Кожна держава, яка бере участь у Пакті, зобов'язується:

- забезпечити будь-які особі, права і свободи якої, визнані цим Пактом, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні;

- забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалося компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами влади або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту;

- забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Держави, які беруть участь у Пакті, зобов'язуються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користування всіма громадянськими і політичними правами, передбаченими в цьому Пакті.

Під час надзвичайного стану в державі, коли життя нації перебуває під загрозою, про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов'язань за цим нормативним актом тільки такою мірою, яку диктує гострота становища, за умови, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження.

Це положення не може бути підставою для якихось відступів від статей 6, 7, 8(п. 1, 2), 11,15,16 і 18.

Будь-яка держава, що бере участь у цьому Пакті і використовує право відступу, повинна негайно інформувати інші держави, які беруть участь у Пакті, за посередництвом Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, про положення, від яких вона відступила, і про причини, що спонукали до такого рішення. Має бути також зроблено повідомлення через зазначеного посередника про дату, коли держава припиняє такий відступ.

Крім того, ніщо в цьому Пакті не може тлумачитись як таке, що означає, що якась держава, група чи особа має право займатися будь-якою діяльністю або чинити будь-які дії, спрямовані на знищення яких-небудь прав чи свобод, визнаних у Пакті, або на обмеження їх більшою мірою, ніж передбачається в цьому нормативному акті.

Ніяке обмеження чи приниження будь-яких основних прав людини, визнаних або існуючих в якій-небудь державі-учасниці Пакту на підставі закону, конвенцій, правил чи звичаїв, не припускається під тим приводом, що в цьому Пакті не визнаються такі права або що в ньому вони визнаються в меншому обсязі.

Право на життя є невід'ємним правом кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

У країнах, які не скасували смертної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини відповідно до закону, який діяв під час вчинення злочину і який не суперечить постановам Пакту і Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього. Це покарання може бути здійснене тільки як виконання остаточного вироку, винесеного компетентним судом.

Коли позбавлення життя становить злочин геноциду, слід мати на увазі, що ніщо в цій статті не дає державам-учасницям Пакту права яким би то не було чином відступати від будь-яких зобов'язань, прийнятих згідно з постановами Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього.

Кожен, кого засуджено до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку. Амністія, помилування або заміна смертного вироку можуть бути даровані в усіх випадках.

Смертний вирок не виноситься за злочини, вчинені особами, молодшими за вісімнадцять років, і не виконується щодо вагітних жінок.

Ніщо не може бути підставою для відстрочення або недопущення скасування смертної кари будь-якою державою-учасницею Пакту.

Нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам.

Нікого не можуть тримати в рабстві (рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах), в підневільному стані, приневолювати до примусової чи обов'язкової праці. Поряд з тим, якщо в країнах, де у виді покарання за злочин може призначатися позбавлення волі, пов'язане з каторжними роботами, цей пункт не вважається перешкодою для виконання каторжних робіт за вироком компетентного суду, що призначив таке покарання.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлено законом. Тому кожному заарештованому повідомляються під час арешту причини його арешту і в терміновому порядку повідомляється будь-яке пред'явлене йому обвинувачення.

Заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення. Тримання під вартою осіб, які чекають судового розгляду, не має бути загальним правилом, але звільнення може ставитись у залежність від подання гарантій явки до суду, явки на судовий розгляд у будь-якій його стадії і, в разі необхідності, явки для виконання вироку.

Кожному, хто позбавлений волі внаслідок арешту чи тримання під вартою, належить право на розгляд його справи у суді, щоб цей суд міг невідкладно винести постанову щодо законності його затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є незаконним.

Кожен, хто був жертвою незаконного арешту чи утримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.

Всі особи, позбавлені волі, мають право на гуманне поводження і поважання гідності, властивої людській особі; у випадках, коли немає виняткових обставин, обвинувачувані розташовуються окремо від засуджених і їм надається окремий режим, що відповідає їхньому статусу незасуджених осіб.

Обвинувачені неповнолітні відокремлюються від повнолітніх і в найкоротший строк доставляються до суду для винесення рішення.

Пенітенціарною системою передбачається режим для ув'язнених, істотною метою якого є їхнє виправлення і соціальне перевиховання. Неповнолітні правопорушники відокремлюються від повнолітніх, і їм надається режим, що відповідає їхньому віку і правовому статусу.

Ніхто не може бути позбавлений волі на тій лише підставі, що він не в змозі виконати якесь договірне зобов'язання.

Кожному, хто законно перебуває на території будь-якої держави, належить право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання у межах цієї території. Тому людина має право покинути будь-яку країну, включаючи свою власну.

Перераховані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім передбачених законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав та свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в Пакті. Таким чином, ніхто не може бути свавільно позбавлений права на в'їзд у свою власну країну.

Особа, яка законно перебуває на території будь-якої держави-учасниці Пакту, може бути вислана за рішенням органів відповідно до закону.

Всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'явлене йому, або при визначенні його прав та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Преса і публіка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або частину його з міркувань моралі, громадського порядку чи державної безпеки в демократичному суспільстві, або коли того вимагають інтереси приватного життя сторін, або - тією мірою, якою це, на думку суду, є строго необхідним, - при особливих обставинах, коли публічність може порушувати інтереси правосуддя; однак будь-яка судова постанова в кримінальній або цивільній справі повинна бути публічною, за винятком тих випадків, коли інтереси неповнолітніх вимагають іншого чи коли справа стосується матримоніальних спорів або опіки над дітьми.

Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом.

Кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення на основі цілковитої рівності як мінімум на такі гарантії:

- бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу пред'явленого йому обвинувачення;

- мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту і спілкуватися з обраним ним самим захисником;

- захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника;

- мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безплатно для нього в усякому такому випадку, коли у нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника;

- допитувати свідків, що свідчать проти нього, або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків з його боку на тих самих умовах, що і свідків, які свідчать проти нього;

- користуватися безплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, використовуваної в суді, або не говорить цією мовою;

- не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним.

Щодо неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб