Президенту допомагає в його діяльності особистий апарат, який становить кількасот осіб. До його складу входять кабінет, генеральний секретаріат, військовий штаб, декілька урядовців для особливих доручень; усі співробітники цих служб призначаються особисто президентом.

Парламент

Структура французького парламенту.

Парламент складається з двох палат: нижньої (Національних зборів) і верхньої (Сенату). Пасивне виборче право для обрання до Національних зборів надається з 23 років, до Сенату – з 35 років. На всіх виборах існує виборча застава. За офіційною версією, внесення застави пояснюється необхідністю покрити витрати на виборчу кампанію хоча б частково і певною мірою перешкодити особам, що висувають свою кандидатуру не для обрання, а з іншою метою.

Порядок виборів до парламенту Франції.

Національні збори обираються строком на 5 років загальним прямим голосуванням за змішаною мажоритарною системою: у першому турі для обрання потрібно одержати абсолютну більшість голосів (від округу обирається один депутат). Якщо через тиждень ніхто не одержав такої більшості, то тоді проводиться другий тур. До нього допускаються кандидати, що набрали в першому турі як мінімум 12,5 % голосів від кількості виборців, внесених у списки. Для обрання в другому турі достатньо одержати відносну більшість голосів. В умовах багатопартійності в першому турі заміщується незначна частина місць. Основна боротьба розгортається в другому турі. Можливість блокування партій визначає тактику в другому турі. Партії, зблокувавшись, висувають одного кандидата, як правило, знімаючи інших.

Верхня палата – Сенат – формується інакше. На думку засновників П'ятої республіки, особливі умови формування Сенату мають створювати йому інше політичне "обличчя , ніж у Національних зборів. Ця палата створюється в основному триступеневими виборами. Сенатори обираються на 9 років у колегіях у кожному з департаментів. Палата оновлюється на 1/3 щороку, що приводить до зменшення впливу виборчого корпусу на склад Сенату і не дає йому можливості різко змінювати політичний курс.

Вибори сенаторів проходять у головному місті департаменту і проводяться за двома системами. Пропорційна застосовується в департаментах, що обирають 5 і більше членів палати. Таких департаментів 13, а кількість сенаторів від них – 69. У решті департаментів застосовується двотурова мажоритарна система. Встановлення різних систем має політичну мету. Пропорційне представництво від великих індустріальних департаментів дає змогу населенню, не пов'язаному з робітничим класом, бути представленим у колегії вибірників і потім претендувати на місця в Сенаті. Мажоритарна система в інших департаментах не забезпечує належного представництва міського населення, що залишається там у меншості.

Компетенція парламенту Франції.

Функції французького парламенту мало чим відрізняються від функцій центральних представницьких органів інших зарубіжних країн; вони поділяються на законодавчі, економічні, контрольні, судові та зовнішньополітичні .

Парламент збирається на одну сесію на рік: вона відкривається в перший робочий день жовтня і закінчується в останній робочий день червня. Крім того, він збирається за повним правом під час надзвичайного становища і після переобрання Національних зборів, якщо другий четвер після виборів не припадає на звичну (чергову) сесію. Надзвичайні сесії парламенту скликаються з певним порядком денним або на вимогу прем'єр-міністра чи більшості членів Національних зборів. Кожного разу відкриття і закриття таких сесій здійснюється декретом президента республіки.

Для керівництва роботою кожна палата створює бюро. Крім голови палати, що відіграє значну роль у нижній і, особливо, у верхній палаті, до бюро входять віце-голови, секретарі та квестори. Голова Сенату в разі вакантності поста президента республіки тимчасово виконує його обов'язки; кожен голова призначає в Конституційну раду по три члени; голова Зборів головує в Конгресі, коли йому для ратифікації передано поправки до Конституції. З головами повинен консультуватися президент, коли має намір ввести надзвичайне становище. Голови мають право вирішувати питання про неприйнятність пропонованих законів і поправок, коли уряд заявляє, що сфера цих актів є регламентною. Обидва голови забезпечують порядок і роботу палат. їм належить право призову до збройних сил.

Правове становище членів парламенту не відрізняється помітно від виборних представників в інших країнах. Парламентарії розглядаються як представники всієї нації і виконують свої функції на основі представницького, а не імперативного мандата. У Франції немає права відкликання парламентарія. Рядовий виборець може стежити за діяльністю свого депутата за звітами у засобах масової інформації. Обов'язковість публічного засідання, надання місць представникам засобів масової інформації, ведення спеціального протоколу, фіксація виступу кожного депутата і сенатора та публікація матеріалів парламентських обговорень, друкування списку депутатів і сенаторів за кожним голосуванням із зазначенням характеру голосування кожного з них до певної міри дають інформацію про поведінку депутатів.

