Кримінально-виконавча характеристика покарань

План

1. Поняття та ознаки покарань, не пов'язаних із позбавленням волі

2. Система, критерії класифікації покарань, не пов'язаних з позбавленням волі

3. Штраф

Поняття та ознаки покарань, не пов'язаних із позбавленням волі

Дослідження будь-якої правової проблеми неможливе без звернення до теорії поняття, системи, ознак, принципів і класифікації. Оскільки поняття "покарань, не пов'язаних з позбавленням волі" (далі - НПВ-покарань) в зарубіжній і вітчизняній літературі відсутнє, але сам термін "покарання, не пов'язані з позбавленням волі" застосовується не тільки юристами, а й соціологами, психологами, педагогами, —необхідно розглядати це поняття з позиції, в першу чергу, таких наук, як кримінальне право, кримінально-виконавче право та кримінологія.

Щоб охарактеризувати поняття "НПВ—покарання," необхідно визначити його зміст та етапи формування. У зарубіжних джерелах при використанні терміна " НПВ - покарання " не дається його загальне визначення, а лише підкреслюються найбільш суттєві характерні для нього ознаки. Так, у своїй праці " Нетюремні санкції і Порівняльна характеристика" Жутсен та Углеш Звехіч стверджують, що тюремне ув'язнення є нормою, а його альтернативи - вторинні. Крім того, з формальної точки зору права деяких країн це може бути справедливим відносно багатьох серйозних злочинів.

У деяких юрисдикціях так звані "НПВ - покарання" внесені до переліку видів покарань, що допускають застосування у тому числі і тюремного ув'язнення. Жозин Юнгер-Тас, аналізуючи результати всесвітнього дослідження ефективності видів покарань альтернативних позбавленню волі, робить висновок, що більшість проектів застосування цих видів покарань у 50-60% випадків передбачає заміну позбавлення волі альтернативним видом.

Російський вчений-пенітенціарист В. Уткін вважає, що збільшення кількості НПВ-покарань може бути більш впливовим чинником, ніж тюремне ув'язнення. Але це, на його думку, неможливо без надійної організації виконання альтернативних позбавленню волі видів покарань, що викликали б у суддів віру в їх ефективність із позиції мети покарання, яка чітко визначена Кримінальним кодексом.

Інший російський вчений, О. В. Філімонов, вважає, що для створення механізму виконання покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства, необхідно створити дійову правову базу шляхом внесення змін і доповнень до законодавчих актів та прийняття закону, який би забезпечував регулювання призначення, виконання та відбування альтернативних позбавленню волі видів покарань. Професор С.Н. Пономарьов вважає, що надійність альтернатив багато в чому залежить від готовності застосовувати та виконувати їх відомствами, які є учасниками кримінального судочинства, а також від осіб, відносно яких введені ці альтернативи.

О. В. Беца в статті "До питання про створення служби пробації в Україні" визначає, що альтернативна ув'язненню санкція пробації (випробування) полягає у встановленні нагляду за злочинцем, котрий залишається у суспільстві, але судом на нього покладені певні зобов'язання й обмеження.

Крім того, жоден із зазначених вище наукових підходів до альтернатив позбавленню волі, з одного боку, не може бути нами заперечений, а з іншого - не охоплює усіх сторін дослідження проблеми. У цих підходах не вистачає реальних позицій, в тому числі й матеріальних, з боку зацікавлених осіб, потерпілих від злочинів, за вчинення яких судом застосовано кримінальні НПВ -покарання. Характерним є те, що в даний час термін "альтернативи" широко застосовується не тільки в праві, але й в економіці, психології, політології, педагогіці. Ми розглядаємо поняття "НПВ-покарання" з двох позицій:

- по-перше, застосування НПВ-покарань передбачено в тих випадках, коли поряд із санкцією кримінальної норми, що передбачає застосування покарання у виді позбавлення волі, існує інша норма, яка дозволяє суду впровадити альтернативу НПВ-покарання;

- по-друге, альтернативи позбавленню волі передбачаються санкціями Кримінального кодексу України як основні, та додаткові види покарань.

Тому, "кримінальні покарання, не пов'язані з позбавленням волі" нами розглядаються як такі, що за своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила кримінальний злочин і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв'язків, роботи, сімейних відносин і виконання яких передбачає створення необхідних умов для досягнення мети покарання.

Поняття *альтернативи позбавленню волі", на наш погляд, необхідно вживати в тих випадках, коли санкція норми Кримінального кодексу України передбачає застосування до особи, яка вчинила злочин, як покарання у виді позбавлення волі, так і НПВ* покарання.

