Кожна суверенна та незалежна держава з метою виконання завдань, які стоять перед нею, здійснює певну, притаманну їй політику, яка, в свою чергу, поділяється на зовнішню та внутрішню. Важливою складовою внутрішньої політики держави є її політика в сфері боротьби зі злочинністю, одним із головних завдань якої є організація ефективної боротьби зі злочинністю для забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина, законних інтересів і прав юридичних осіб, держави та суспільства в цілому від злочинних посягань.

Цей важливий напрямок внутрішньої політики держави називають ще кримінальною (або каральною) політикою держави. Особливого значення та актуальності питання забезпечення ефективної боротьби зі злочинністю набуває в контексті вимог ст. З Конституції України, яка визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Для виконання поставлених перед нею завдань кримінальна (каральна) політика визначає основні напрямки, методи та засоби боротьби держави зі злочинністю, форми, завдання та зміст діяльності правоохоронних органів і суспільних організацій, які беруть участь в її здійсненні. Ця діяльність є багатогранною та різновекторною і спрямована на:

- швидке та повне розкриття злочинів, встановлення осіб, винних у їх вчиненні, та забезпечення правильного застосування закону;

- правильну кваліфікацію вчиненого злочину та призначення відповідного покарання;

- виконання призначеного за вироком суду покарання. Оскільки кожен із перелічених напрямків кримінальної

політики має свою специфіку, то відповідно і політика у сфері боротьби зі злочинністю також може бути поділена на три складові: кримінально-правову, кримінально-процесуальну та кримінально-виконавчу.

Кримінально-правова політика — це напрямок діяльності законодавчих і правозастосовчих органів зі створення кримінального законодавства, криміналізації та декриміналізації, пеналізації та депеналізації, диференціації кримінальної відповідальності.

Кримінально-процесуальна політика — це напрямок діяльності правотворчих і правозастосовчих органів зі створення і застосування форм реалізації кримінального закону на всіх етапах його дії.

Кримінально-виконавча політика (або політика у сфері виконання кримінальних покарань) - це напрямок діяльності державних і громадських органів у галузі виконання кримінальних покарань.

Таким чином, кримінально-виконавча політика - це складова частина політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, яка встановлює основні напрямки діяльності державних органів та громадських організацій у сфері виконання та відбування кримінальних покарань.

Основними завданнями кримінально-виконавчої політики є такі:—

визначення основних напрямків ефективного виконання кримінальних покарань за умов суворого дотримання вимог законності;—

розробка основних напрямків діяльності органів держави і громадськості для досягнення виправлення та ресоціалізації засуджених;—

розробка основних напрямків діяльності, пов'язаної з профілактикою вчинення злочинів і правопорушень засудженими як під час відбування покарання, так і після звільнення;—

визначення напрямків діяльності державних органів і громадськості для забезпечення соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ.

Безумовно, кожна галузь права, в тому числі й та, що регулює сферу виконання покарань, повинна закріплювати цілі, принципи, стратегію, основні засоби та методи політики (ідеології) держави у тій чи іншій сфері суспільних відносин, а також встановлювати правові норми, що їх регулюють.

Така політика, її роль, завдання, основні принципи тощо повинні бути науково обґрунтованими та спрямованими, перш за все, на захист прав, свобод та законних інтересів громадян, держави й суспільства в цілому. Вона повинна бути стабільною та незалежною від не обґрунтованих керівних рішень.

Нове кримінально-виконавче законодавство пішло шляхом закріплення основних положень політики держави у сфері виконання покарань у нормах, що містяться в різних статтях КВК України (зокрема у ст. 1, 5 та ін.). Поряд з тим, необхідно підкреслити, що будь-яку галузь права не можна розглядати як пасивного виконавця державної політики. Кожна галузь повинна мати свої власні базові, стратегічні положення та напрямки, щоб протидіяти не обґрунтованим вимогам політики держави.

Стратегію, основні завдання та напрямки політики у сфері виконання кримінальних покарань, фактори та методи її реалізації визначає цілий комплекс чинників. Основними з них є такі: соціально-політичний, економічний та моральний стан суспільства, стан та динаміка злочинності, вимоги міжнародних правових актів про права людини та поводження із засудженими, рівень правосвідомості та правової культури громадян, розвиток науки тощо.

Крім того, кримінально-виконавча політика покликана спрямовувати законотворчу діяльність відповідних органів держави та громадськості у сфері виконання кримінальних покарань. Вона визначає основні напрямки, мету, завдання, принципи, форми та зміст діяльності таких органів.

