Конституційне право Франції

План

1. Загальна характеристика Конституції 1958 р.

2. Президент Французької Республіки
Вибори президента у Франції. 
Повноваження президента Франції.

3. Парламент
Структура французького парламенту.
Порядок виборів до парламенту Франції.
Компетенція парламенту Франції.

4. Уряд Франції

"Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною Республікою". Так визначила основні принципи П'ятої республіки Конституція Франції 1958 р. Відповідно до цього документа у Франції діє республіканська форма правління, що має змішаний характер, оскільки їй притаманні риси президентської республіки (глава держави обирається без участі парламенту, уряд призначається ним же) і парламентарної республіки (уряд несе відповідальність перед нижньою палатою парламенту).

Головна риса Конституції 1958 р. – концентрація політичної влади в руках виконавчих органів. Зосередження влади в руках глави держави й уряду – один із проявів конституційно закріпленої авторитарної тенденції у французькому політичному режимі. Президент займає вершину ієрархії органів державної влади. Стаття б Конституції закріплює за ним обов'язок забезпечувати "своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також спадкоємність держави". У цій самій статті проголошується, що президент є "гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, дотримання угод Співтовариства і договорів". Президент має широкі прерогативи в галузі законодавства. Він наділений правом законодавчої ініціативи. Стосовно парламенту президент має повноваження розпускати нижню палату.

Законодавчий орган Республіки – парламент – відіграє відносно незначну роль у політичному житті країни. Парламент складається з двох палат – Національних зборів і Сенату. Основна функція парламенту – прийняття законів – сильно обмежена Конституцією. Конституція точно визначає коло питань, з яких парламент має право видавати закови. Вирішення питань, не включених у цей список, віднесено до відання уряду. Права парламенту обмежено й у фінансовій сфері. Конституція встановлює певний термін прийняття парламентом фінансових законопроектів. Парламент має право контролювати діяльність уряду.

Уряд Франції – Рада міністрів, згідно зі ст. 20 Конституції, "визначає і провадить політику нації". До складу уряду входять прем'єр-міністр – глава уряду, міністри, що очолюють міністерства, і державні секретарі, що керують підрозділами окремих міністерств. Уряд відповідальний перед Національними зборами. У разі прийняття резолюції осуду абсолютною більшістю Національних зборів уряд повинен подати у відставку. У Конституції спеціально визначено повноваження прем'єр-міністра. На нього покладено відповідальність за національну оборону, він повинен забезпечувати виконання законів, здійснювати нормотворчу діяльність.

Конституційна рада – особливий орган, який контролює дотримання Конституції. Усі закони до промульгації їх президентом і регламенти палат до їх прийняття повинні надходити на розгляд Конституційної ради, яка дає висновок про те, чи відповідають вони Конституції. Якщо Конституційна рада вирішить, що той або інший акт суперечить Конституції, вона має право його скасувати. Також до повноважень Конституційної ради входить спостереження за ходом президентських виборів, проведенням референдумів.

Процес концентрації політичної влади в руках виконавчих органів спричинив зміну статусу парламенту. Урядовій владі надано широкі можливості для впливу на парламент, а в деяких випадках – для дій і "через його голову".

Президент Французької Республіки

Вибори президента у Франції.

Спочатку президент республіки обирався строком на сім років шляхом загального і прямого голосування. У вересні 2000 р. у результаті референдуму було прийнято рішення про те, що термін президентських повноважень не повинен перевищувати п'яти років.

Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів. Якщо її не одержано в першому турі голосування, то в наступну за ним другу неділю проводиться другий тур. У ньому можуть брати участь тільки два кандидати, які – якщо буде знято кандидатури, що перебувають у сприятливішому становищі, – виявляться тими, що одержали найбільшу кількість голосів у першому турі.

Час голосування встановлюється рішенням уряду. Обрання нового президента відбувається не менше ніж за 20 і не пізніше ніж за 35 днів до закінчення терміну повноважень президента, що перебуває на посаді.

У разі вакантності поста президента республіки з будь-якої причини або за наявності перешкод до виконання президентом своїх обов'язків, встановлених Конституційною радою, яка запитана про це урядом і яка ухвалює рішення абсолютною більшістю голосів своїх членів, функції президента республіки тимчасово здійснюються головою Сенату, а якщо в нього у свою чергу є перешкоди – урядом.

У разі вакантності або якщо перешкоду оголошено Конституційною радою остаточною, голосування з виборів нового президента відбувається (крім випадку непереборної сили) не менш ніж через 20 і не пізніш ніж через 35 днів після відкриття вакансії або оголошення про остаточний характер перешкоди.

