Узагальнюючи вищевикладене, робимо висновок, що застосування зазначеного виду покарання, безумовно, необхідне в тих випадках, коли об'єктивні і суб'єктивні ознаки злочину свідчать про те, що винний за своїми моральними і діловими якостями втратив здатність виконувати обов'язки і займати посади, що передбачають наявність такого звання.

Службові обмеження для військовослужбовців

У доктрині кримінального законодавства таке покарання (ст. 58 КК України) є новим видом основного покарання і має комбінований характер, що виявляється у наступному:

- по-перше, у примусових заходах майнового характеру: в доход держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків від суми грошового забезпечення засудженого;—

по-друге, на засудженого вчиняється моральний вплив - його не може бути підвищено за посадою, у військовому званні, строк покарання не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Таким чином, ст. 58 КК України за своїм змістом є новою, оскільки її аналогів у раніше діючому кримінальному і кримінально-виконавчому законодавстві немає. Службове обмеження для військовослужбовців як кримінальне покарання уперше передбачено КК України 2001 р.

Аналіз тексту кримінального закону дозволяє припустити, що цей вид покарання покликаний замінити собою виправні роботи. Враховуючи неможливість їх застосування до військовослужбовців.

Крім того, цей вид покарання призначається як у випадках, передбачених КК України так і у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, дійде висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58).

Такий вид, покарання може застосовуватися також за умови призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), а також під час звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК) та заміні не відбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82,83). Важливо наголосити, що службове обмеження для військовослужбовців застосовується на строк від 6 місяців до 2 років.

Узагальнюючи вищевикладене, робимо висновок, що відповідно до положень ч. 1 ст. 58 КК України службове обмеження призначається тільки тим військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, тобто обрали її своєю професією. Особливістю тут є та обставина, що в процесі відбування цього покарання засуджений продовжує колишню соціально-корисну діяльність без розриву з найближчим мікросоціальним оточенням, хоча і на примусовій основі, з відрахуванням у доход держави визначеної частини його грошового утримання.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Проведений аналіз осіб, які перебувають на обліку в кримінально-виконавчій інспекції, показує, що призначення судами України покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (далі - ОПП-ЗПД), в різні роки мають різні кількісні показники. Наприклад, у 2002 р. судами було призначено даний вид покарання 9 300 особам, у 2003 р. -7 700, у 2004 р. - 6 000, у 2005 р. - 4 000, у 2006р. - 3 900, у 2007р. -4 200.

Покарання у виді ОПП-ЗПД призначається у тому випадку, якщо особа, яка вчинила злочин, обіймала певну посаду або займалася певною діяльністю. Це означає, що за своїм характером і обсягом повноважень засуджений не може виконувати однакові за змістом види робіт або займатися діяльністю (наприклад, завідуюча магазином не може обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю; водій автобуса, позбавлений права керувати транспортним засобом, не має права займатися діяльністю, пов'язаною з перевезенням людей).

Зокрема, ст. 286, 287,289 і 290 КК України передбачають, що під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні засоби. Це стосується без винятку, всіх посад, на обіймання яких накладено заборону. Обмежень щодо застосування зазначеного покарання відносно певних професій або виду діяльності не існує, тому якщо особа, яка вчинила злочин, ніде не працювала або нічим не займалася, щодо неї суд не може застосувати таке покарання.

Ст. 69 КК України нормативно закріплює призначення на основі рішення суду як основного у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю більш м'якого покарання, ніж передбачено законом. Щодо застосування такого покарання як додаткового, то воно може призначатися судом на основі санкції певної статті, а також тоді, коли воно у санкції прямо не передбачено, але суд, враховуючи характер злочину, може позбавити засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Такі рішення приймаються судом з метою не допустити засудженого до тієї посади чи діяльності, які були використані ним під час вчинення злочину.

Якщо покарання у виді ОПП-ЗПД застосовується як додаткове до таких видів покарань як арешт, обмеження волі, утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та позбавлення волі на певний строк, то воно поширюється на весь час відбування основного покарання. Крім того, строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбування основного покарання, а також з моменту набрання законної сили вироком суду. Так само обчислюється строк цього додаткового покарання у разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 77 КК України).

Відносно неповнолітніх це покарання може застосовуватися тільки як додаткове (ч. 2 ст. 98 КК України). A.M. Бойко зазначає, що засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у виді ОПП-ЗПД-покарання у разі заміни не відбутої частини основного покарання більш м'яким (ч. 2 ст. 82 КК України), а також у разі умовно-дострокового звільнення осіб, які відбувають це покарання, від його відбування (ч. 1 ст. 81 КК України). Якщо засуджений ухиляється від відбування такого виду покарання, то відповідно до ч. 1 ст. 389 КК України він притягається до кримінальної відповідальності.

На думку В. К. Грищука, В. Т. Маляренка, ОПП-ЗПД -покарання застосовується до винних осіб незалежно від того, де працював засуджений (на підприємстві, в установі, в організації будь-якої форми власності). У КК України, окрім 25 складів злочинів, що передбачають таке покарання як основне, існують статті, що встановлюють відповідальність за діяння, за вчинення яких, з огляду на особливості їх об'єктивних і суб'єктивних ознак було б цілком доцільним призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання.

До їх числа можна було б віднести, зокрема, ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України), розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) (ч. 2 ст. 168), порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 184), привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191), порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197), порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ч. 1 ст. 203), порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ч. 1 ст. 213), обман покупців та замовників (ст. 225), випуск або реалізацію недоброякісної продукції (ст. 227), без господарське використання земель (ст. 254), порушення вимог законодавства про охорону праці (ч. 1 ст. 271), ряд транспортних злочинів (ст. 276, 282, ч. 1, 284-288), одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354), зловживання владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ч. 1 ст. 365), службове підроблення (ч. 1 ст. 366), службова недбалість (ч. 1 ст. 367), порушення права на захист (ч. 1 ст. 374), відмова експерта від виконання покладених на нього обов'язків (ч. 1 ст. 385), розголошення даних досудового слідства або дізнання (ч. 2 ст. 387).

Включення в санкції перелічених статей ОПП-ЗПД - покарання здатне призвести до його більш широкого застосування на практиці, що може сприяти посиленню спеціальної превенції у разі призначення зазначеного основного виду покарання. Проте вивчення судової практики свідчить про зменшення кількості випадків призначення цього покарання, перш за все, основного. Наведене положення пояснюється не тільки незначним числом санкцій, що містять такий вид покарання, хоча їх кількість, порівняно з КК України 1961 р., зросла удвічі, але й суб'єктивним ставленням до цього виду покарання суддів, які багато в чому недооцінюють каральний потенціал такого покарання.

Хоча проведені дослідження вказують на наявність у зазначеного виду покарання достатньої кількості загально попереджувальних і каральних елементів, які здатні забезпечити досягнення мети покарання. Крім того, ОПП-ЗПД - покарання не охоплює в широкому спектрі всі передбачені в кримінальному законодавстві норми, які дозволяють призначати цей вид покарання за порушення у таких важливих сферах життєдіяльності людини, як захист її виборчих прав, особистих прав і свобод людини.

Важливо наголосити, що в сучасних економічних умовах кримінальне покарання у виді ОПП-ЗПД,