на повторний розгляд відповідної ради з обґрунтуванням зауважень; згідно з п. 7, у разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням і внести це питання на розгляд відповідної ради; за п. 9 рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою; за п. 10 цієї статті акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
У Законі України "Про органи самоорганізації населення" встановлено, що рішення органу самоорганізації населення, що не відповідають чинному законодавству або прийняті з питань, не віднесених до його повноважень, зупиняються відповідною сільською, селищною, міською, районною у місті (в разі її створення) радою з одночасним зверненням до сулу про скасування такого рішення.
Також, відповідно до п. 26 ч. 2 ст. 26 Конституції АРК до відання Верховної Ради АРК належить зупинення дії постанов і розпоряджень Ради міністрів АРК з питань виконання державних функцій і повноважень у випадках, якщо вони суперечать Конституції України і законам України, актам Президента України і Кабінету Міністрів України, Конституції АРК і нормативно-правовим актам Верховної Ради АРК, з одночасним зверненням до Президента України про їх скасування.
Водночас Верховна Рада АРК наділена правом скасування постанов і розпоряджень Ради міністрів АРК з питань, віднесених до відання АРК, у разі, якщо вони суперечать Конституції України, Конституції АРК, законам України і нормативно-правовим актам Верховної Ради АРК.
Аналогічні положення ми знаходимо у п. 27 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим", до відання Верховної Ради АРК належить зупинення дії постанов і розпоряджень Ради міністрів АРК у випадках, якщо вони суперечать Конституції і законам України, Конституції АРК та іншим нормативно-правовим актам Верховної Ради АРК, з одночасним зверненням до Президента України щодо їх скасування.
Варто зазначити, що в літературі зупинення та скасування актів переважно розглядалося як міра конституційної відповідальності або як самостійний вид відповідальності. Так, С.А. Авак'ян пише, що скасування акта одного органу іншим означає, що акт був незаконним або недоцільним. Скасування є оцінка діяльності органу, який прийняв акт. Це міра державного примусу, що характеризує її як санкцію. М. Д. Шиндяпіна вважає, що видання незаконних актів і рішень слід розглядати як різновид конституційних правопорушень, якщо воно порушує передусім конституційні норми. Скасування, зупинення дії неконституційного акта, на її думку, є в даному разі мірою конституційної відповідальності, що, своєю чергою, не виключає застосування до правопорушника заходів дисциплінарної або іншої відповідальності4. Розглядаючи означену санкцію як міру державноправової відповідальності, Л. П. Красовська вважає, що несприятливі наслідки у даному разі полягають у приниженні авторитету органу (посадової особи), який прийняв акт.
Деякі вчені вважають, що ця міра являє собою лише усунення з правового простору акта, якого в ньому бути не може: тут ніхто нікого не наказує. Саме по собі визнання правового акта частково або повністю незаконним або навіть неконституційним, стверджує Д. Т. Шон, не викликає будь-яких обмежень або позбавлень матеріального чи юридичного характеру для тих, хто їх видав. Скасування акта не позбавляє від відповідальності її авторів. На даних позиціях стоять і деякі вітчизняні науковці. Зокрема, Д. М. Лук'янець, по суті заперечуючи існування конституційної відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності, вважає, що в даному разі має місце ліквідація наслідків протиправної діяльності у вигляді неконституційних актів, а не вплив на особу, яка вчинила ці дії.
Відмічаючи дискусійність цього питання, на наш погляд, зупинення дії та скасування незаконних актів таки можна визнати однією з санкцій муніципально-правової відповідальності: у даному разі наявна негативна публічно-правова оцінка діяльності тих, хто видав незаконний акт, та несприятливих наслідків для них. Так, систематичне скасування актів того чи іншого органу дозволить поставити питання про неналежне виконання ним своїх обов'язків. Саме ці дві ознаки (негативна оцінка діяння та несприятливі наслідки для суб'єкта) мають стати основним критерієм для віднесення тієї чи іншої міри до санкцій юридичної, у тому числі конституційної та муніципальної, відповідальності, причому несприятливі наслідки в даному разі мають розширювальне тлумачення. Скасування акта передбачає жорсткий, категоричний імператив і позбавляє акт усіх його юридичних потенцій, у тому числі ретроспективно. Вона може усувати всі правові наслідки дії такого акта з моменту його прийняття. Також слід зазначити, що зупинення та скасування — близькі, але не тотожні міри відповідальності. Зупинення — це також відміна, але за умови, обмежена в часі, така міра, яка не вирішує остаточно долю акта й не анулює його дію в попередній період.
