- покарання, що обмежують особисту волю засудженого (обмеження волі, арешт, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців);

- покарання майнового характеру (штраф, конфіскація майна);

- покарання, спрямовані на обмеження професійних прав засуджених (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю);

- покарання, в яких як головним обмеженням є примусова праця (виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи).

Звернення до цього критерію класифікації виглядає обґрунтованим. Зміст покарання, як відомо, незалежно від його виду, справляє вплив на правовий стан засудженого. Кожний вид покарання у першу чергу передбачає обмеження певної групи суб'єктивних прав і свобод: особистої волі, трудових прав, права власності. Однак при цьому необхідно враховувати, що наведена класифікація є значною мірою умовною, тому що жоден вид покарання не зводиться до право обмеження тільки одного характеру.

Так, покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, обмежуючи в основному трудові права засудженого, веде водночас до погіршення його матеріального становища, тобто в остаточному підсумку, до обмеження його права власності тощо, У залежності від юридичного змісту НПВ - покарання можна розділити на пов'язані з виправно-трудовим впливом і не пов'язані з ним.

Можна погодитися з думкою О.Є. Наташева про те, що основними ознаками покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, є: їхня тривалість у часі ("відбування"), наявність режиму як певної системи право обмежень і спеціальних правил, а також обов'язкова, тобто забезпечувана державним примусом суспільно корисна праця.

У цьому зв'язку до альтернативних покарань, пов'язаних з виправно-трудовим впливом, варто віднести громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, а також обмеження волі. НПВ - покарання доцільно також розділити в залежності від можливості чи неможливості встановлення на певний строк:

- покарання, що призначаються на суворо визначений термін у межах, встановлених законом (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, звільнення від відбування покарання з випробуванням);

- покарання, призначувані судом без вказівки терміну, такі, що мають зміст одноактних (штраф).

Законодавець розрізняє НПВ - покарання у залежності від особливостей суб'єктів, якими вони призначаються. При цьому він виділяє дві груп покарань: так звані загальні покарання, що застосовуються до будь-якої особи, і спеціальні покарання, що призначаються лише певному колу осіб.

До спеціальних НПВ-покарань законодавець відносить позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі.

Кваліфікувати покарання не можна й у залежності від того, чи допускається умовно-дострокове звільнення від їхнього відбування. За цією правовою підставою розрізняються покарання, відбування яких передбачає можливість умовно-дострокове звільнення (виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі), і покарання, умовно-дострокове звільнення від відбування яких неможливе (всі інші покарання).

Законодавцем НПВ-покарання розрізняються і в залежності від можливості звільнення від їхнього відбування з випробуванням. Відповідно до ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, а також обмеження волі.

Отже, пропонуємо такі критерії покарань за їх видами із зазначенням аргументів їхнього впливу на засудженого.

Покарання у виді позбавлення волі передбачають повну ізоляцію засудженого, при цьому установи виконання покарань можуть максимально реалізувати кару і застосувати до засудженого всі засоби виправлення і ресоціалізації.

Покарання, не пов'язані з позбавленням волі, на наш погляд, мають більше аргументів впливу на виправлення і ресоціалізацію засудженого. Так, відсутність ізоляції засудженого, але присутність каральної функції з боку кримінально-виконавчої інспекції, дотримання засудженим певних умов відбування покарання, збереження ним певного соціального статусу, сімейних відносин та соціальних зв'язків, професійної кваліфікації, економічна, соціальна та морально-психологічна вигідність, формування у засудженого загальноприйнятих навичок поведінки дозволяє зробити висновок, що зазначеної категорії засуджені мають набагато більше можливостей успішно інтегруватися в суспільство як його повноправні члени.

Кримінально-правова санкція вперше запропонована автором. У процесі характеристики ст. 75 КК України, яка передбачає звільненими від відбування покарань з випробуванням, та аналізу ст. 51 КК України, яка показує, що даний інститут законодавчо не визначений як вид кримінального покарання, пропонується вважати його видом кримінально-правової санкції, що передбачає здійснення за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, соціального контролю.

Отже, вищевикладене дозволяє нам, зробити наступні висновки щодо цього питання:

- суди під час призначення таких видів покарань, як позбавлення права обіймати певну посаду або займатись певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи та під час звільненні від відбування покарання з випробуванням, не завжди враховують особу злочинця та інші обставини (криміногенне зараження, відсутність позитивних соціальних зв'язків, постійного місця проживання та ін.), що суттєво впливає на можливість кримінально-виконавчій інспекції досягти позитивних змін у процесі виправлення та ресоціалізації таких осіб;

- оцінка сучасного стану виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, свідчить про наявність у цій сфері низки нерозв'язаних проблем соціального, правового, кримінологічного та організаційного характеру;

- Кримінально-виконавчий кодекс України у розділі II вперше закріпив та визначив порядок і умови виконання НПВ - покарань.

Узагальнюючи вищевикладене, робимо висновок, що розробка системи та класифікації в умовах сучасних суспільних відносин в Україні, вимагає від кримінально-правових наук поглибленого вивчення як проблеми теоретичного, так і практичного спрямування.

Штраф

Загальні засади призначення кримінального покарання у виді штрафу визначаються кримінальним законодавством України, зокрема ст. 53 КК України. Штраф становить собою міру кримінального покарання, що полягає у стягненні з засудженого в доход держави певної суми грошей.

Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. Штраф застосовується як основне або додаткове покарання. Його розмір встановлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено більш високого розміру штрафу.

Штраф призначається як основне покарання у випадках, коли ця міра покарання передбачена санкцією відповідної статті КК України. Як основне покарання штраф може бути призначений також у порядку заміни виправних робіт особам, визнаним непрацездатними, та особам, які стали непрацездатними після винесення вироку, а також заміни покарання більш м'яким, якщо в останньому випадку санкція статті, за якою засуджено винного, серед основних мір покарання передбачає ще й штраф.

Якщо санкція статті КК України не передбачає штрафу, він може бути призначений як основне покарання лише в порядку переходу до більш м'якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

У разі неможливості сплати штраф суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

Штраф як грошове стягнення в доход держави, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м'яким видом покарання, що може застосовуватися як основне або як додаткове покарання. За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом винного за вчинений злочин. Штраф є найменш суворим видом у системі основних покарань і тому він не може бути замінений іншим покаранням (ст. 69).

Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки в КК України не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір:

а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного;

б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності;

в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами;

г) доходів від цінних паперів;

д) доходів від земельної ділянки;

е) нерухомого та іншого майна, а також брати до уваги наявність на утриманні непрацездатних осіб.

При цьому підлягають врахуванню доходи як в національній, так і в іноземній валюті, а також доходи, одержані винним в натуральній формі. Відповідно до встановленого порядку суд пропонує засудженому у місячний строк добровільно сплатити визначену вироком суму штрафу. У разі несплати штрафу його стягнення здійснюється в примусовому порядку. На підставі виконавчого листа, виданого судом, звертається стягнення на особисте майно засудженого або на частку його майна, що є у спільній власності, його заробітну плату, пенсію, інший доход, за винятком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

Передбачена ч. 4 ст. 53 заміна несплаченої суми штрафу виправними роботами або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість