державного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади. Водночас не можна вести мову про повне відокремлення та протиставлення державної влади та місцевого самоврядування. Державні органи і органи місцевого самоврядування рівні перед законом і в рівній мірі є представниками народу в межах наданих їм повноважень. Згідно із загальною теорією систем і синергетики, державна та муніципальна влади знаходяться у певній схемі зв'язків та відносин. У XVIII ст. із зрозумілих причин народ боровся за уособлення місцевого самоврядування від абсолютної влади монарха та його чиновників. Однак цілком зрозуміло, що місцеве самоврядування як частина влади в суспільстві не може бути ізольоване від державної влади, яка представляє суспільство. Місцеве самоврядування діє у цілісній системі владних відносин і як частина цілого. Тому в даний час мало хто наполягає на повному відокремленні першого від другого. Обидві влади повинні діяти "у концерті", але перша — в рамках законів і під управлінням і контролем другої. Система як ціле визначає основні якості своїх елементів, а вони не повинні суперечити системним якостям.
Враховуючи це, можна стверджувати: права і свободи людини, а також їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності органів місцевого самоврядування в такому самому ступені, як і діяльність держави. Тут же можна зазначити, що місцеве самоврядування як автономія невеликих територіальних одиниць у рамках, загальних для всього державно-організованого суспільства законів, означає не свободу з боку держави, а свободу всередині неї. Окрім цього, це означає, що місцеве самоврядування як одна з основ конституційного ладу має джерелом свого існування не державну, а конституційну волю народу, виступає як фундаментальний конституційний принцип, який встановлює, визнає і гарантує управлінську незалежність територіальних громад, а також створює умови для правотворчої, правозастосувальної і правореалізаційної діяльності, спрямованої на здійснення даного принципу.
Як специфічна форма публічної влади місцеве самоврядування характеризується, по-перше, наявністю особливого суб'єкта — територіальної громади — територіальної спільноти, що складається з фізичних осіб — жителів, які постійно мешкають, працюють на території села або добровільного об'єднання в спільну громаду кількох сіл, селища або міста, безпосередньо або через сформовані ними муніципальні структури вирішують питання місцевого значення, мають спільну комунальну власність, володіють на даній території нерухомим майном, сплачують комунальні податки та пов'язані територіально-особистими зв'язками системного характеру.
По-друге, місцеве самоврядування посідає особливе місце в політичній системі (в механізмі управління суспільством і державою). Місцеве самоврядування, його органи не входять до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від державної влади. Взаємозв'язок місцевого самоврядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що місцеве самоврядування і державна влада мають єдине джерело — народ, а також тим, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.
Як цілком справедливо зазначається в науковій літературі, місцеве самоврядування як елемент політичної системи суспільства свідчить про те, що у країні поряд з інтересами особи та держави визнаються та гарантуються ще й місцеві (муніципальні) інтереси, пов'язані з вирішенням питань безпосереднього забезпечення життєдіяльності населення. При цьому муніципальні інтереси розглядаються не як підпорядковані державним, а як рівноправні.
Таке специфічне становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (поряд з державною) форму публічної влади — публічну владу територіальної громади. У той же час, місцеве самоврядування — це не тільки публічна влада, а й більш складний за своєю внутрішньою структурою феномен, чим і пояснюється його цінність як необхідного елементу громадянського суспільства, з одного боку, так і інструмента розвитку і вдосконалення самого громадянського суспільства, з іншого. Власно кажучи публічно-владною інституцією в місцевому самоврядуванні є територіальна громада, яка здійснює свою владу як безпосередньо, так і через органи та посадових осіб місцевого самоврядування.
По-третє, місцеве самоврядування має ряд особливостей щодо обсягу, діапазону та правової природи об'єктів свого впливу, значна частина яких не характерна для інших правовідносин. Як уже зазначалося, основними об'єктами муніципально-правових відносин є влада народу; державна влада; права, свободи й обов'язки людини й громадянина; влада територіальних громад; питання місцевого значення; функції (напрями і види діяльності) суб'єктів місцевого самоврядування; об'єкти комунальної власності; місцеві бюджети, доходи місцевих бюджетів, місцеві податки і збори, місцеві позики; природні блага, природні об'єкти, природні ресурси, об'єкти природно-заповідного фонду, земля; духовні блага (освіта, наука, культура, інформація, пам'ятки історії, культури, архітектури, містобудування); соціальні блага (об'єкти житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, охорони здоров'я, фізкультури і спорту тощо); програми економічного та соціально-культурного розвитку сіл, селищ, міст і цільові програми з інших питань самоврядування; плани підприємств і організацій; адміністративно-територіальний устрій тощо.
