Кримінально-виконавча характеристика покарань: громадські роботи

План

1. Громадські роботи

2. Виправні роботи

3. Арешт

4. Обмеження волі

5. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

Раніше вітчизняне кримінальне і кримінально-виконавче законодавство не передбачало такого виду покарання, як громадські роботи, хоча воно відповідає загальновизнаним міжнародним нормам про поводження зі злочинцями. У ст. 8.2 Стандартних мінімальних правил ООН ("Токійські правила"), по попередженню злочинності і поводженню з правопорушниками, прийнятих у 1990 р. VIII Конгресом ООН, серед можливих мір покарання, альтернативних позбавленню волі, зокрема зазначений і такий вид, як виконання суспільно корисних робіт.

Покарання у виді громадських робіт (далі - ГР) у 2007 р. виконувалося лише відносно 3359 осіб, що дещо менше, ніж за аналогічний період минулого року. Громадські роботи найбільше застосовуються у Донецькій (289), Сумській (157), Івано-Франківській (156), Житомирській (146), Миколаївській (128), Чернігівській (123), Луганській (121), Запорізькій (104) областях.

Покарання у виді громадських робіт полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Покарання у виді ГР встановлюються на строк від 60 до 240 годин і тривають не більш як 4 години на день. ГР не призначаються особам, визнаним інвалідами І або II групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. ГР є новим видом покарання, раніше невідомим кримінальному праву України, а їх визначальною особливістю якого є безоплатність.

Сутністю покарання є безоплатна праця, від якої засуджений не має права ухилитися (незважаючи на її характер, кількість та умови здійснення). Вона для нього є обов'язковою. В цьому також проявляється каральна властивість ГР як виду покарання. ГР виконуються не на користь потерпілого від злочину, а на користь суспільства, громади і спрямовані на формування у засудженого поваги до суспільства, суспільно корисних робіт та громадських інтересів.

Види ГР визначаються органами місцевого самоврядування (місцевими радами, їх виконкомами, міськими, селищними, сільськими головами). Вони виконуються за місцем проживання засудженого. Це може бути будь-яка робота, в тому числі трудомістка і не престижна (скажімо, прибирання вулиць, інші роботи щодо благоустрою населеного пункту). Головне, щоб робота не принижувала честі та гідності засудженого.

Оскільки ГР як вид покарання виконуються за вироком суду, вони згідно з ч. З ст. 43 Конституції України не вважаються примусовою працею, використання якої забороняється. ГР виконуються у вільний від роботи чи навчання час, але їх призначення не виключається в разі, коли винний тимчасово не працює й не навчається.

Конкретний строк ГР суд визначає у встановлених ч. 2 ст. 56 межах - від 60 до 240 годин, керуючись загальними засадами призначення покарання. Тривалість ГР на день - не більше 4 годин. ГР є основним покаранням (ч. 1 ст. 52). В санкціях статей Особливої частини КК України вони зазначаються як альтернативні таким покаранням, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, арешт і обмеження волі. Отже, вони можуть призначатись лише за злочин невеликої тяжкості.

Не виключається призначення ГР у порядку реалізації положень ст. 69, тобто призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Вони можуть бути застосовані й при заміні не відбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82).

Так, ч. З ст. 56 містить перелік осіб, до яких покарання у виді ГР не застосовується:

- інваліди І і II групи; - вагітні жінки; - особи пенсійного віку, тобто жінки по досягненню 55 років та чоловіки - 60 років; -військовослужбовці строкової служби.

Наприклад, якщо інвалідність І чи II групи наступить під час відбування ГР, то засуджений має бути звільнений кримінально-виконавчою інспекцією від їх подальшого відбування. Це положення стосується і жінок, які стали вагітними, а також осіб, які досягли пенсійного віку під час відбування розглядуваного покарання.

Ухилення засудженого від відбування ГР, коли їх невиконання відбувається за відсутності для цього поважних причин, є злочином проти правосуддя, передбаченим ч. 2 ст. 389. Ухиленням від відбування покарання у виді ГР є:

а) невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження;

б) не вихід більше двох разів протягом місяця на ГР без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння (ч. З ст. 40 КВК України).

Арешт

Включення арешту до системи чинного законодавства як виду кримінального покарання зумовлено історичними процесами розвитку українського суспільства та відповідає тенденціям розвитку міжнародного законодавства про покарання. Відправною точкою призначення арешту можна вважати його появу у Військових артикулах Петра І. Арешту, як і іншим видам покарань притаманні певні загальні ознаки:

- арешт є заходом державного примусу і призначається від імені держави і виключно вироком суду;

- арешт призначається тій особі, яка визнана судом винною у вчиненні злочину;

- мета арешту полягає у передбаченому КК обмеженні прав і свобод засудженого і тягне за собою судимість.

Поряд з тим, арешту властиві також і специфічні ознаки, серед яких важливо виділити: особливий зміст виконання і відбування; спеціально встановлене місце (арештний дім); режим підвищеної суворості; короткочасність відбування покарання тощо. Цей вид кримінального покарання містить у собі елементи ізоляції від суспільства, але Розділ II КВК України відносить його до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Як вид кримінального покарання арешт передбачено ст. 60 КК України. Він являє собою короткострокове позбавлення особистої свободи в умовах ізоляції від суспільства. Це своєрідний елемент так званої шокової терапії, що застосовується до осіб, які вперше вчинили злочин. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців. Військовослужбовці відбувають покарання на гауптвахті.

Арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 7 років. Арешт є новим видом покарання, раніше невідомим кримінальному праву України. Сутність арешту як виду покарання полягає в тому, що засуджений піддається протягом короткого терміну концентрованому жорсткому виправному впливу, пов'язаному з перебуванням в умовах суворої ізоляції. Це покликано досягти таких цілей покарання, як виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.

Арешт є основним покаранням (ч. 1 ст. 52) і застосовується у тих випадках, коли його зазначено у санкції статті Особливої частини КК України. Ця міра покарання згадується в п'ятій частині статей (21,6%) та в десятій частині норм (11,7% ) Особливої частини КК України. В санкціях арешт, як правило, вказується як альтернатива іншим основним покараннями - штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадським роботам, виправним роботам, обмеженню волі і триманню в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк. Лише в одному випадку, а саме при вчиненні злочину, передбаченого ст. 395 "Порушення правил адміністративного нагляду", ареште єдиною мірою покарання.

Арешт як міра покарання передбачений лише за злочини невеликої (їх визначення дає ч. 2 ст. 12) та середньої тяжкості (ч. З ст. 12). Як правило, це умисні злочини, хоча є й винятки (наприклад, ч. 1 ст. 133, ч. 1 ст. 286). Не виключається застосування арешту при заміні невідбутної частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82).

Як уже наголошувалося, строк арешту визначає суд відповідно до санкції статті у межах від 1 до (не більше) 6 місяців (ч. 1 ст. 60), а при засудженні до цього покарання неповнолітніх - від 15 до 45 п'яти діб (ст. 101). У двох статтях КК (ч. 1 ст. 406, ч. 1 і 2 ст. 413) арешт передбачено за вчинення військових злочинів. Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті (ч. 2 ст. 60 КК України, ч. 1 ст. 55 КВК України).

На гауптвахті роздільно тримаються:

- засуджені з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців;

- засуджені, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу;

- засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.

Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховуються. Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищестоящу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я.

Однак за сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення, зокрема, у виді зарахування часу відбування арешту