Конституційне право Китайської народної республіки

План

1. Загальні відомості про країну та її правову систему

2. Характеристика Конституції КНР

3. Законодавча влада

Загальні відомості про країну та її правову систему

Китайська Народна Республіка – держава в Східній Азії. Територія.– 9,6 млн кв. км. Таким чином, за площею КНР займає друге місце у світі, поступаючись лише Росії. Водночас Китай – найбільша у світі за чисельністю населення країна з більш ніж мільярдом жителів. При цьому представники некитайської національності становлять лише трохи більше 8 % населення. За формою територіального устрою КНР – унітарна держава, побудована на принципах адміністративної автономії, її суть полягає в наданні народам, які компактно проживають, права створювати автономії різного масштабу – автономні райони, округи і повіти. Серед таких народів уйгури, тибетці, чжуани, хуей, манчжури, монголи. Як правило, це ті нації Китаю, які займають велику територію, але їх чисельність є набагато меншою, ніж у корінної нації – китайців (вони також називаються ханьцями). Таким чином, у КНР б автономних районів – Внутрішня Монголія, Синьцзян-Уй-гурський, Нінся-Хуейський, Тибет, Гуансі-Чжуанський. Автономних округів у Китаї ЗО, повітів – 124.

Після Другої світової війни Китай входить до "великих держав", КНР – член Ради Безпеки ООН. Роль Китаю на міжнародній арені визначається не лише його величиною, населенням і сучасним економічним потенціалом, за деякими оцінками КНР володіє третім У світі (після Росії і США) запасом ядерної зброї.

Китай належить до країн із дуже стародавніми традиціями державності. Правова система за тисячі років набула низки унікальних рис, поєднавши правові традиції старовини і сучасного соціалістичного законодавства, що ґрунтується на всебічному врахуванні "китайської специфіки". Слід зазначити, що спрадавна китайський народ усвідомлював себе таким, що живе в так званій "серединній імперії", межі якої ототожнювалися з рубежами цивілізованого світу. Справді, Китай відокремлений від інших регіонів на заході найвищими у світі гірськими системами Гімалаїв, Тибету, Паміру і Гіндукушу, а на сході – Тихим океаном. У стародавні часи на північ від нього лежав Великий Степ, населений варварами, а на південь – тропічні джунглі, де мешкали не менш дикі, з погляду китайців, народи. Природні умови сформували в національному менталітеті думку про перевагу китайців і всього китайського, про те, що саме Китай є світочем культури не лише у своєму регіоні, а й у світі. Наприкінці XX от., спостерігаючи за політичним і економічним розвитком інших країн і народів, китайці переконалися, що тільки впровадження "китайської специфіки" у всі сфери життя зможе уберегти від помилок, дасть додатковий імпульс позитивним перетворенням.

Слід також враховувати, що для Китаю характерне традиційне переважання норм моралі над нормами права в регулюванні будь-яких правовідносин, включаючи конституційні. Цей принцип логічно випливає з конфуціанського вчення, яке аж до Синьхайської революції 1911 р. було ядром державної ідеології й основою правосвідомості. Праці Конфуція в Китайській імперії були обов'язкові для вивчення в усіх навчальних закладах, без їх знання неможливе було службове просування урядовців. Непрямий вплив конфуціанства можна простежувати навіть в ідеології періоду маоїстської диктатури. Це привело до того, що китайська юриспруденція скептично розглядає європейську модель права, яка ґрунтується на ідеях строгості й абстрактності.

Основою китайської правової системи можна вважати прагнення гармонійної, "правильної" поведінки. Вирішення можливих суперечностей у судовому порядку полягає в спокійному обговоренні, під час якого сторони не повинні наполягати на своїх правах і, тим більше, не апелювати до судді. До того ж юристів, які б мали державні посади, в Китаї впродовж століть не було. Аж до початку XX ст. в країні домінувала концепція так званого "суспільства без права".

У період між Першою і Другою світовими війнами відбулася певна вестернізація права Китаю: було розроблено і прийнято Цивільний кодекс (1929–1931), Цивільно-процесуальний кодекс (1932), Земельний кодекс (1930). Результатом цих заходів була формальна трансформація правової системи країни, яка набула ознак, подібних до країн романо-германської правової сім'ї. Проте це був лише поверховий процес, що зачепив тільки зовнішні атрибути права і не торкнувся його суті. І в той період, і тепер кодекси і закони в Китаї набирають чинності тільки у випадку, якщо вони відповідають народному відчуттю справедливості і моральному критерію "пристойності".

