7) можливість забезпечення реалізації правових приписів не лише засобами організаційного характеру та переконання, а й державного примусу. На відміну від інших соціальних норм, норми, які утворюють систему права, гарантуються державою. Норми права, як і інші види соціальних норм, виконуються, як правило, добровільно. Але лише право підтримується державою. Номенклатура заходів державного примусу достатньо широка: від різних видів юридичної відповідальності до інших видів невигідних правових наслідків державно-примусового характеру. Вид і міра державного примусу, як і порядок його застосування, суворо регламентуються правом.

Принципи права: поняття, різновиди та роль у правовому регулюванні

Принципи права — це керівні ідеї, положення, провідні засади, що визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.

Систему принципів права становлять загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні) принципи.

Загальносоціальні принципи:*

домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй та ін.;*

верховенство громадянського суспільства наддержавою;*

верховенство правових законів над політичною та фізичною силою;*

різноманітність та рівноправність різних форм власності;*

свобода підприємницької діяльності;*

верховенство прав і свобод людини над правами держави.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи:

1) загальноправові принципи: гуманізм, рівність громадян перед законом, демократизм, законність, взаємна відповідальність держави й особи;

2) міжгалузеві принципи (виражають особливості декількох споріднених галузей права): гласність судочинства (для кримінально-процесуального й цивільного процесуального права), принцип змагальності, принцип матеріальної відповідальності (для цивільного, фінансового, трудового права тощо);

3) галузеві принципи (характеризують найбільш суттєві риси конкретної галузі права): принцип диспозитивності (у цивільному праві) і принцип імперативності (у кримінальному праві), принцип презумпції невинуватості (у кримінальному праві) тощо.

4) принципи правових інститутів: рівність усіх форм власності (інститут власності), невідворотність відповідальності (інститут юридичної відповідальності) тощо.

Способами закріплення принципів права в законодавстві є текстуальний (принцип безпосередньо текстуально закріплений у конкретній статті нормативно-правового акта) і смисловий (принцип випливає зі змісту законодавства).

Роль, значення принципів права визначаються їх природою. Вони в концентрованому вигляді виражають сутність, зміст права, тому мають значення керівних положень під час здійснення державою правотворчої, правозастосовчої діяльності.

Норми права формуються на основі принципів права, тому останні є "фундаментальними конструкціями" всієї системи права, всього масиву норм права.

Принципи права можуть застосовуватися під час вирішення конкретних юридичних справ, наприклад застосування аналогії права як способу надолуження прогалин у праві.

Цінність права в суспільному житті

Цінність права — це його здатність служити метою і засобом науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян і їх об'єднань.

Можна виділити такі основні прояви цінності права: Соціальна цінність права — полягає в тому, що воно, втілюючи загальну волю (інтерес) учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих відносин, в яких зацікав* лені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно вносить стабільність і порядок у ці відносини. Забезпечуючи простір для впорядкованої свободи й активності, право служить фактором соціального прогресу.

Інструментальна цінність права — полягає в тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різноманітних завдань, у тому числі для функціонування інших соціальних інститутів та соціальних благ. Воно здатне забезпечувати організованість і нормальну життєдіяльність, соціальний мир та злагоду, зняти соціальну напруженість.

Власна цінність права — полягає в тому, що право виступає як міра свободи та справедливості і стає цінністю для окремої людини, конкретної групи і суспільства в цілому, відкриває індивіду доступ до благ, є ефективним способом його соціальної захищеності.

Активна роль права в суспільному та державному житті яскраво виявляється через його функції.

Функції права — це зумовлені соціальним призначенням права напрямки правового впливу на суспільні відносини.

Розрізняють такі функції права:

Загальносоціальні функції:

1. Гуманістична — право охороняє та захищає права людства, народу, людини.

2. Інформаційна (або комунікативна) — право е джерелом знань про державно-організоване суспільство і правовий статус особи, волю законодавця, що виражена в юридичних нормах тощо.

3. Орієнтаційна — з позицій законів держави оцінюють поведінку людей, право вказує на допустимі й бажані шляхи і способи задоволення своїх потреб у межах правомірної поведінки.

4. Виховна (або ідеологічна) — право формує певний світогляд, виховує звичку дотримуватися чинного законодавства, дає зразки правомірної поведінки.

5. Організаторсько-управлінська — право суб'єктів

правовідносин на розв'язання певних соціальних проблем.

Спеціально-юридичні функції такі:

1. Регулятивна функція, тобто напрямки правового впливу, спрямовані на упорядковування суспільних відносин, на введення їх у певні межі. Правовий вплив спрямований на нормальні, позитивні суспільні відносини.

