Методологія науки муніципального права.

План

1. Методологія науки муніципального права. 

2. Джерела науки муніципального права. 

Кожна суспільствознавча наука має свій методологічний інструментарій, з допомогою якого вона вивчає відповідні соціальні процеси, робить висновки й надає пропозиції для практики. Методологія належить до галузі найбільш актуальних і складних проблем юридичної науки. її рішення має вихід на різні сторони навчального процесу в юридичних навчальних закладах, правових дослідженнях учених, правотворчості та правореалізації. Від рівня ефективності рішення вказаної проблеми безпосередньо залежить продуктивність навчальної, наукової та практично-прикладної праці юристів. Методологічна культура юристів віддзеркалюється на всіх сторонах його діяльності. Передбачаючи широкі знання та вміння, вона детермінує різні параметри професійної надійності юриста. Методологічна культура спеціаліста юридичного профілю — це і його світоглядна зрілість, і соціологічна грамотність, й ідейна впевненість, і правова інформованість, і його професійна майстерність.

При всій першочерговості методології та окремих методів у системі юридичної науки їх природа досліджена все ще недостатньо. Особливо болюче це спостерігається в галузевих юридичних науках. Однак, якщо базові юридичні науки, зокрема конституційне, адміністративне та цивільне право, певною мірою вже розробили свій методологічний інструментарій, то інші, особливо новостворені (серед яких і муніципальне право), страждають фактично на повну відсутність останнього.

Успішне вирішення українським муніципальним правом (як і будь-якою наукою) завдань, які постають перед ним, залежить безпосередньо від стану методології. Під методологією науки розуміється вчення про методи пізнання, теоретичне обґрунтування використовуваних у науці методів і способів пізнання; теорія методів, сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження явищ; система певних теорій, гносеологічних та онтологічних принципів> законів і категорій, які опосередковують загальні властивості і зв'язки буття і наукового пізнання.

Науковий метод — це сукупність правил, прийомів, принципів, засобів, способів дослідження відповідних явищ і процесів, шляхів пізнавальної діяльності, визначення їх меж і встановлення основних взаємозв'язків із суміжними явищами. Це комплекс засобів, який дозволяє з багатьох варіантів знайти оптимальний шлях до наукової істини. Методологія наукового дослідження муніципально-правових процесів є необхідною передумовою підходу до проблеми. Методологія в кінцевому підсумку спрямована на практику. Методологічна підготовка студентів-юристів має своїм завданням озброєння їх необхідними знаннями, які принесуть практичну віддачу.

Наука муніципального права використовує притаманні всьому вітчизняному державознавству наукові методи досліджень: загальнонаукові (діалектичний, синергетичний, системного аналізу, соціологічний) та спеціальні (порівняльного правознавства, нормативно-логічний, структурно-функціональний, історико-юридичний, методи переходу від загального до особливого, від абстрактного до конкретного тощо).

Загальні методи — це філософські, світоглядні підходи, які виражають найбільш універсальні принципи мислення. Так, методологічну основу дослідження муніципально-правової дійсності становить загальнонауковий метод діалектики. Діалектичний метод дозволяє розглянути динаміку таких соціальних процесів: зв'язок муніципального права з іншими галузями права, а також з муніципальною практикою; становлення і розвиток інститутів місцевого самоврядування в Україні та в зарубіжних країнах тощо. Діалектика розглядає всі самоврядні явища в розвитку, в органічному зв'язку з розвитком політичних, економічних, соціальних, культурних та інших процесів, які відбуваються в суспільстві. Саме такий підхід дозволяє виявляти та вирішувати муніципально-правові проблеми, які виникають у суспільстві, розкрити діалектичну єдність і детермінованість загальних процесів формування правової, демократичної та соціальної держави в Україні з інституціоналізацією місцевого самоврядування.

Діалектична методологія дослідження муніципально-правових проблем потребує підходити до будь-якого явища як до системи. Тому в науці муніципального права важливе значення має метод системного аналізу, який дозволяє розглядати муніципально-правові явища в сукупності соціальних зв'язків, виявлення цілого та його частин, вивчення окремих інститутів місцевого самоврядування в цілісній системі організації публічної влади. Специфіка методу системного аналізу в муніципальному праві полягає в тому, що логічним центром дослідження стають закономірності розвитку місцевого самоврядування як цілісного організму. Системний метод спирається на категорії "елемент", "структура", "система". Так, аналіз системи місцевого самоврядування доводить, що вона, безумовно, є цілісною системою як з позиції її виникнення, так і, особливо, її функціонування. На місцевому рівні процес створення систем управління має свій прояв у формуванні внутрішніх структур муніципального організму, призначених для вирішення завдань місцевого значення, що постають перед ним в конкретних умовах та оптимальній реалізації функцій і повноважень структурних елементів системи локальної демократії. Метод системного аналізу дає можливість виявити специфічні форми взаємозв'язку муніципально-правових інститутів по забезпеченню цілісності системи. Так, компетенція кожного органу або посадової особи місцевого самоврядування залежить від їх функціонального призначення та місця в системі місцевого самоврядування.