Якщо протягом семи днів, які передують даті закінчення висунення кандидатур, одна з осіб, що публічно заявили про своє рішення бути кандидатом, щонайменше за 30 днів до названої дати помре або в неї виникнуть перешкоди, то Конституційна рада може ухвалити рішення про перенесення виборів.

Якщо до першого туру виборів один із кандидатів помер або у нього виникли перешкоди, то Конституційна рада приймає рішення про перенесення виборів.

У разі смерті або виникнення перешкод в одного з двох кандидатів, що перебувають у найсприятливішому становищі в першому турі, до можливого зняття кандидатур, Конституційна рада оголошує про нове проведення всіх виборчих операцій; подібно вона діє і в разі смерті або виникнення перешкод в одного з двох кандидатів, що залишилися для участі в другому турі.

Повноваження президента Франції.

Президент республіки займає вершину в ієрархії державних органів. Водночас Конституція передбачає взаємодію президента і глави уряду: "Акти президента Республіки, за винятком вказаних у статтях 8,11, 12,16,18, 54 і 61, контрасигнуватимуться прем'єр-міністром і, у разі потреби, – відповідальними міністрами". Відповідно до цього положення Конституції, формально-юридичні повноваження президента поділяються на здійснювані ним особисто і на повноваження, що потребують контрасигнації прем'єр-міністра або відповідальних міністрів. На практиці є й інші особисті повноваження, не вказані в статті 19, зокрема прем'єр-міністр призначається без контрасигнації.

Найважливішим особистим повноваженням президента Франції є право розпускати Національні збори, обмежене лише трьома умовами: по-перше, не може бути здійснено розпуск протягом року, наступного після попереднього розпуску, по-друге, розпуск не може бути проведений під час дії надзвичайного становища і, по-третє, розпуск не може бути здійснений тимчасовим президентом республіки, тобто головою Сенату, який посідає вакантну посаду глави держави до обрання нового президента.

Президент може передати на референдум будь-який законопроект, що стосується організації публічної влади, який не суперечить Конституції і відбився б на функціонуванні державних інститутів.

Особливо зростає роль глави держави, коли він вирішує ввести в країні надзвичайне становище. Стаття 16 Конституції дозволяє президентові запровадити справжню одноособову диктатуру, за якої він вживає всіх заходів, продиктованих, на його думку, обставинами. Але в цій статті визначаються дві умови для введення надзвичайного становища: 1) має бути наявною одна з чотирьох вимог – серйозна і безпосередня загроза або інститутам республіки, або незалежності нації, або цілісності її території, або виконанню міжнародних зобов'язань; 2) має бути порушене нормальне функціонування органів державної влади, створених відповідно до Конституції. Ця стаття не може бути використана за інших обставин, і президент не може вводити її, коли захоче. Проте відсутність достатніх юридичних і політичних гарантій робить право введення надзвичайного становища найгрізнішою зброєю в руках президента. Для такого введення глава держави зобов'язаний лише одержати "офіційну консультацію" у прем'єр-міністра, голів палат і Конституційної ради і звернутися до нації з посланням. їхні думки враховувати зовсім не обов'язково. Стримуючим органом у цій ситуації мав би стати парламент, але на практиці він не реалізує контрольних функцій Правда, парламент у цей час не може бути розпущений, і він має право передати справу про державну зраду президента у Високу палату правосуддя, але поняття державної зради визначене нечітко, офіційного тлумачення цього терміна немає.

Президент практично повністю, від верху донизу, формує виконавчу владу. Він призначає міністрів, усіх вищих урядовців. Президент – глава збройних сил, він головує у вищих радах і комітетах національної оборони. Надзвичайно важливим є не врегульоване Конституцією право президента вводити в дію стратегічні ядерні сили; це право передбачено простим декретом від 14 січня 1964 р.

У галузі міжнародних відносин президент укладає і ратифікує міжнародні договори, за винятком тих, які потребують обов'язкової ратифікації парламентом. Ратифікація вимагає контрасигнації членів уряду.

У судовій галузі президент реалізує традиційне право глави держави – право помилування. Президент представляє вершину судової влади, будучи гарантом її незалежності.

Друга частина повноважень глави держави, яка вимагає контрасигнації прем'єр-міністра або міністрів, також є достатньо значною. Він головує в Раді міністрів, підписує декрети й ордонанси, прийняті нею, бере участь у розгляді законопроектів уряду, призначає на цивільні та військові посади, акредитує послів і надзвичайних посланників в іноземних державах. З контрасигнацією міністрів здійснюється право скликання парламенту на надзвичайні сесії; за його рішенням палати утворюють Конгрес для ратифікації поправок.

На практиці президент має більший обсяг прав, ніж якщо дотримуватись букви закону. Так, вів приймає рішення у сферах, що