В основу становлення і розвитку науки про місцеве самоврядування завжди покладався принцип наступності. Саме тому подальша розробка актуальних проблем організації діяльності місцевих рад відбувалася в період 60—70-х років, коли крім вирішення питань вдосконалення системи, структури, форм і методів роботи цих органів вивчалися також можливості покращення змісту їх роботи на підставі впровадження в їх організацію і діяльність наукової організації управління.

Так, отримала схвальні відгуки підготовлена у 1970 р. колективна монографія В. В. Цвєткова, О. Ф. Фрицького та Л. П. Юзь-кова "Наука управління і місцеві Ради", в якій досліджувалися наукові основи організації і питання вдосконалення системи виконавчо-розпорядчих органів місцевих рад, проблеми покращення діяльності виконавчого апарату місцевих органів влади.

Помітною подією в юридичній науці було й видання монографії О. Ф. Фрицького "Местные Советы народных депутатов и управление", яка побачила світ в 1977 р. У цій роботі розглядалися актуальні на той час проблеми співвідношення влади і управління в діяльності місцевих рад, цих органів з виконавчими органами, розглядалися питання співвідношення нормо-творчості й виконання в діяльності місцевих рад. Уперше висвітлювалася проблема участі цих органів у формуванні управлінських програм і визначення основних напрямів діяльності виконавчого апарату місцевих органів державної влади.

У межах зазначених проблем науковці досліджували як загальні питання організації влади на місцях, так і конкретніші питання, такі, наприклад, як нормотворча діяльність місцевих рад, організація і діяльність їх виконавчих комітетів, відділів і управлінь, президій обласних рад тощо.

Велика увага приділялася питанням вдосконалення системи, внутрішньої структури органів місцевих рад: постійних комісій, апарату виконкомів, інших структурних підрозділів. Вирішувалися також проблеми покращення роботи депутатів, депутатських груп і постів, форм їх контрольної діяльності, зокрема депутатського запиту.

Тривало подальше вивчення проблеми вдосконалення форм і методів діяльності місцевих рад: їх сесійної роботи, діяльності постійних комісій, індивідуальної й колективної форм роботи депутатів.

Досліджувалися і методи роботи рад: планування, контроль, координація, впровадження в роботу рад автоматизованих систем управління.

У період 70—80-х років зазначені проблеми активно вивчали у своїх працях В. Є. Бражников, І. П. Бутко, М. І. Корнієнко, Р. С. Павловський, М. Ф. Селівон, А. І. Недогрєєва, В. Ф. Пого-рілко, М. О. Пухтинський, Р. К. Давидов та інші.

Так, основними напрямами наукових досліджень В. Ф. По-горілка були в ті роки питання визначення статусу цих органів, функцій місцевих рад, організації, діяльності й розвитку органів місцевого самоврядування зарубіжних (буржуазних) країн.

У 70-ті роки науковці плідно співробітничали з працівниками Президії Верховної Ради УРСР. Інститут держави і права АН УРСР та Київський державний університет ім. Тараса Шевченка на допомогу депутатам сільських і селищних рад випустили серію брошур, присвячених організації і діяльності цих органів3.

Нові актуальні дослідження проблем державного будівництва, які були проведені науковцями у 70—80-ті роки, закономірно привели до появи наукових шкіл на чолі з відомими вченими цієї галузі державознавства.

До Київської наукової школи входили В. М. Терлецький, В. Є. Бражников, В. В. Цветков, С. О. Макогон. Саме вони підготували таких науковців, як І. П. Бутко, М. І. Корнієнко, В. Ф. Кузнецова, В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, Л. П. Юзьков та багато інших.

З наукової школи професора Харківського юридичного інституту Р. С. Павловського вийшли такі визнані в юридичній науці фахівці, як М. П. Воронов, В. Д. Яворський та інші.

Одеську наукову школу очолював професор М. П. Орзіх. Під його керівництвом працювали М. О. Баймуратов, А. Р. Крусян та інші фахівці.

Львівська наукова школа А. Є. Федонюка дала світові таких відомих учених, як Л. В. Бориславський, В. М. Кампо та інші.

Ціла плеяда талановитих учених підготувала велику кількість наукових праць, які згодом були використані в підручниках і навчальних посібниках для вищих юридичних закладів.

До 70-х років у принципі не існувало в Україні подібних видань, а в СРСР були підготовлені лише праці А. А. Аскерова, Г. В. Барабашева і К. Ф. Шеремета. Тому закономірним стало видання першого в Україні підручника "Радянське будівництво" зазагальною редакцією О. Ф. Фрицького, участь у написанні якого взяли провідні вчені України і який здобув високу оцінку як в Україні, так і за її межами.

1988 року побачив світ навчальний посібник "Советское строительство" за редакцією О. Ф. Фрицького і В. Ф. Кузнєцової.

Серед наукових шкіл 70—80-х років у галузі місцевого будівництва слід виділити групу українських учених, зокрема І. П. Бутка, О. Ф. Фрицького, В. Ф. Погорілка, М. І. Корнієнка та інших, які продовжували досліджувати проблеми, започатковані їхніми вчителями.

