Кожна республіка має свій представницький і законодавчий орган (парламент), главу виконавчої влади або главу республіки (президента), свій уряд, Верховний суд і Вищий арбітражний суд. Багато республік має також свій Конституційний суд. Систему органів прокуратури в республіці очолює прокурор республіки, підлеглий генеральному прокурору РФ.

Важливим компонентом конституційно-правового статусу республіки у складі РФ є наявність республіканського громадянства. Кожна республіка має своє громадянство, яке визначається республіканським законом.

Конституційно-правовий статус республіки у складі РФ характеризується наявністю республіканської власності. Вона включає землю, її надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ тощо.

Згідно з Конституцією РФ (ст. 68) республіки мають право встановлювати свої державні мови. Республіки визнають і гарантують різні права всіх національних мов на їх збереженні і розвиток.

Республіки, крім того, володіють міжнародною правосуб'єктністю. Вони мають право виступати учасниками міжнародних відносин і зовнішньоекономічних зв'язків, підписувати договори і угоди з іноземними державами, відкривати зарубіжні представництва, брати участь у діяльності міжнародних організацій.

Нарешті, одним з елементів конституційно-правового статусу республік є їх право на державну символіку, що включає державний герб, прапор і державний гімн, а також на столицю. Краї, області, міста федерального значення, автономна область, автономні округи – це державні утворення у складі РФ, що володіють усією повнотою державної влади поза межами компетенції РФ. Автономії утворено за національно-територіальним принципом, а інші з названих – за територіальним. Автономії було створено як форми національної державності відповідних народів, способи їх самовизначення. Статус цих видів суб'єктів федерації (краю, області, міста федерального значення, автономної області, автономного округу) визначається Конституцією РФ і статутом краю, області, міста федерального значення, автономної області, автономного округу. Статут приймається законодавчим (представницьким) органом відповідного суб'єкта.

Для конституційного статусу суб'єктів федерації характерна наявність таких елементів:–

статуту;–

свого законодавства;–

системи органів державної влади відповідного суб'єкта федерації, яка самостійно ним самим встановлюється відповідно до основ конституційного ладу РФ і загальних принципів організації представницьких і виконавчих органів державної влади, визначених федеральним законом;–

території, межі якої можуть бути змінені лише за взаємною згодою органів влади суміжних суб'єктів РФ.

Становище автономії може мати особливості порівняно з іншими суб'єктами. Може бути прийнятий федеральний закон про автономну область, автономний округ за поданням їх законодавчих і виконавчих органів.

Відносини автономних округів, що входять до складу краю або області, можуть регулюватися федеральним законом і договором між органами державної влади автономного округу й органами влади краю або області.

Перебування у складі РФ як суб'єкта передбачає взаємодію з федеральними органами, участь у їх роботі. Рівноправність усіх суб'єктів Російської Федерації між собою, зокрема у взаємовідносинах з федеральними державними органами, зумовлює їх рівну правомочність у таких взаємовідносинах. Суб'єкти мають гарантоване представництво в Раді Федерації, їх законодавчим (представницьким) органам належить право законодавчої ініціативи в Державній думі. Конституція РФ передбачає можливість зміни статусу суб'єкта за взаємною згодою Російської Федерації і суб'єкта відповідно до федерального конституційного закону.

Розмежування предметів відання і повноважень між федерацією та її суб'єктами.

Російська Федерація, реалізуючи суверенітет, має і здійснює всі права незалежної держави. Водночас суб'єкти федерації також мають свою компетенцію. Конституція РФ, Федеральний договір, законодавство наділяють федерацію в особі федеральних органів державної влади широкою, багатогранною компетенцією, залишаючи, проте, широкі права її суб'єктам.

Предмети відання РФ. Проблема визначення компетенції федеральних органів влади є головною і найскладнішою в будь-якій федеральній державі. Федерація не може володіти необмеженими повноваженнями щодо управління країною, вона зобов'язана ділитися цими повноваженнями із суб'єктами Федерації, без чого державна влада не може мати демократичного характеру. Суб'єкти Федерації зацікавлені в сильній федеральній владі, наділеній широкими повноваженнями для захисту і забезпечення загальних інтересів. Але водночас вони не хочуть втратити свою самостійність, мати право вирішувати лише другорядні питання життя свого населення. Це – об'єктивна суперечність будь-якої федерації, що примушує владу ретельно й оптимально розмежовувати компетенцію державних органів федерації та її суб'єктів.

Світова практика виробила формулу вирішення цієї проблеми, яка полягає у встановленні:

а) виключної компетенції федеральних органів влади;

б) сумісної компетенції органів влади федерації та її суб'єктів;

в) виключної компетенції суб'єктів федерації.

Так вирішується проблема в США, ФРН, Австралії та інших федераціях.

Російська Федерація йде цим випробуваним шляхом: ст. 71 Конституції містить перелік питань, що перебувають у віданні федерації; ст. 72 – перелік питань місцевого відання федерації та її суб'єктів; а в ст. 73 закріплено (без переліку питань) всю залишкову (тобто за межами відання перших двох) компетенцію суб'єктів федерації.

