Конституційно-правове регулювання статусу політичних партій

План

1. Поняття політичної партії.

2. Інституалізація політичних партій.

3. Функції політичних партій. 

4. Організаційна структура політичних партій. 

5. Класифікація політичних партій. 

Поняття політичної партії.

У суспільстві завжди є різноманіття інтересів: економічних, політичних, ідеологічних, релігійних, культурних тощо, і чим повніше ці групи представляють їх у політичному процесі, тим більшим є вплив суспільства на прийняття політичних рішень. Однією з форм своєчасного виявлення та реалізації політичних інтересів певних груп і окремих громадян суспільства є суспільно-політичні рухи і політичні партії.

У звичайному розумінні слова під політичною партією розуміють групу однодумців, що прагнуть досягнення загальної мети. Сам термін партія дослівно означає "частина", "група". Юридично така група повинна характеризуватися сталістю складу, стійкістю структури, самостійністю. Об'єднання громадян створюється для того, щоб спільно виражати погоджену волю. Загальна мета такої групи обов'язково має на увазі вплив на прийняття політичних рішень шляхом включення представників цієї групи до складу органів влади. Найбільш характерними видами партійної діяльності є участь у виборчому процесі та парламентській діяльності. Точне правове визначення політичної партії дається у відповідних законах конкретних країн і характеризується істотною варіативністю.

У громадянських війнах античних Греції і Риму між собою боролися різні партії, під якими розумілися легальні угруповання, що активно відстоювали свої інтереси, на противагу нелегальним фракціям.

Прототипи сучасних політичних партій виникли ще в епоху Середньовіччя. У той час у Європі найбільш яскравими такими зразками була боротьба італійських "партій" гвельфів (прихильників Пали Римського) і гібеллінів (прихильників королівської влади), яка відбиває ранню стадію протистояння між третім станом, що народжувався, торгово-ремісничих міських прошарків Італії і феодалами (нобілями), боротьба між католиками і протестантами, де з релігійними питаннями робилися спроби звільнити буржуазну підприємливість від пут середньовічних правових обмежень тощо.

Політичні партії, близькі за багатьма характеристикам до сучасних, виникли в період ранніх буржуазних революцій. Тоді партії виступали насамперед як літературно-політичні й релігійно-політичні угруповання (армініани та гомаристи в першій у Європі буржуазній Республіці Сполучених Провінцій на початку XVII ст.; пресвітеріани й індепенденти під час Англійської буржуазної революції XVII ст.). Партії як інститут політичної системи держави постають у процесі становлення парламентаризму (XVIII–XIX ст.). Спочатку це були елітарні клуби, що діяли в парламенті. Поза парламентом вони виявляли себе тільки під час виборів. Ці партії не були оформлені організаційно, не визнавали принципу членства. На класово-політичній основі партії сформувалися в період Великої французької революції (1789–1798). До них належали конституціоналісти, жирондисти і якобінці.

Історія становлення партій і партійних систем у їхньому сучасному розумінні нерозривно пов'язана з розвитком парламентаризму. Саме виникнення партій ішло двома шляхами: парламентським і непарламентським. Перший був джерелом виникнення консервативних і ліберальних партій і полягав у встановленні системи постійних зв'язків між парламентською групою депутатів і виборчим комітетом, що забезпечував їй підтримку.

Партії виникають у суспільстві, що досягло певного ступеня складності, коли більшість його членів тією або іншою мірою втягуються в політичний процес, стають його учасниками. У країнах Заходу такі умови склалися в другій половині XIX ст.

До 70-х років XIX ст. головними політичним партіями в Європі були консерватори і ліберали. Нові якісні зміни в характері політичних партій відбулися в середині минулого століття в результаті появи перших масових робітничих партій і завоювання пролетаріатом виборчих прав. Робітничі партії утворювалися непарламентським шляхом, на основі профспілок, кооперативного руху, інтелектуальних і таємних товариств. Наприкінці XIX ст. виникли християнсько-демократичні партії; у 20–80-ті роки XX ст. – фашистські.

Партії є істотним елементом політичної системи суспільства. Вони є виразниками політичних курсів, що конкурують один з одним, виразниками інтересів, потреб і цілей певних соціальних груп, сполучною ланкою між громадянським суспільством і державою. Завдання партій – перетворити безліч приватних інтересів окремих громадян, соціальних прошарків, зацікавлених груп у їх сукупний політичний інтерес. Через партії та виборчі системи формалізується участь громадян у політичному житті. Партії беруть активну участь у функціонуванні механізму політичної влади або впливають на нього. Важливою рисою діяльності партій є їхній ідеологічний вплив на населення, значна роль у формуванні політичної свідомості та культури. Суттєвою є роль політичних партій у становленні демократичних інститутів.

Інституалізація політичних партій.