У цей період більш поглиблено висвітлюються проблеми взаємовідносин місцевих рад з населенням, діяльності місцевих органів влади у сфері забезпечення законності, в галузі інформаційного забезпечення роботи місцевих органів влади, досліджуються питання організації місцевої влади в зарубіжних країнах, проблеми територіальної організації державної виконавчої влади і самоврядування вже в суверенній Україні.

У 1980—1995 pp. з'являються молоді талановиті вчені, серед яких М. О. Пухтинський, В. В. Кравченко, В. Ф. Мелащенко, А. О. Селіванов та багато інших.

Оцінюючи в цілому велику плідну роботу вчених України щодо розробки актуальних проблем удосконалення організації і діяльності місцевих рад, слід зазначити, що за радянських часів, зокрема в ЗО—40-ті роки, в багатьох наукових дослідженнях не лише відкидалася ідея самоврядування, а навіть вилучався з наукового інструментарію термін "самоврядування". Тільки в 50—60-ті роки в деяких працях з'являється це поняття, яке пов'язується з діяльністю місцевих рад. Саме в ці часи в радянській літературі активно розробляється ідея місцевих рад як органів самоврядування, хоча під останнім розумілося лише розширення участі громадян в управлінні, контроль з їх боку за діяльністю органів управління і посадових осіб, участь в обговоренні підготовлених проектів рішень тощо. У 70—80-ті роки в радянській правовій науці з'являються фундаментальні теоретичні розробки, в яких місцеві ради розглядаються як органи з подвійною природою: як органи державної влади на місцях, що входять до єдиної системи рад, і як органи громадського самоврядування населення, що представляють інтереси народу. Основними напрямами наукових досліджень у тогочасній Україні з проблематики місцевої публічної влади були: питання статусу місцевих органів влади, їх системи та структури, проблеми функцій місцевих рад тощо. Через те що вітчизняна доктрина організації місцевої влади будувалася на принципах, не сумісних з принципами класичного (буржуазного) самоврядування, в СРСР, у тому числі й в Україні, наукові знання про організацію, діяльність і розвиток місцевого самоврядування переважно торкалися зарубіжного досвіду функціонування муніципальних структур. Зокрема, ще в 70-ті роки деякі автори, аналізуючи діяльність місцевих рад, паралельно звертали увагу на шляхи розвитку місцевих органів влади і управління в капіталістичних країнах, їх відносини з центральними органами держави. Зазначаючи, що термін "місцеве самоврядування" належить буржуазній державно-правовій науці, вітчизняні вчені-конституціоналісти Л. П. Юзьков, М. І. Корнієнко та В. Ф. Погорілко ще в 1983 р. констатували, що класична теорія місцевого самоврядування "виходить з протилежності державних і громадських інтересів, центру і місць", ЇЇ сутність полягає в "природному праві місцевих громад та більш крупних територіальних спільностей людей на самоврядування, тобто на самостійність у вирішенні місцевих справ в рамках закону, але без втручання центральних органів влади".

На початку 90-х років І. П. Бутко був призначений керівником робочої групи з розробки проекту першого Закону про місцеве самоврядування. У складі цієї групи провідні вчені України з 1990 року працювали над проектом в Комісії з питань діяльності рад народних депутатів і місцевого самоврядування, а згодом брали участь у підготовці оновленої редакції Закону 1992 року.

І. П. Бутко був одним з ініціаторів заснування та першим головою Фонду сприяння становленню і розвитку місцевого та регіонального самоврядування України, створеного за Указом Президента України від 17 квітня 1992 р. Одними з пріоритетних завдань Фонду визначалися надання науково-методичної допомоги у становленні й розвитку місцевого самоврядування, вироблення на основі вітчизняного і міжнародного досвіду пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення організації та діяльності органів місцевого самоврядування.

Так, серйозна увага приділялася вивченню французької моделі місцевого самоврядування, питанням державної підтримки самоврядування в Україні, місцю законодавства про місцеве самоврядування в системі національного законодавства України тощо.

За часи державної незалежності українська конституційно-правова наука виробила певні підходи до проблеми місцевого самоврядування. Цим вона зобов'язана працям таких українських учених, як М. О. Баймуратов, Ф. Г. Бурчак, І. П. Бутко, М. П. Воронов, Р. К. Давидов, В. М. Кампо, М. I. Козюбра, В. В. Ко-пєйчиков, О. Л. Копиленко, М. І. Корнієнко, Л. Т. Кривенко, В. Ф. Кузнецова, В. Ф. Мелащенко, М. П. Орзіх, М. О. Пухтинсь-кий, В. Ф. Погорілко, А. О. Селіванов, О. Ф. Фрицький, В. М. Ша-повал, Ю. С. Шемшученко, Л. П. Юзьков та багато інших.

Питання місцевого самоврядування розглядали у своїх працях також економісти, фінансисти, соціологи, історики, політики, політологи, практичні