Розмежування предметів відання і повноважень між органами державної влади Федерації та п суб'єктами можливе лише на основі Конституції, Федерального договору та інших договорів з цих питань. Це положення включено до основ конституційного ладу (ч. 8 ст. 11 Конституції), воно покликане перешкодити вирішенню проблеми розмежування в неправових формах або хоча б шляхом прийняття законів, а також ухвал виконавчої влади. У цьому полягає найвідчутніший аспект федералізму й одночасно запорука стабільності влади на всій території федерації.

Віднесення Конституцією тих або інших питань до предметів відання федерації означає встановлення виключної компетенції федеральних органів (президента РФ, Федеральних зборів, уряду РФ). Ці і лише ці органи мають право видавати із зазначених питань властиві їм правові акти (укази, закони, ухвали), здійснюючи нормативне регулювання і поточне управління. Предметами відання, таким чином, є і сфери повноважень федеральних органів державної влади, в які не мають права втручатися органи державної влади суб'єктів федерації.

Предмети відання і повноваження органів федерації, закріплені у 18 пунктах ст. 71 Конституції РФ, можна умовно поділити на декілька груп:

1) питання державного будівництва;

2) питання регулювання економіки і соціального розвитку;

3) питання зовнішньої політики і зовнішньоекономічної діяльності;

4) питання оборони та охорони кордонів;

5) питання створення правоохоронних органів і правової системи;

6) питання метеорології, статистичної звітності та ін.;

7) державні нагороди і почесні звання Російської Федерації.

З цього переліку питань, що становлять предмети відання

Російської Федерації, можна зробити кілька важливих висновків стосовно конституційних прерогатив федерації, зокрема:

а) лише на федеральному рівні можна змінювати Конституцію, приймати закони про громадянство тощо;

б) на території суб'єктів Федерації можуть розташовувати ся об'єкти федеральної власності;

в) лише на федеральному рівні розв'язуються питання ядерної енергетики, розвитку шляхів сполучення і діяльності в космосі;

г) лише федеральні органи влади мають право здійснювати зовнішню політику, оголошувати війну і укладати мир;

д) збройні сили є єдиними для всієї країни, жоден суб'єкт федерації не має права створювати власні збройні формування;

є) судовий устрій і прокуратура є єдиними для всієї країни, тільки на федеральному рівні можна оголошувати амністію і помилування тощо.

Виключні повноваження федеральних органів зачіпають далеко не всі сфери діяльності громадян і суспільного життя. Але саме в цих сферах виявляються суверенітет і територіальне верховенство Російської Федерації, її призначення забезпечувати загальні інтереси багатонаціонального населення країни.

Предмети сумісного відання федерації та її суб'єктів.

Під сумісним віданням розуміється віднесення певних питань до компетенції рівною мірою як федерації, так і її суб'єктів. З цих питань, отже, можуть видаватися федеральні закони і закони суб'єктів Федерації, укази президента РФ і акти президентів і глав адміністрацій суб'єктів федерації, рішення уряду РФ й акти виконавчої влади суб'єктів федерації. Питання сумісного відання не вимагають жорсткої централізації, а лише регулювання в певній частині з боку федеральних органів державної влади. Але на практиці це питання залишається дуже складним.

Предмети відання і повноваження органів федерації, закріплені в 14 пунктах ст. 72, можна умовно поділити на декілька груп:

1) питання державного будівництва і захисту прав і свобод;

2) питання регулювання економіки і соціального розвитку;

3) питання діяльності правоохоронних органів і правової системи;

4) координація міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язків

суб'єктів федерації, виконання міжнародних договорів РФ.

З цього переліку питань випливає, що певна частина галузей права (адміністративне, трудове та ін.) регулюється федерацією та її суб'єктами спільно, тоді як інші (цивільне, кримінальне та ін.) – лише федерацією. Федерація разом з її суб'єктами регулює таку величезну сферу суспільного життя, як соціальна сфера. Стосовно створення системи органів державної влади і місцевого самоврядування федерація претендує лише на спільне встановлення загальних принципів.

ЛІТЕРАТУРА

Публікації нормативних документів

1. Всеобщая декларация прав человека. Официальный текст. – М.: Права человека, 1996. – 16 с.

2. Испания: Конституционные и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1982. – 352 с.

3. Италия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1988. – 352 с.

4. Конституции зарубежных государств / Сост. В.В. Маклаков. – М.: БЕК, 1997. – 586 с.

6. Конституции зарубежных стран / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 448 с.

6. Конституции государств американского континента. – М.: Иностр. лит., 1957. – 434 с.

7. Конституция Соединенных Штатов Америки. – М.: ТОО "Иван", 1993. – 32 с.

8. Конституция Швеции. – М.: Юрид. лит., 1981. – 142 с.

9.