Кримінально-виконавче законодавство України

План

1. Поняття, мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства

2. Структура закону про порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань

3. Принципи кримінально-виконавчого законодавства

Поняття, мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства

Україна як суверенна правова держава, проголосивши свою незалежність, отримала можливість сформувати і реалізувати самостійну політику в галузі боротьби зі злочинністю, законодавчо закріпити форми і методи її подолання. Прийняття нових Кримінального і Кримінально-виконавчого кодексів суттєво вплинуло на процедуру призначення, виконання і відбування кримінальних покарань, обумовило визначити стратегію і тактику держави щодо реформування органів та установ, наділених правами і обов'язками виконання покарань.

Важливо наголосити, що поняття кримінально-виконавчого законодавства вченими у галузі кримінально-виконавчого права не визначено, тому нами воно розглядається як система нормативно-правових актів, що регламентують порядок та умови виконання та відбування покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави.

Відповідно до ст. 2 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України складається з КВК України, інших нормативно-правових актів, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України сформульовані у ст. 1 КВК України, згідно з якою порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань спрямовані на захист інтересів особи, суспільства, держави, що реалізується через:—

створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених;—

запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;—

запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Основні завдання кримінально-виконавчого законодавства закріплені в ч. 2 ст. 1 КВК України, і до них належать:—

визначення принципів виконання кримінальних покарань;—

визначення правового статусу засуджених, гарантій захисту їх прав, законних інтересів та обов'язків;—

визначення порядку застосування до засуджених засобів впливу з метою виправлення і ресоціалізації;—

визначення системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності;

визначення нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань;—

визначення участі громадськості в цьому процесі;—

регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань;—

звільнення від відбування покарання;—

допомога особам, звільненим від відбування покарання, контроль і нагляд за ними.

Доцільно зауважити, що наведене вище формулювання мети кримінально-виконавчого законодавства (ч. 1 ст. 1 КВК України) суттєво не відрізняється від завдань покарання, що визначені у ч. 2 ст. 50 КК України, але на жаль, необхідно констатувати, що вони неоднозначно сприймаються науковцями і залишаються предметом дискусії.

Наведене положення характеризується тим, що норми кримінально-виконавчого законодавства є похідними від норм кримінального законодавства і відіграють допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначаючи процедуру виконання і відбування покарання та цілі покарання, які закріплені у Кримінальному кодексі України (кара, виправлення засуджених, загальна і спеціальна превенція), але вони повинні мати вирішальне значення для визначення предмету правового регулювання кримінально-виконавчого права, а мета кримінально-виконавчого законодавства у жодному випадку не повинна набувати більшої значущості, ніж завдання покарання. Кримінально-виконавче законодавство визначає порядок і умови виконання кримінальних покарань, систему, підстави і порядок їх застосування, що встановлено Кримінальним кодексом України.

Норми кримінально-виконавчого законодавства цілком ґрунтуються на приписах Конституції України, відповідають потребам сучасного життя, відображають зміни, що сталися у політичній, економічній і соціальній сферах нашої держави. Кримінально-виконавче законодавство покликано сприяти розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями кримінально-виконавчого законодавства України є наступні:

- формування державної політики у сфері виконання покарань Державною кримінально-виконавчою службою;

- визначення Кримінально-виконавчого кодексу базовим законодавчим актом, який регулює порядок і умови виконання кримінальних покарань;

- виконання кримінальних покарань органами і установами Державної кримінально-виконавчої служби та іншими державними органами;

- створення передумов для належної соціальної адаптації осіб, які звільняються від відбування покарання.

Вищевикладене дає підстави зробити висновок, що новий Кримінально-виконавчий кодекс, прийнятий на перспективу, діятиме тривалий час, але це не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Реалії життя вимагають щоб КВК не відставав від потреб теперішнього життя, тому згодом до його окремих норм вноситимуться зміни через прийняття законодавчих новел.

Структура закону про порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань

Кримінально-виконавче законодавство за своєю сутністю складається з двох органічно поєднаних частин - Загальної та Особливої. Відповідно до структури кримінально-виконавчого законодавства його Загальна частина передбачає найбільш принципові (основні, відправні, вихідні) положення, які логічно розкривають її зміст. Це мета і завдання, чинність кримінально-виконавчого законодавства України у просторі, часі; підстави виконання і відбування покарання; принципи, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених; правовий статус засуджених; органи і установи виконання покарань; нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань; участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених.