При цьому розрізняють:*

регулятивно-статичну функцію, що виражається у закріпленні певних суспільних відносин;*

регулятивно-динамічну функцію, яка виражається у впливі права на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки).

2. Охоронна функція, тобто напрямок правового впливу, спрямований на охорону та забезпечення недоторканності певних суспільних відносин і одночасно на витіснення тих відносин, що суперечать суспільним інтересам.

Специфіка охоронної функції в тому, що вона характеризує право як особливий засіб дії на поведінку людей, виражений у впливі на їхню волю через загрозу санкцій, установлення заборон та реалізацію юридичної відповідальності.

Право, політика, економіка: їх взаємозв'язок і взаємодія

Керівна та впливова за радянських часів позиція марксизму-ленінізму визначала, що політика є концентрованим вираженням економіки, а право — концентрованим вираженням політики.

Політика — мистецтво управління державою; участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту його діяльності; сфера діяльності, пов'язана з відносинами між різними суб'єктами з приводу здійснення державної влади.

Незважаючи на те, що категорії "політика" і "право" близькі, їх не можна ототожнювати. Передумовою можливої відмінності між ними є відносна самостійність держави щодо громадянського суспільства.

Політика держави безпосередньо виявляється в характері змісту норм права, який виражає загальнообов'язкову державну волю. "Державна воля" — політична категорія, оскільки держава — політичний інститут, який займає центральне місце в політичній системі суспільства. Політика держави неминуче пов'язана з інтересами, волею тих або інших суб'єктів цієї системи, насамперед тих, хто певною мірою здобув державну владу (партія, яка перемогла на парламентських виборах, може суттєво змінити характер правопорядку у певних сферах життя).

Державна воля, яка виявляється у характері державних рішень та об'єктивована у відповідну правову форму (закон, указ, постанову та ін.), може виражати інтереси всього населення країни чи його більшості, або навіть меншості. Але будь-які інтереси людей, перед тим як набути форми права, мають бути опосередковані державною політикою.

Політика народу безпосередньо виявляється в характері змісту законодавчих актів, що приймаються на референдумі. Ці акти виражають його волю, яка стає загальнообов'язковою.

Принципи справедливості та свободи, закладені у праві, здійснюються соціальними групами, класами, народами, а процес їх реалізації в будь-якому випадку набуває політичного характеру.

Право є засобом вираження політики, її реалізації, робить легітимними політичні рішення. Право конституційно закріплює політичний устрій суспільства, механізм дії політичної системи. Воно закріплює і гарантує політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх реалізації.

Економіка — це сукупність суспільних відносин, що виникають у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ.

Співвідношення права й економіки, їхні прямі та зворотні зв'язки виявляються в тому, що:*

певні економічні відносини, що виникають об'єктивно, породжують необхідність установлення адекватної правової форми, що їх закріплює, підтримує й охороняє;*

право здатне як стимулювати, так і гальмувати розвиток певних економічних відносин;*

право встановлює юридичну відповідальність за правопорушення у сфері економіки;*

опосередкований вплив економіки на право виявляється в тому, що державою визначаються розміри податків, мінімум заробітної плати тощо;*

право визначає цілі, завдання, принципи ринкових відносин, закріплює тенденції їх розвитку.

Поняття та види соціальних норм

Усі види норм (правил) можна умовно поділити на дві групи: соціальні і технічні.

Технічні норми — це правила найбільш доцільного та екологічно безпечного поводження людей із предметами природи, знаряддями праці та різними технічними засобами.

Соціальні норми — це правила поведінки загального характеру, що регулюють взаємовідносини людей та їх об'єднань.

Сутність цих норм у тому, що вони є не просто правилами, які існують в несоціальних системах — математика, граматика та ін., а правилами, що мають чітко виражений соціальний характер.

Ознаки соціальних норм:

1. Правила (масштаби, моделі, еталони) поведінки регулятивного характеру, які спрямовують поведінку людей відповідно до передбаченої ідеальної моделі суспільних відносин.

2. Правила поведінки загального характеру, які не мають конкретного адресата.

3. Правила, що регламентують певну сферу відносин у суспільстві.

4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Класифікацію соціальних норм можна провести за різними критеріями.

1. За сферами дії:*

економічні — регулюють суспільні відносини у сфері економіки;*

політичні — регулюють відносини між класами, націями, які беруть участь у боротьбі за державну владу та її здійснення;*

релігійні — регулюють відносини у сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії та ін.

2. За регулятивними особливостями:*

норми моралі — правила, спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до