В Україні питання побудови автономії на науковій основі постало у зв'язку з наявністю в її складі Автономної Республіки Крим.

З огляду на розглянуті тут основні характеристики територіальної автономії, якою є Автономна Республіка Крим, слово "Республіка" в її назві, так само як і назва її основного нормативно-правового акта "Конституція", застосовані в діючій Конституції України не зовсім вдало, оскільки така термінологія не є характерною саме для автономного утворення в складі унітарної держави. Проте для збереження цих назв стосовно визначення статусу цієї автономії були відповідні підстави політичного та етичного характеру, з якими не можна було не рахуватися. Тому ці терміни застосовано в розділі X Конституції правомірно. Назва того чи іншого автономного утворення, як про це свідчить ще й світовий досвід, не завжди відповідає його фактичному статусу, оскільки вона залежить від великої кількості чинників політичного, історичного та іншого характеру.

У чому ж полягає відмінність територіальної автономії як самоврядування певної території в державі від місцевого самоврядування як автономії територіальних громад і тих органів, які вони обирають?

На відміну від місцевого самоврядування, що є формою перенесення частини виконавчої влади на рівень територіальної громади (жителів відповідної адміністративно-територіальної одиниці — села, селища, міста), та тих органів, які ця громада обирає (органи місцевого самоврядування), автономія є також і формою децентралізації законодавчої влади унітарної держави. Ось чому територіальні автономні утворення наділяються правом приймати місцеві закони чи інші нормативно-правові акти в межах тих повноважень, які віднесені до їх власної компетенції.

Проте сфера правотворчої діяльності автономії, як про це свідчить світовий досвід, не може бути надто широкою. Адже в державі, що вважає себе демократичною і правовою, має забезпечуватися єдність у системі законодавства та застосуванні законів. Тому найбільш перспективним розвитком територіальної автономії є поступове розширення самостійності її органів влади саме у сфері здійснення ними функцій виконавчої влади, що, природно, зближує їх з місцевим самоврядуванням, перетворює в так зване регіональне самоврядування, передбачене проектом Європейської хартії регіонального самоврядування, підготовленим Конгресом місцевих і регіональних влад Європи, членом якого є й Україна.

Відповідно до вказаного документа регіональне самоврядування означає право і реальну здатність найбільших в середині держави територіальних утворень, що в адміністративному відношенні опинилися між центральним керівництвом і місцевими органами влади, брати на себе відання суттєвої частини державних (публічних справ) під свою відповідальність та в інтересах свого населення, згідно з принципом субсидіарності. У проекті вказаної Хартії зазначається також, що регіони користуються прерогативами самоорганізації чи прерогативами, які звичайно асоціюють з центральною владою, мають виборні та інші органи, власні повноваження, передбачені Конституцією, статутами, національним законодавством і міжнародним правом, в межах яких "можуть приймати і здійснювати політичні настанови з урахуванням специфіки кожного регіону".

Автономізація відповідної території не виключає розвиток на ній місцевого самоврядування на рівні територіальних громад, гарантоване конституцією відповідної держави, проте породжує проблему розмежування повноважень місцевого самоврядування та територіальної автономії. Так, наприклад, правовий статус місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України, чинним Законом України

"Про місцеве самоврядування в Україні", а також певною мірою і Конституцією Автономної Республіки Крим, затвердженою Законом України від 23 грудня 1998 р.

Відповідно до цього нормативно-правового акта, порядок взаємодії органів влади, установ і організацій Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування визначаються угодами або погодженими рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і місцевих рад (ст. 47). Так, наприклад, з метою забезпечення збалансованого соціально-економічного, культурного та іншого розвитку регіони на основі таких угод можуть визначати порядок і умови реалізації спільних програм і проектів, спільного вирішення інших питань, віднесених до компетенції АРК і місцевого самоврядування, а також порядок їх фінансування за рахунок об'єднання коштів республіканського та місцевих бюджетів. Нормативно-правовими актами Верховної Ради АРК можуть делегуватися органам місцевого самоврядування окремі повноваження АРК з передачею фінансів і майна для забезпечення цих повноважень (див.: статті 44,45,46 Конституції АРК).

Отже, АРК є сьогодні своєрідним полігоном, на якому повинен бути відпрацьований механізм взаємовідносин місцевого та регіонального самоврядування, яке, слід сподіватися, згодом буде запроваджене в Україні.

Місцеве самоврядування є невід'ємним елементом громадянського суспільства з його високим рівнем загальної та політичної культури. Отже, треба сподіватися, в міру становлення громадянського суспільства в Україні створюватимуться нові передумови для подальшого розвитку місцевого самоврядування, посилюватимуться його економічні, юридичні, політичні та соціальні гарантії.

Література

1. Лндресюк Б. П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи. - К., 1997.

2. Анимица Е. Г., Тертышный А. Г. Основы местного самоуправления. - М.: ИНФРА-М, 2000.

3. Баймуратов М. Горизонты сотрудничества: международные неправительственные организации и органы местного самоуправления Украины // Місцеве та регіональне самоврядування України. - К., 1994. — Вил. 3(8). - С. 80-89.

4. Баймуратов М. Законодавство України про місцеве самоврядування: актуальні питання реалізації // 36. наук, праць Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - Вип. 1.- С. 300-302.

5. Баймуратов М. Конституционно—правовая регламентация местного самоуправления и территориальных коллективов // Юридический вестник. - 1996. — № 1. -С. 95-100.

6. Баймуратов М. Міжнародні зв'язки органів місцевого самоврядування у системі глобальних кроскультурних комунікацій // Право та культура: теорія і практика: Матер, міжнародної наук.-практ. конф., м. Київ 15-16 квітня 1997 p. - К., 1997. - С. 128-130.

7. Баймуратов М, Сергеев Ю. Роль органов местного самоуправления Украины, их международных связей в формировании и функционировании свободных экономических зон // Юридический вестник. - 1994. - № 1. - С. 73-76.

8. Баймуратов М. А. Европейские стандарты локальной демократии и местное самоуправление в Украине. -X.: Одиссей, 2000.

9. Баймуратов М. А. Международные связи местных Советов народных депутатов и народная дипломатия // Демократия и законность: проблемы развития и взаимоотношения. - Самара: СГУ, 1991. - С. 80-87.