Французький закон прагне забезпечити незалежність парламентаріїв і самої представницької установи від посягань виконавчої влади. До таких заходів належать правила про несумісність посад. Закон дозволяє бути членами парламенту особам, посади яких вказані в його положеннях, але ці особи повинні відмовитися від посади протягом певного часу в разі обрання. Ці положення мають не лише забезпечити незалежність парламентарія, а й надати йому можливість присвятити себе парламентській діяльності. Особиста незалежність парламентарія включає імунітет, що складається з невідповідальності та недоторканності, і надання парламентарію матеріальних можливостей для забезпечення своїх занять. Невідповідальність передбачає неможливість переслідування парламентарія за висловлені думки або голосування. Мета недоторканності – перешкодити переслідуванню члена парламенту і тиску на нього.

Стаття 34 Конституції встановлює перелік питань, з яких парламент може законодавствувати. Усі сфери, що залишаються за межами згаданих у цій статті, віднесено до відання уряду. Суперечки про належність тієї або іншої сфери регулювання вирішуються Конституційною радою. Крім визначеного кола питань, за яким парламент може здійснювати законодав-

чу діяльність, його повноваження в цій сфері також обмежуються можливістю для президента республіки діяти "через голову" парламенту під час проведення референдуму, а також делегування парламентом своїх повноважень уряду а певних питань.

Парламент має право змінювати чинну Конституцію. Незважаючи на те, що економічні повноваження парламенту включають перш за все ухвалення економічних планів розвитку народного господарства, контроль за їх реалізацією, прийняття фінансових законів і законів про виконання бюджету, парламент справляє слабкий вплив на державний бюджет. Основну роль у його прийнятті відіграє уряд.

Законодавча ініціатива належить прем'єр-міністру і парламентаріям. Президент республіки формально права такої ініціативи не має. Відповідно до ст. 40 Конституції законопроекти не є прийнятними, якщо наслідком їх прийняття було б скорочення доходів або створення чи збільшення витрат держави. Ця вимога помітно звужує можливості парламентаріїв.

Уряду належить право вимагати від палати єдиного голосування за всім обговорюваним текстом або його частиною з урахуванням лише поправок уряду. Така процедура називається "блокованим голосуванням". Ця процедура дає можливість уряду в будь-який час перервати дискусію.

Щоб уникнути "човника", Конституція 1958 р. передбачила процедуру подолання опору Сенату, але лише тоді, коли цього хоче уряд. "Якщо в результаті розбіжності між палатами законопроект не було прийнято після двох читань у кожній палаті або якщо уряд зажадає його термінового обговорення, то після одного читання в кожній палаті прем'єр-міністр має право скликати засідання змішаної паритетної комісії, уповноваженої продовжити акт, що стосується положень, за якими залишаються розбіжності". Для прискорення проходження проекту прем'єр-міністр може, таким чином, зажадати запровадження термінової процедури.

Після прийняття законопроекту парламентом він передається президентові для промульгації. Глава держави може, однак, зажадати від парламенту нового розгляду закону або деяких його частин. У такому розгляді не може бути відмовлено. Закон контрасигнується прем'єр-міністром і відповідним міністром та публікується.

Делегування повноважень уряду здійснюється за двох умов: за наявності в уряду програми і в разі отримання повноважень парламенту. Передання повноважень обмежене певним терміном. У разі дотримання цих умов уряд може шляхом видання ордонансів вживати заходів, які звичайно входять до сфери законодавчого регулювання.

Французький парламент застосовує практично всі відомі форми контролю діяльності уряду; виняток становить інтерпеляція. Хоча ст. 156 регламенту Національних зборів згадує про неї, проте це право парламентаріїв має відповідати тим самим правилам, що й резолюція осуду. Усі форми контролю можна поділити на дві великі групи: 1) що не містять прямих санкцій стосовно уряду, крім публічного розголосу; 2) що містять таку санкцію, яка веде до політичної відповідальності уряду. Перша група здійснюється в обох палатах парламенту, друга – лише Національними зборами.

З контрольними повноваженнями парламенту пов'язані право петицій і діяльність парламентського посередника. Право петицій полягає в тому, що різного роду звернення направляються головам палат. Петиції також можуть передаватися парламентаріям, які роблять на полях напис і підписують його.

Політична відповідальність уряду означає, що депутати Національних зборів можуть примусити уряд піти у відставку або шляхом прийняття резолюції осуду, або відмовивши в довірі про яку запитував уряд. Лише збори