У результаті перемоги комуністичної партії, очолюваної Мао Цзедуном, у громадянській війні (1925–1949) Китай з 1 жовтня 1949 р. став народною республікою. Того ж 1949 р. було скасовано всі раніше видані закони і декрети, ліквідовано суди. Почалася рецепція соціалістичного права. Органічні закони 1949 p., які передбачали відтворення знищеної тривалою війною та іноземною окупацією правової системи, запозичувалися з радянської моделі держави і права. У період 1952–1953 pp. було піддано критиці основні принципи права. Такими, що не відповідають цілям соціалістичної держави, було проголошено законність, незалежність суддів, юридичний формалізм, принцип ненадання закону зворотної сили, давність, принцип неможливості покарання без закону. Проте керівництво країни не відмовлялося від радянської системи, і під час розробки Конституції КНР 1954 р. за зразок було взято Конституцію СРСР 1936 р. ("Велика Сталінська Конституція").

На межі 50–60-х pp. розпадається радянсько-китайський політичний альянс. Обидві країни почали претендувати на неподільну гегемонію у світовому робітничому і комуністичному русі та соціалістичному таборі. КНР пред'являє до сусідів, перш за все до СРСР, територіальні претензії. З погляду лідера КНР і КПК – Мао Цзедуна – вирішенням проблем Китаю могла б бути ядерна війна між Радянським Союзом і США.

Результатом цього конфлікту для правової системи Китаю стало оголошення радянського зразка державності ревізіоністським. Основними принципами конституціоналізму з того часу стають робітниче самоврядування, відмова від оплати за працю, спроби скасувати товарно-грошові відносини. "Культурна революція", що розгорнулася в Китаї під керівництвом Мао Цзедуна в 1964–1973 pp., супроводжувалася воєнними діями, масовими репресіями і погромами хунвейбінів. У ці роки було проголошено швидкий перехід до комунізму. На практиці це означало дезорганізацію системи правопорядку, оскільки перестало застосовуватися законодавство.

Після смерті Мао Цзедуна в 1978 р. у Китаї починається період глибоких реформ у сфері економіки і політики. При цьому формальної відмови від принципів соціалізму не відбулося, в країні зберігається влада комуністичної партії, керівництво якої стало ініціатором перетворень. У минуле пішли ідея про загострення класової боротьби, прагнення одержавлення економіки. Навпаки, господарське життя почало будуватися на основі широкого залучення приватного капіталу, іноземних інвестицій, створення вільних економічних зон. У сільському господарстві селяни одержали право розпоряджатися власною продукцією, їм стали більше платити за поставки державі. Це дало мінімальне забезпечення мільярдної країни продовольством (у роки "культурної революції" в Китаї панував голод), бурхливе промислове зростання, залучення до сучасних технологій. При цьому реформування економіки практично не стосувалося політичної сфери. Тут перетворення відбуваються поволі, поступово, обережно. У праві це привело до формування системи законодавства, що поєднує як марксистські принципи радянського права, так і деякі засади європейського права (як правило, континентального). Характерною для соціалістичного права є відсутність системи чіткої ієрархії нормативно-правових документів, що призводить до великої ролі власної думки адміністративних працівників.

Характеристика Конституції КНР

Нині у країні діє Конституція 1982 р. Нею КНР визнається соціалістичною державою "демократичної диктатури народу", яка управляється робітничим класом і ґрунтується на союзі робітників і селян. Домінуюча і керівна сила політичної системи – Комуністична партія Китаю (КПК). Для політичної системи КНР характерне тісне переплетення партійних і державних функцій, немає чіткого розмежування КПК і держави. Хоча в країні в процесі реформ і було поставлено завдання розділити партійні і державні функції, на практиці це дотепер не здійснено. Крім КПК у Китаї формально можуть існувати й інші партії, якщо вони є "демократичними". На сьогодні таких партій у КНР вісім. Реально вони не можуть впливати на суспільне життя і прийняття державних рішень, оскільки є нечисленними. Режим допускає їх існування з міркувань маскування однопартійного характеру політичної системи. Адже дотепер КНР не може домогтися зняття клейма тоталітарної держави.

Законодавча влада

Найвищий орган державної влади Всекитайські збори народних представників (ВЗНП), його постійно діючий орган – Постійний комітет (ПК) ВЗНП. Депутати обираються від провінцій, автономних районів, міст центрального підпорядкування і збройних сил шляхом багатоступеневих виборів на конкурсній основі строком на 5 років. ВЗНП обирає главу держави – Голову КНР і його заступника, голову ПК і його склад, затверджує прем'єра і склад Державної ради КНР. Останній з названих орган представляє центральний уряд, який має статус народного і є найвищим виконавчим органом державної влади. Крім того, ВЗНП обирає голову Центральної військової ради і його склад. Термін повноважень ПК такий самий, як і у ВЗНП – 5 років.

Розрізняються власні повноваження ПК і виконувані ним повноваження ВЗНП. До групи власних повноважень ПК належать: тлумачення Конституції, прийняття і