3. Визнання недійсним юридично значущого результату (анулювання юридичних результатів тих чи інших конституційно та муніципально-правових дій). Дана санкція зустрічається у сфері відносин по виборах депутатів або виборних посадових осіб місцевого самоврядування: скасування результатів голосування, визнання виборів недійсними, касація повноважень депутатів і т. ін. На своєрідний характер даної міри відповідальності ще 1975 р. звертав увагу С. А. Авак'ян, який зазначав, що "порушення закону про вибори депутата тягне касування виборів. Воно може розглядатися як міра державно-правової відповідальності тих учасників державно-правового відносин, які не забезпечили (хоча й зобов'язані були забезпечити) належне проведення виборів. Анулювання результатів державно-правових дій може бути доповнено іншими мірами, зокрема оновленням складу органу (наприклад, тієї ж виборчої комісії)".
Так, згідно зі ст. 70 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" дільнична виборча комісія може визнати голосування по окремих місцевих виборах або в цілому на виборчій дільниці недійсними у разі встановлення нею порушень вимог цього Закону, внаслідок яких неможливо достовірно встановити результати волевиявлення виборців. У ст. 75 цього Закону передбачається можливість визнання територіальною виборчою комісією виборів недійсними по окремих видах місцевих виборів або в цілому по виборчому округу чи по окремих виборчих дільницях, якщо в ході їх проведення або під час підрахунку голосів допущено порушення законодавства про місцеві вибори, яке вплинуло на результати місцевих виборів. Аналогічні за своєю природою санкції ми знаходимо й у референдум йому законодавстві України. Так, згідно з ч. 8 ст. 41 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" 1991 p., референдум вважається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування, а за ст. 43 цього Закону, якщо під час проведення місцевого референдуму було допущено грубі порушення законодавства про референдуми, відповідна місцева рада у 15-ден-ний строк може призначити повторний місцевий референдум на всій території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або її частини.
Аналіз такого роду санкцій дозволив С. А. Лвак'яну виділити існування "сумісних складів правопорушення", коли одне діяння породжує два види відповідальності. Наприклад, підлог на виборах тягне таку конституційну міру, як визнання виборів недійсними (дана міра стосується всіх — виборчих комісій, виборців, кандидатів) та одночасно — кримінальну відповідальність відносно винних осіб, які його зробили. Таким чином, відповідальність різного виду застосовується до різних суб'єктів, тобто не порушується вимога про одне покарання за одне правопорушення1.
Скасування результатів виборів за своєю природою є право-поновлювальною санкцією. Хоча, передусім, вона слугує в основному усуненню збитків, які завдані суспільним відносинам у сфері виборчого процесу, дана міра не позбавлена також і певних карних якостей. Разом з тим визнання виборів такими, що не відбулися, або недійсними, є по суті державним примусом, який застосовується у зв'язку з правопорушеннями, і тому слугує мірою юридичної відповідальності.
4. Відкликання депутата місцевої ради виборцями. В юридичній літературі дана міра тривалий час визнається як санкція, для чого, на наш погляд, є всі підстави. Відкликання є мірою впливу, що застосовується у відношенні до депутата як суб'єкта муніципально-правових відносин. Призначення цієї міри — організуюче-превентивне: депутат зобов'язаний певним чином виконувати свої обов'язки, а в противному разі його можуть відкликати. Саме відкликання, поза всякого сумніву, — негативна оцінка поведінки депутата. Згідно із законодавством України, повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково в разі відкликання депутата виборцями в установленому порядку (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону "Про статус депутатів місцевих рад"). Закріплення цієї санкції обумовлено тим, що у своїй діяльності депутат несе відповідальність, насамперед, перед виборцями. Він зобов'язаний підтримувати постійний зв'язок зі своїми виборцями, систематично, не рідше одного разу на місяць, вести особистий прийом громадян, звітувати (не рідше одного разу на рік) про свою роботу перед територіальною громадою на зборах виборців за місцем їх трудової діяльності чи проживання. Підставами для відкликання виборцями обраного ними депутата представницького органу місцевого самоврядування