Особлива частина кримінально-виконавчого законодавства характеризується наступними ознаками. Перша полягає в тому, що Особлива частина являє собою сукупність кримінально-виконавчих норм, які визначають порядок та умови виконання кримінальних покарань, а також звільнення від відбування покарання у колоніях різних видів, особливості відбування покарання засудженими жінками і неповнолітніми. Друга ознака Особливої частини виражається в тому, що кримінально-виконавчі норми, які створюють Особливу частину, розташовані в певному порядку: від м'якого виду покарання до найтяжчого. Третьою ознакою є те, що кримінально-виконавчі норми Особливої частини видаються суто Верховною Радою України.

В Особливій частині законодавець формулює порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, виконання покарань у виді позбавлення волі, у виді довічного позбавлення волі. Крім того, законодавець окремо передбачив звільнення від відбування покарання, допомогу особам, які звільнені від відбування покарання, нагляд і контроль за ними; особливості відбування покарання в колоніях різних видів; особливості відбування покарання засудженими жінками і неповнолітніми.

Таким чином, узагальнюючи викладене, можна надати наступне визначення Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства: це сукупність норм, які регулюють порядок і умови виконання кримінальних покарань, визначених кримінальним законодавством, порядок звільнення від відбування покарання, особливості відбування покарання в колоніях різних видів та особливості відбування покарання засудженими жінками і неповнолітніми.

Норми Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства можуть бути застосовані на підставі та зважаючи на положення Загальної частини. І навпаки, норми Загальної частини кримінально-виконавчого права можуть бути реалізовані тільки через нормативні приписи Особливої частини, що визначає їх нерозривну єдність.

Норми Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства вперше розташовані в певній ієрархічній послідовності у чотирьох розділах КВК України (Розділ II: гл. 5 ст. 26-28; гл. б ст. 29; гл. 7 ст. 30-35; гл. 8 ст. 36-40; гл. 9 ст. 41-46; гл. 10 ст. 47; гл. 11 ст. 48-49; гл. 12 ст. 50-55; гл. 13 ст. 56-70; гл. 14 ст. 71-85; Розділ Ш: гл. 15 ст. 86-101; гл. 16 ст. 102-106; гл. 17 ст. 107-117; гл. 18 ст. 118-122; гл. 19 ст. 123-137; гл. 20 ст. 138-140; гл. 21 ст. 141-149; Розділ IV: гл. 22 ст. 150-151; Розділ V: гл. 23 ст. 152-157; гл. 25 ст. 158-159; гл. 26 ст. 160-166).

Норми Загальної частини кримінально-виконавчого законодавства можуть бути застосовані на підставі та з урахуванням положень Особливої частини. Крім того, норми кримінально-виконавчого законодавства реалізовуються тільки за допомогою нормативно-правових приписів Особливої частини. Наприклад, застосування режиму у виправних і виховних колоніях (ст. 102 Особливої частини КВК України) передбачає встановлений законом порядок та умови виконання та відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених і постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колоній; зміну умов тримання засуджених - все це є одним із засобів виправлення і ресоціалізації засуджених (ч. З ст. 6 Загальної частини КВК України). Крім того, умовами відбування покарання у колоніях є врегульовані Кримінально-виконавчим кодексом (ст. 107) права і обов'язки засуджених до позбавлення волі; загальний же порядок визначення прав і обов'язків засуджених передбачений ст. 7 і 8 Загальної частини КВК України.

Про тісний зв'язок норм Загальної і Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства свідчить практика виконання та відбування кримінальних покарань.

Так, застосування ч. 2 ст. 11 КВК України неможливо без осіб, засуджених до арешту, без осіб, засуджених до обмеження волі, без осіб, засуджених до позбавлення волі і т.п.

Крім того, неможливо виконувати покарання, а засудженим відбувати покарання без норми, закріпленої у ст. 4 Загальної частини КВК України, яка визначає підстави виконання і відбування покарання. Тому ст. 4 КВК України може застосовуватися лише разом з відповідною статтею Особливої частини КВК України.

Єдність норм Загальної і Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства проявляється і в спільності захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (ст. 1 КВК України).

Поряд із визначенням видів покарань, органів та установ, які їх виконують, Особлива частина кримінально-виконавчого законодавства