У зарубіжних країнах особливої важливості у сучасну епоху набуває інституалізація політичних партій. Ідеться насамперед про порядок їхнього утворення та регулювання внутрішньої структури і політичної діяльності. Тривалий час це відбувалося поза межами правового регулювання держави. Політичні партії розглядалися державною владою як приватні організації, подібні до різноманітних клубів і товариств. Становище змінилося, коли партії були визнані складовою політичної системи спочатку доктриною, а потім і конституційним правом. Однак ступінь правового регулювання політичних партій і його характер далеко не однакові в різних країнах.

Нині можна виокремити два основних методи регулювання правового статусу та порядку діяльності політичних партій – зовнішній і внутрішній.

Зовнішній метод регулювання здійснюється за допомогою прийняття конституцій, звичайних парламентських законів і винесення судових рішень. У низці конституцій, прийнятих після Другої світової війни, містяться положення, що стосуються політичних партій. Ступінь деталізації та визначеності цих положень різний, але сама їхня наявність є цілком визначеною специфічною рисою сучасного конституціоналізму.

У ст. 49 Конституції Італії 1947 р. сказано: "Усі громадяни мають право вільно об'єднуватися в партії, щоб демократичним шляхом сприяти визначенню національної політики". У консервативнішій Конституції Японії 1947 р. про політичні партії в ст. 21 сказано менш виразно: "Гарантується свобода зборів і об'єднань, а також свобода слова, друку та всіх інших форм висловлювання думок". Згідно зі ст. 21 Основного закону ФРН, партії сприяють формуванню політичної волі народу.

Конституційні положення є основою для законодавчої регламентації діяльності політичних партій. Найтиповішим прикладом цього є Закон про партії ФРН 1967 р.

Рівного роду закони, що стосуються діяльності політичних партій, було прийнято в США (закони про контроль за комуністичною діяльністю 1954 р., про виборчі права 1965 і 1970 pp., про федеральні виборчі кампанії 1974 p.), хоча в Конституції США 1787 р. й 27 поправках до неї немає жодних натяків на створення й діяльність політичних партій. Однак варто зазначити, що в конституціях і виборчих законах окремих штатів є численні положення, які стосуються організації та діяльності політичних партій.

До актів зовнішнього регулювання організації й діяльності політичних партій належать рішення судів, які мають права конституційного нагляду, що особливо типове для США й ФРН.

Внутрішній метод регулювання здійснюється самими політичними партіями через їх центральні й місцеві керівні органи. Усі партії незалежно від ступеня їхнього організаційного оформлення мають певну внутрішню структуру, між різними партійними органами існують інституалізовані відносини. Особливим предметом регулювання в організаційно оформлених партіях є членство. Керівні органи партій – з'їзди, конференції, центральні й національні комітети та ін. приймають програми, статути, правила, інструкції з питань організаційної структури та партійної діяльності. Партійні норми, що видаються в такому порядку, не мають, як правило, правового характеру, і їхнє примусове виконання через суд неможливе. Необхідною гарантією дотримання внутрішньопартійних норм є різні засоби власне партійного примусу (виключення з числа членів, стягнення, відмова у висуванні в кандидати тощо). Цікаво, що навіть такі класичні організаційно не оформлені партії, як Республіканська і Демократична в США, за останні роки вжили заходів до зміцнення своїх партійних організацій. Для цього в 1974 р. було прийнято статут Демократичної партії, а в 1976 р. національний конвент Республіканської партії схвалив спеціальні правила. Усе це було зроблено для зміцнення організаційної структури та партійної єдності.

Для сучасного етапу характерна тенденція до тісніших контактів між керівництвом політичних партій і державним апаратом. Зараз у політичних системах багатьох країн відбувається подальша інституалізація політичних партій, підсилюється їхній взаємозв'язок з різними ланками державного механізму.

Функції політичних партій.

Найбільш наочно природа політичної партії виявляється через її функції. Перша функція політичних партій полягає в тому, що вони виступають засобом боротьби за урядовою владою в центрі та на місцях між окремими групами.

Різні соціальні групи зацікавлені у використанні вищих органів державної влади й муніципалітетів (у федеративних державах – також органів влади та управління суб'єктів федерації) для своїх цілей.

Бажаючи здобути урядову владу і вплив у місцевих і федеральних органах, ці групи роблять ставку на ту або іншу політичну партію, за допомогою якої прагнуть провести своїх представників у виборні органи. Оскільки така боротьба відбувається у рамках конституційної законності, головним знаряддям її є політичні партії. Це суперництво виливається у форму виборчої боротьби, де сили супротивників оцінюються кількістю отриманих голосів.

Друга функція політичних партій полягає в тому, що вони беруть найважливішу участь у формуванні та діяльності всіх ланок державного апарату. Виборні органи влади й управління як у центрі, так і на місцях (президенти, парламенти, представницькі органи суб'єктів федерації, муніципальні ради та ін.)