Побудова системи НПВ-покарань здійснюється на основі таких принципів: законності, гуманізму, демократизму, невідворотності, індивідуалізації, визначеності, економії каральних заходів. Аналіз зазначених принципів показує, що:

- принцип законності припускає побудову системи покарань у точній відповідності до положень Конституції, а також заснованих на ній законів та інших нормативних актів;

- принцип гуманізму характеризує відмову вітчизняного законодавця від невизначених, а також грубих, жорстоких, принижуючих і ганебних покарань, а також прагнення виявити поважне ставлення до людської гідності злочинця;

- принцип демократизму передбачає встановлення в системі НПВ - покарань таких видів, які можливо було б застосовувати до будь-якого громадянина, що вчинив злочин, незалежно від його соціального, майнового і службового становища, національної, расової приналежності і віросповідання, виходячи із суспільної небезпеки його особистості і учиненого ним злочину;

- принцип невідворотності характеризується тим, що діюча система НПВ - покарань передбачає певну розмаїтість видів задля забезпечення можливості й обов'язковості реагування держави і громадськості на будь-який випадок вчинення злочину і, таким чином, запобігання злочинності;

- принцип індивідуалізації не тільки припускає наявність у системі не тільки різноманітних видів НПВ - покарань для того щоб призначати покарання з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особистості винного й обставин справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, але і передбачає дію покарання на конкретного злочинця персонально, для того щоб заподіювати по можливості менше тягаря близьким йому особам;

- принцип визначеності знаходить своє вираження у тому, що встановлюваний законом перелік видів кримінальних НПВ - покарань є вичерпним. Ніякі інші покарання, крім охоплюваних системою відповідного кримінального кодексу, не можуть бути призначені судом;

- принцип економії каральних засобів виражається у прагненні законодавця встановити такі види покарання, порядок їхнього застосування і використання, за яких якомога менше обмежувалися б свободи громадян, існувала заміни суворих покарань більш м'якими та звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Вищевикладене дає можливість дати наступне визначення покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, — це види покарань, що 8а своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила кримінальний злочин і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв'язків, роботи, сімейних відносин і виконання яких передбачає створення необхідних умов для досягнення мети покарання.

Система, критерії класифікації покарань, не пов'язаних з позбавленням волі

У сучасний динамічний період розвитку суспільних відносин розробка і вирішення наукових кримінально-правових питань призначення виконання та відбування кримінальних покарань є вельми актуальною проблемою і притягає увагу значної кількості теоретиків та практиків у цій галузі соціальної діяльності.

Необхідно привернути увагу наукових кіл та практики щодо питань системи та класифікації кримінальних покарань за новими Кримінальним, Кримінально-виконавчим кодексами, які мають велике соціальне і правове значення в удосконаленні чинного законодавства і практики діяльності системи кримінальної юстиції України.

Дослідження системи та класифікації кримінальних покарань, формування її в законодавчому полі взагалі бере свій початок наприкінці XVIII ст. У різні роки зазначену проблему розробляли Л. В. Багрій-Шахматов, Н. А. Беляев, В. К. Дуюнова, В. А. Клименко, І. Я. Козаченко, М. Й. Коржанський, М. І. Мельник,

B. А. Мисливий, В. І. Осадчий, С. В. Познишев, Н. Д. Сергеєвсь-кий, А. X. Степанюк, Н. О. Стручков, Н. С.Таганцев, В. М. Трубников, Б. С. Утевський, Я. Фойницький, В. Б. Харченко, О. Л. Цвєтінович, А. Д. Чернов, Н. Д. Шаргородський тощо.

Так, професор кримінального права Н.С. Таганцев під системою покарань розумів "сукупність каральних мір даного кодексу в їхній взаємній супідрядності і співвідношенні". Він писав, що встановлення таких сходів має істотне значення як для законодавця, так і для судді, оскільки для законодавця полегшує вибір покарань за окремі діяння відповідно до їх значення для правопорядку, а для судді вони створюють можливість порівнювати караність з обставинами окремого злочину і водночас здійснювати перехід від одного виду чи роду покарання до іншого.

Професор І. Я. Фойницький також зробив спробу визначити поняття системи покарань. У цьому зв'язку він писав: "Сукупність каральних мір, що застосовуються в даного народу у певну епоху, утворює його каральну систему чи систему покарань. Якщо різні каральні міри побудовані законом у певній послідовності, з допущенням переходу від вищих до нижчих, то виходить поняття "сходів покарань", причому окремі покарання складають їх ступені".

Визначав поняття структурної побудови каральної системи і професорН. Д. Сергеєвський. Він іменував її "сходами покарань", розуміючи під ними таку систему, в якій усі роди покарань, поділені на види і ступені за порівняльною вагою, розташовуються в послідовному порядку ступенів, у формі арифметичної чи геометричної прогресії, так що відношення між двома ступенями, що стоять поруч, представляється завжди однаковим, байдуже, належать ці ступені до одного роду покарань чи до двох