Норми та джерела кримінально-виконавчого законодавства

План

1. Норми та джерела кримінально-виконавчого законодавства

2. Кримінально-виконавчі правовідносини та їх елементи

Норми кримінально-виконавчого права - це загальнообов'язкові правила поведінки, які знаходять своє відображення у нормативно-правових актах і регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі виконання (відбування) кримінальних покарань. Механізм правового регулювання працює наступним чином. Норми права як правила поведінки безпосередньо впливають на поведінку людей, визначаючи, яким чином людина повинна себе поводити, і тим самим впливають на фактичні суспільні відносини.

Норма являє собою основний елемент галузі права. Норми, які регулюють однорідні суспільні відносини в межах однієї галузі, об'єднуються в інститути. Наприклад, у межах галузі кримінально-виконавчого права можемо виділити такі інститути, як інститут виконання покарання у виді позбавлення волі (ст. 43-81 КВК України), інститут звільнення від відбування покарання (ст. 152-155 КВК України) та цілу низку інших. Сукупність інститутів утворює третій, вищий рівень — саму галузь права. Отже, система кримінально-виконавчого права, тобто його внутрішня побудова, може бути представлена у вигляді схеми: норма — інститут -галузь.

Норми кримінально-виконавчого права - це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини, що виникають в процесі виконання (відбування) кримінальних покарань.

Регулюючи суспільні відносини, що виникають при виконанні (відбуванні) кримінальних покарань, норми права регламентують права і обов'язки суб'єктів, що виконують та відбувають покарання.

Залежно від характеру правила, що встановлюється тією чи іншою нормою, правові норми можна розподілити на забороняючи, уповноважуючі та зобов'язуючі. Різновидом уповноважуючої норми для засуджених є заохочувальна норма.

Норма кримінально-виконавчого права, як і будь-яка інша правова норма, складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Гіпотеза встановлює умови, за яких діє норма, диспозиція визначає правило поведінки або припис, санкція передбачає несприятливі правові наслідки, які наступають за порушення вимог диспозиції норми. Особливістю норм кримінально-виконавчого права є те, що передбачені його нормами санкції викладені, як правило, в окремій нормі.

Як і норми будь-якої галузі права, норми кримінально-виконавчого права закріплені у відповідних джерелах.

Джерела кримінально-виконавчого права - це акти органів влади або інших уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права.

Юридичною базою для кримінально-виконавчого права є Конституція України. Безпосередньо норм кримінально-виконавчого права Конституція України не містить, проте в ній визначаються загальні засади суспільного ладу та політики нашої держави, закріплюється принцип верховенства права та закону, визначаються основні конституційні засади державного управління, права, свободи і обов'язки людини та громадянина.

В Конституції закріплені загальноправові (конституційні) принципи, які діють у всіх галузях права. У ч. 1 ст. 62 Конституції міститься норма, яка передбачає, що ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню, поки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду. Крім того, п. 14 ст. 92 Конституції визначає, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів і установ виконання покарань.

Взагалі норми Конституції є нормами прямої дії, а всі закони України, в тому числі й норми кримінально-виконавчого законодавства, повинні відповідати її вимогам. До системи джерел кримінально-виконавчого права входять:

- Кримінально-виконавчий кодекс України;

- інші кодифіковані законодавчі акти (Кримінальний кодекс України, Кодекс законів про працю тощо);

- Закони України;

- нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України;

- міжвідомчі та відомчі нормативні акти з питань виконання і відбування кримінальних покарань;

- міжнародні акти, чинні на території України і ратифіковані Верховною Радою України у встановленому законом порядку.

Основним джерелом, що містить конкретні норми кримінально-виконавчого законодавства і регулює порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, є Кримінально-виконавчий кодекс України, який був прийнятий 11 липня 2003 р. і набув чинності 1 січня 2004 р. Кодекс поділяється на Загальну та Особливу частини і складається з 5-й розділів, 26 глав та містить 166 статей. До КВК в Україні діяв Виправно-трудовий кодекс України, який був прийнятий ще 23 грудня 1970 р. і набув чинності 1 червня 1971 р. Перший Виправно-трудовий кодекс УСРР був прийнятий у 1925 р. (ВТК РРФСР - у 1924 р.)