Синергетичний метод в юридичній науці почав використовуватися лише останнім часом. Термін "синергетика" (від гр. synergo) означає сумісно діючий, ефект взаємодії різних систем, здатних до самоорганізації, саморегулювання. Синергетика допомагає вивченню систем, що саморегулюються (у тому числі випадкових), і процесів, наприклад ринкових відносин, громадянського суспільства, етнонаціональних відносин, місцевого самоврядування, тобто явищ і процесів, де втручання держави обмежене або взагалі невідчутне. Так, територіальна громада, будь то великого мегаполіса чи невеликого провінціального міста, села чи селища, є, власно кажучи, самоорганізованою системою, життя якої так чи інакше "самоналагоджується" без втручання держави стосовно до місцевих умов. Самоорганізація має прояв опосередковано, через поведінку індивідів, груп, спільностей, ведеться мова про сучасне місцеве самоврядування, античне чи середньовічне.

Усвідомлення самоорганізації як основоположного принципу виникнення та існування місцевого самоврядування прийшло не відразу. Поштовхом для розвитку ідей самоорганізації саме і став потужний сьогодні напрям науково-методологічного спрямування: науки про системи що самоорганізуються та саморегулюються, — синергетики, яка зародилася в біології, хімії та інших науках, досить далеких від науки місцевого самоврядування. Особливий розвиток методологічні основи синергетики отримали в роботах І. Пригожина та його колег, де розглядаються механізми і принципи самоструктурування природних систем, яким по суті і є місцеве самоврядування. Адже не викликає сумніву, що система місцевого самоврядування є, безумовно, цілісною природною системою як з позиції її виникнення, так і, особливо, з позиції її функціонування. На місцевому рівні процес створення систем самоврядування в ідеальному вигляді має свій прояв, як зазначалося, у формуванні внутрішніх структур усього муніципального організму, призначених для вирішення завдань місцевого значення, що постають перед ним в конкретних умовах (тобто організаційний, структурний аспект), так і в розвитку інших соціальних, психологічних і моральних цінностей, норм та інститутів усередині територіальної громади. Це ті дані, які держава при всьому бажанні не може утворити — вона лише визнає, створює умови для їхнього розвитку. Законодавство, визнаючи та допускаючи місцеве самоврядування як новий елемент політичного життя, повинно обмежитися найнеоб-хіднішими визначеннями, встановлюючи лише загальні, широкі засади, дозволяючи законом тільки установчі питання.

Тому, якщо підійти до характеристики місцевого самоврядування з методологічних позицій, що розроблені в синергетиці, вона розкриває досліднику нові сторони та аспекти: у знайомих звичних реаліях дійсності виявляються ознаки та властивості нової системної цілісності в процесах самоорганізації. Синергетика має справи, як правило, з процесами й феноменами, де ціле (наприклад, місцеве самоврядування як природне право людини, вид публічної влади та соціального управління, інститут системи конституційного ладу, історичне, суспільно-політичне, соціально-економічне, культурне, духовне явище та специфічний образ мислення) має властивості, яких немає у жодної з частин, але частини (місцеві жителі, територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування) відображають якості цілого. Це відкриває нові шляхи вивчення феномену муніципальної демократії, а далі — шляхи оптимізації процесів конституювання та життєдіяльності системи місцевого самоврядування в Україні, впорядкування, стійкості такої системи. Предметом уваги при цьому виступають не фрагменти реальності (органи влади, люди, території, власність, нормативні акти тощо), а, скоріше, сфери взаємодії, взаємовпливу та взаємопроникнення цих інститутів, феноменів і явищ, процеси функціонування місцевого як цілісної системи.

Нові підходи до місцевого самоврядування з позицій синергетики, розвиток методологічної бази на новій основі, відмова від традиційної догматики приватних дисциплін дозволяють зробити дослідницькі кроки, які неможливі в рамках традиційних підходів.

Вивчення муніципально-правових явищ було б неповним, статичним без з'ясування функціональних якостей інститутів місцевого самоврядування. Тому вагоме місце в системі методів муніципальної науки посідає метод функціонального аналізу. Так, наприклад, функціональний аналіз діяльності територіальної громади (її динамічна спрямованість) сприятиме проникненню в політико-правову природу цього суб'єкта місцевого самоврядування, розкриватиме обсяг, характер і зміст його діяльності. Тільки з допомогою поняття функцій надається конкретна визначеність цього феномену конституційного права. Без функціонального аналізу неможливе вивчення будь-якого елементу системи локальної самоорганізації. Лише визначивши функції територіальних громад, можна уявити, яку роль відіграють вони в системі місцевого самоврядування, в державному механізмі, в суспільстві взагалі та яке їх соціальне призначення1.

У методології науки муніципального права важливе місце посідає історичний метод дослідження місцевого самоврядування. Усі муніципально-правові інститути вивчаються в їх історичному розвитку на загальному тлі розвитку суспільства, притаманних йому деформацій і суперечностей. Принцип історизму передбачає дотримання двох важливих умов: по-перше, розгляд муніципально-правових явищ з точки зору їх виникнення та розкриття закономірностей і тенденцій розвитку; по-друге, вивчення конкретних муніципально-правових інститутів з