Під час вирішення названих проблем у нагоді може стати їх розгляд з позиції загальної правової (юридичної) політики, що має наступні цілі, котрі конкретизуються в далекості від тієї чи іншої галузі права:

а) визначення видів суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню;

б) визначення методів правового регулювання відповідних видів суспільних відносин;

в) розробка оптимальних систем організації правотворчої та правозастосовної діяльності державних органів на поточну та довгострокову перспективу;

д) визначення змісту та методів правового виховання населення, підвищення його правової культури.

Будь-яка із названих цілей набуває специфічного змісту під час для конкретизації в залежності від галузі права та політики, що їй відповідає. Для кримінально-виконавчої політики такі загальні цілі трансформуються у відповідні завдання, функції та принципи політики, зорієнтованої на те, щоб призначене засудженому покарання належним чином виконувалось та досягало своєї мети, яка врегульована кримінально-виконавчим законодавством.

Основними завданнями кримінально-виконавчої політики у теперішній час є:

- уточнення кола суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню у процесі виконання та відбування покарань;

- визначення суб'єктів цих правовідносин, форм та методів їх діяльності;

- удосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи;

- удосконалення змісту, форм та методів карально-виправного впливу на засуджених і звільнених від відбування покарання;

- визначення напрямків та форм міжнародного співробітництва з відповідними системами інших країн;

поліпшення співпраці кримінально-виконавчої системи з іншими органами та установами, що беруть участь у боротьбі зі злочинністю, в тому числі й з інститутами громадянського суспільства.

Узагальнення вищевикладеного дозволяє зробити висновок, що кримінально-виконавча політика - це складова частина політики держави у сфері боротьби зі злочинністю, яка встановлює основні напрямки діяльності державних органів та громадських організацій у сфері виконання та відбування кримінальних покарань.

Кримінально-виконавче право у системі права України

Становлення сучасної загально правової парадигми і побудови на її основі правової системи неможливе без нормотворчого процесу. Таке положення є справедливим по відношенню до нового Кримінально-виконавчого кодексу, в якому вперше законодавчо закріплено розподіл виконання всіх видів покарань у розділах П ("Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі"), III

(" Виконання покарання у виді позбавлення волі"), IV ("Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі").

Новий Кримінально-виконавчий кодекс України є віддзеркаленням того, що у сфері виконання кримінальних покарань створена особлива група суспільних відносин, зміст яких має самостійне правове регулювання. Сьогодні є очевидним, що кримінально-виконавче законодавство має свій предмет регулювання, систему норм, закріплених у законі. Все це та інше дає підстави стверджувати, що кримінально-виконавче право у системі права є самостійною галуззю права.

Сама постановка питання - обґрунтувати самостійність кримінально-виконавчого права в системі права - не означає бажання відокремити його від інших галузей права, а навпаки, наводить на думку, що кримінально-виконавче право входить до комплексу кримінального, кримінально-процесуального права. Крім того, назва "кримінально-виконавче право" (про це ми вже згадували) вченими юристами використовувалося і раніше, однак законодавчо така назва дістала закріплення не лише з прийняттям нового Кримінально-виконавчого кодексу.

Стосовно системи нормативних актів з кримінально-виконавчого права, то особливе місце в ній займає Кримінально-виконавчий кодекс України, який визначає загальні положення виконання всіх видів покарань. На цих засадах готуються нові закони та підзаконні акти, які регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань.

Характерною особливістю нормативно-правових актів, які регулюють порядок і умови виконання і відбування кримінальних покарань, є те, що вони повинні бути узгоджені між собою як по горизонталі, так і по вертикалі. Загалом, у своїй цілісності, єдності та взаємоузгодженості вони утворюють систему кримінально-виконавчого законодавства.

На думку С. С. Алексєєва, системний характер законодавства взагалі виявляється у наступному: в єдності основних принципів правотворчості; ієрархічності нормативно-правових актів; у їх узгодженості; деталізації одних актів іншими; в охороні приписів одних нормативних актів іншими.

Виконання і відбування покарань є категорії правові і перебувають у сфері кримінально-виконавчих відносин, тому процес їх управління неможливий без існування відповідних нормативно-правових актів та їх реалізації.

Правові основи виконання і відбування кримінальних покарань, визнання їх кримінально-виконавчими категоріями містяться в Основному Законі нашої держави - Конституції України, в указах та розпорядженнях Президента України (Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, Положення про порядок здійснення помилування та ін.) та постановах Кабінету Міністрів України (Про заходи щодо забезпечення діяльності Державного департаменту України з питань виконання покарань, Положення про спостережні комісії, Положення про піклувальні ради при спеціальних виховних установах та ін.).

Головна ланка, яка забезпечує процедуру виконання і відбування покарань - це нормативно-правові акти, прийняті ДКВС України, Міністерством внутрішніх справ та іншими органами державного управління. От чому