціальної детермінованості об'єктивними і суб'єктивними умовами життя суспільства.

Інтегративний підхід враховує і поєднує все раціональне, що є в кожному із зазначених вище підходів, а саме: цінність природних прав людини, "живе право" — правовідносини, формальну визначеність і точність правових приписів, закріплених у нормах права.

Досить впливовим у вітчизняній юридичній науці був і залишається саме нормативний підхід до праворозуміння.

Отже, кожне праворозуміння має своє обґрунтування, і тому вони існують одночасно. Без нормативного підходу до поняття права не можливо досягти визначеності та стабільності правовідносин, законності в діяльності державних органів та посадових осіб. У свою чергу, закони, інші нормативні акти можуть бути реалізовані лише після їх усвідомлення і порівняння їх приписів із нормами, правилами моралі. І нарешті, лише через соціологічне розуміння право набуває конкретності та практичного здійснення, не залишається декларацією, системою текстів і моральних побажань.

Поняття та сутність права

Проблема праворозуміння досить складна, адже у праві знаходять своє відображення дуже різноманітні відносини та інтереси людей, воно має різні форми вияву, прямо пов'язане з природою людини, її життєдіяльністю, безпосередньо впливає на поведінку людей, визначає межі їхньої свободи. Тому за будь-якого праворозуміння спільним є те, що вони так чи інакше, у тій чи іншій формі торкаються свободи людини, способів та засобів її визначення та обмеження.

Отже, сутністю права є свобода людини, тобто притаманні людині властивості й форма життя, що відображають її прагнення до самовираження й самореалізації. Але це не будь-яка свобода, а свобода певним чином визначена й забезпечена. Тому право є свободою:*

взаємодії з іншими суб'єктами;*

у першу чергу, діянь, що знаходять своє втілення у вигляді дій чи бездіяльності;*

що поєднує в собі свободу суспільства та його членів;*

межі якої забезпечуються суспільством, а не окремою людиною;*

реалізація якої захищається юридичними засобами;*

не кожного окремого індивіда, а типових членів суспільства, тому межі свободи є рівними для кожного з однойменних суб'єктів.

Право — це система загальнообов'язкових формально визначених правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою, нею охороняються, виражають волю домінантної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві і є регулятором найбільш важливих суспільних відносин.

Право характеризується такими ознаками:

1) регулятивний характер права. Право має регулятивний характер, оскільки впливає на поведінку людей. Це засіб регулювання суспільних відносин. У цьому полягає одна з його функцій, його соціальне призначення, а отже, і соціальна цінність;

2) нормативність (нормативний характер) права. Свою регулятивну роль право може виконувати, оскільки містить норми права, тобто встановлює правила поведінки для соціальних суб'єктів. Право моделює у своїх нормах правомірну поведінку цих суб'єктів. Це має місце в ситуаціях, які передбачаються нормами права, що вносять у життя людей суспільне буття, певну впорядкованість і визначеність;

3) загальнообов'язковість правових приписів. Право — це система норм, обов'язкових до виконання всіма, кому вони адресовані;

4) формально визначений характер правових установок. Право — це сукупність формально визначених норм, тобто ці норми приймаються (видаються) при додержанні встановленої державою процедури і мають відповідати певним вимогам щодо їх змісту та оформлення;

5) системність. Право становить не розрізнену сукупність норм, а систему взаємопов'язаних, узгоджених між собою і взаємодіючих правил. Право складається із сукупності тісно пов'язаних між собою норм, які виконують свої регулювальні функції не ізольовано одна від одної, а в системі та у взаємодії. Система простежується не тільки на внутрішньогалузевому рівні, коли взаємопов'язані норми, що регулюють однорідні суспільні відносини (скажімо, кримінальне право, сімейне право тощо), а й між нормами різних галузей права;

6) встановлення (санкціонування) державою.