З урахуванням викладеного робимо висновок, що навчання засуджених проводиться без відриву від виробництва за єдиними планами і програмами, затвердженими Міністерством освіти і науки України. При звільненні засудженому видається відповідне свідоцтво про отриману ним професію.

Громадський вплив

Зі зміною політичної і соціально-економічної ситуації в країні важливо забезпечити дотримання принципу законності в процесі виправлення і ресоціалізації засуджених, забезпечити надійну охорону їхніх прав, свобод і законних інтересів, гарантованих їм Конституцією України та чинним законодавством. Громадський вплив дозволяє підвищити якість роботи персоналу органів і установ виконання покарань, з однієї сторони, і допомагає належній відкритості і прозорості застосування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації, з іншої.

У пенітенціарній літературі не існує визначення терміну "громадський вплив", відсутній він і в чинному законодавстві України. Вважається, що цей термін вперше закріплено у Кримінально-виконавчому кодексі 2003 р. з метою розширення засобів виправлення і ресоціалізації засуджених та надання допомоги особам, звільненим від відбування покарання. Досягнення такої мети нерозривно пов'язане з удосконаленням концептуальної основи громадського впливу і встановленням оптимального співвідношення обсягу застосування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації.

У зв'язку з цим виникає потреба у науковому обґрунтуванні та повному законодавчому закріпленні компетенції громадського впливу, визначення його статусу і механізму реалізації. Крім того, важливо наголосити, що громадський вплив як засіб виправлення і ресоціалізації, ще не був предметом самостійного комплексного дослідження у галузі кримінально-виконавчого права. Поряд з тим, практика органів і установ виконання покарань потребує обґрунтованих рекомендацій щодо його реалізації та удосконалення.

Громадський вплив на осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, а також виховна робота з ними організовуються спостережними комісіями і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.

Спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників та доручати їм за їхньою згодою систематичне проведення виховної роботи і здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання.

Громадські вихователі та інші особи, яким доручено проводити виховну роботу з умовно-достроково звільненими від відбування покарання неповнолітніми, контролюють їхнє ставлення до праці, навчання і поведінку в побуті, надають їм необхідну допомогу.

До умовно-достроково звільнених від відбування покарання осіб, які ухиляються від громадського контролю, збори трудового колективу або громадська організація можуть застосовувати захід впливу у виді громадського попередження.

У разі систематичного порушення громадського порядку особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин чи була двічі засуджена до позбавлення волі за умисні злочини й була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, трудовий колектив або громадська організація можуть порушити клопотання перед органом внутрішніх справ про встановлення за нею адміністративного нагляду.

Узагальнення вищевикладеного дозволяє нам зробити попередній висновок, що на сьогодні громадський вплив визначається наукою кримінально-виконавчого права вельми актуальною малодослідженою проблемою. Так, потребують розробки концептуальні засади громадського контролю та засоби його розвитку.

Використання громадського впливу як засобу виправлення і ресоціалізації потребує вирішення таких завдань:

- формування науково обґрунтованої теоретичної моделі громадського впливу, в тому числі його компетенції в частині впливу на засуджених і надання практичної допомоги персоналу органів і установ виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених;

- визначення місця і ролі громадського впливу в кримінально-виконавчій системі України;

- дослідження співпраці між органами і установами виконання покарань та інститутами громадянського суспільства щодо виправлення і ресоціалізації засуджених;

- закріплення у чинному законодавстві оптимальних правових і організаційних параметрів системи громадського впливу на засуджених.

З урахуванням викладеного робимо висновок, що громадський вплив - це засіб виправлення і ресоціалізації засуджених на різних стадіях відбування ними покарання, який має на меті надання правової, психологічної та медичної допомоги засудженим і особам, звільненим від відбування покарання.

Література

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

2. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 11 грудня 1998 р. // Голос України. - 1999. - 19 січня.

3. "Про державні нагороди України" Закон України від 16 березня 2000 р.

4. "Про загальний військовий обов'язок і військову службу". Закон України в редакції від 18.червня. 99 (ст. 5).

5. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права засуджених і осіб, які тримаються під вартою, на листування з питань, пов'язаних з порушенням прав людини". Заков України від 1 грудня 2005 р. / 36. поточи, законодавства нормат. актів, арбітражної та судової практики. -2006.-№3.-С.2.

6. "Про внесення змін до кримінально-виконавчого кодексу України" Закон України від 16 березня 2006 р. / 36. поточн. законодавства нормат. актів, арбітражної та судової практики. -2006.-№15. -С. 3.

7. "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" Закон України від 23 червня 2005 р. // Юрид. вісник України. -2005. - № ЗО.

8. "Про попереднє ув'язнення" Закон України від ЗОчервня 1993 р. // ВВР України. -1993. - № 35. - Ст. 360.

9. "Про застосування амністії в Україні" // Відомості Верх. Ради України, 1996, Закон України № 48, ст. 263). (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 620/96-ВР від 19.12.96 // Відомості Верх. Ради України, 1997, № 9, ст. 69).

10. Кримінально-виконавчий кодекс України // ВВР України. - 2003. - № 3-4. - Ст. 21.

11. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / СтепанюкА. X., Яковець І. С. За заг. ред. СтепанюкаАХ. -X.: ТОВ "Одіссей", 2006. - 560с.

12. Кримінальний кодекс України: Офіційний документ. - К.: Велес, 2006.-151с.

13. Наказ ДДУПВП "Про затвердження Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань" № 270/1560 від 19.12.2003.

14. Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ: Наказ ДДУПВП № 110 від 5. червня. 2000.

15. Положення "Про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України". -К., 2000.

16. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 22 від 22.12.95 (пп. 4, 6, 9-13,17).

ХІ.Антипов В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 8. - С. 134-137.

18. Байдуж В, П. Шляхи удосконалення системи підбору та навчання кадрів для служби в підрозділах ДКВС України. - К.: ДДУПВП, 2006. -25 с.

19. Бандурка А. М., Денисова Г. А., Трубников В. М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания (правовой и социальной-психологический анализ уголовно-исправительной политики по реабилитации осужденных). - Харьков-Запорожье: НУВД ЗГУ, 2002. - 440 с.

20. Бандурка А. М., Севастьянов В.П, Правовое положение осужденных к лишению свободы: Пособие. - X., 1997.