Закони України є актами, які мають вищу юридичну силу і є обов'язковими для виконання на всій території України. Зокрема, Законом України " Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 р. визначаються основні засади, принципи діяльності, структура та повноваження ДКВС, на яку покладаються завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися у комплексних законах, тобто таких, що містять норми кількох галузей права, в тому числі й кримінально-виконавчого. Так, наприклад, Закон України "Про прокуратуру" визначає завдання, напрямки діяльності прокуратури, її структуру та інше. Але поряд із цим, вказаним законом визначається і порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань.

Крім того, до таких законів України можна віднести наступні: "Про міліцію", " Про адвокатуру", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про застосування амністії в Україні", "Про зайнятість населення", "Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк", "Про службу у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну виконавчу службу" і деякі інші.

Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися також в Указах та інших актах Президента України. Так, наприклад, Указом Президента України від 22 квітня 1998 р. утворено Державний департамент України з питань виконання покарань, Указом Президента від 31 липня 1998 р. затверджено Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань. Указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005 було затверджено Положення про здійснення помилування, яке визначає умови і порядок подання клопотань про помилування засудженими, а також порядок їх розгляду уповноваженим органом.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України можуть містити норми, які регулюють окремі питання, що виникають під час виконання покарань: наприклад, порядок оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, організацію харчування і матеріально-побутового забезпечення цих осіб, а також цілу низку інших питань. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 р. № 683 "Про внесення змін до переліку центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів " функції спрямування та координації діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань були покладені на Міністерство юстиції України.

Міжвідомчі та відомчі нормативні акти видаються у вигляді наказів, правил, положень, інструкцій відповідних міністерств та відомств з питань виконання та відбування кримінальних покарань. Найбільша кількість відомчих нормативних актів з питань виконання (відбування) кримінальних покарань видається Державним департаментом України з питань виконання покарань. Основним відомчим нормативним актом в цій сфері можна вважати Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), введені в дію наказом Департаменту № 275 від 25 грудня 2003 р., які конкретизують норми КВК України з окремих питань виконання і відбування кримінальних покарань у виді арешту, позбавлення та обмеження волі. Наказом Департаменту від 16 лютого 2005 р. № 27 була затверджена Інструкція з організації порядку і умов відбування покарання у виді обмеження волі.

Прикладом міжвідомчого нормативного акту є спільний наказ Департаменту, МВС України та Міністерства праці та соціальної політики № 250/1562/342 від 12 грудня 2003 р. "Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації". Спільним наказом Департаменту та МВС України від 19 грудня 2003 р. № 270/1560 затверджено Інструкцію про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань.

До джерел кримінально-виконавчого законодавства також належать міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому законом порядку. До таких актів можуть бути віднесені Віденська угода 1989 р.; Європейські конвенції "Про нагляд за умовно засудженими і умовно звільненими правопорушниками " (1964 р.),

"Про передачу засуджених осіб" (1983 р.), які були ратифіковані Верховною Радою України й набули чинності для України з 1 січня 1996 р., а також ціла низка інших.

Кримінально-виконавчі правовідносини та їх елементи

Визначення поняття кримінально-виконавчих правовідносин ускладнюється тим, що вони розглядаються у різних аспектах. Це кримінально-виконавчі правовідносини, які регулюють виконання і відбування кримінальних покарань, кримінально-виконавчі правовідносини, які регулюють звільнення від відбування кримінальних покарань, кримінально-виконавчі правовідносини у сфері відносин між персоналом органів і установ виконання покарань та засудженими тощо.

Після вступу у законну силу КВК України 1 січня 2004 р. на наш погляд, суттєво оновилося та удосконалилося законодавство у сфері виконання покарань, у тому числі сформувалася її нова галузь. Кодексом є закріплено утворення в сфері виконання покарань створилась особлива група правовідносин, зміст яких має самостійне правове регулювання.

Прийняті протягом