Однак, безумовно, основними об'єктами локальної діяльності територіальних громад є передусім питання місцевого значення, тобто питання (справи), які випливають із колективних інтересів місцевих жителів-членів відповідної територіальної громади, віднесені Конституцією, законами та статутом територіальної громади до предметів відання місцевого самоврядування, а також інші питання, які не входять до компетенції органів державної влади.
Місцеве самоврядування повинно займатися переважно місцевими справами, не роблячи спроб брати участь у вирішенні державних і регіональних справ, якщо вони не пов'язані з вирішенням проблем місцевих. У зв'язку з цим, можна з повною впевненістю говорити, що правова сутність місцевого самоврядування проявляється та реалізується в діяльності щодо встановлення, зміни та припинення правових відносин саме між суб'єктами системи місцевого самоврядування, тобто при взаємодії суб'єктів місцевого самоврядування для реалізації їх функцій і повноважень з питань місцевого значення. Саме у взаємодії суб'єктів місцевого самоврядування між собою у ході вирішення питань місцевого значення проявляється та реалізується сутність, І невід'ємні властивості місцевого самоврядування.
Виходячи з названих суб'єктно-об'єктних характеристик місцеве самоврядування є аж ніяк не державним (у вузькому розумінні цього слова), а громадським явищем, яке продукується соціальним середовищем, хоча й у державно організованому суспільстві місцеве самоврядування вплетене в тканину політико-адміністративних і соціально-економічних відносин і процесів, що відбуваються в державі. За своїми сутнісними ознаками воно якісно відрізняється від держави.
Поряд з цим, слід згадати ще такий момент, як здатність місцевого самоврядування грати в громадсько-політичному житті країни роль інтегруючого фактора. Територіальні громади об'єктивно зацікавлені в єдності та цілісності держави, а, отже — в міцній державі. Лише за цієї умови вони можуть розраховувати на те, що з боку держави будуть гарантовані непорушність їх статусу, можливість підтримувати на необхідному рівні соціальні стандарти та правопорядок. Місцеве самоврядування, діючи чітко на основі Конституції та закону, — міцний бар'єр на шляху доцентрових тенденцій, які можуть потягнути за собою роздроблення єдиної країни на суверенні князівства.
"Роздвоєння" публічної влади та єдність її інтересів диктують необхідність розумної її організації як у державній формі, так і на місцях, причому згідно з принципами, які повинні забезпечити ефективність її функціонування в різних територіальних громадах. Щодо державної влади, то за всією складністю проблематики її організації, одна вимога повинна мати імперативний характер — низовий поверх державної влади не повинен відриватися від місцевого самоврядування.
У той же час необхідно сформувати на всій території країни систему місцевого самоврядування в його істинному значенні як елемент не лише державності (в широкому розумінні цього слова), а й, передусім, громадянського суспільства. На відміну від державної влади, яка не входить до громадянського суспільства, місцеве самоврядування є основним інститутом громадянського суспільства, його системоутворюючим фактором. Тому слід оформити його юридично, правильно вирішити проблему "вертикальних" відносин як всередині системи місцевого самоврядування, так і, насамперед, між нею й органами державної влади.
На нашу думку, можна виділити кілька основних ознак, що характеризують самоврядування територіальних громад і відрізняють його від державної влади.
По-перше, це розбіжність у характері влади. Якщо державна влада є влада суверенна, верховна, влада здатна сама себе реформувати, то місцеве самоврядування — влада підзаконна, що діє в порядку і межах, зазначених їй верховною владою, тобто законом. Саме така риса державної влади, як суверенність не інтегрується з будь-якими іншими суспільними владопроявами, а тому поняття "державна влада" не включає у себе будь-які недержавні форми управління (передусім — муніципальне). У свою чергу, на відміну від держави як такої територіальна громада не має суверенітету. Більш того, державні структури покликані визнавати, зберігати і гарантувати організаційну і функціональну самостійність органів місцевого самоврядування у рішенні питань місцевого значення, забезпечувати їм умови, достатні для успіху (наприклад, право місцевої нормотворчості у встановлених законом межах, відома бюджетно-фінансова самостійність, наявність комунальної власності тощо).
По-друге, це розмежування сфер компетенції влади центральної і регіональної та місцевого самоврядування, тобто обмеження кола справ, що довіряються місцевому самоврядуванню. Зазвичай до відання місцевого самоврядування передусім відносять справи місцевого господарства, місцеві питання, пов'язані з повсякденними нестатками жителів, а