і обов'язків) відносно певних предметів відання (сфер і галузей суспільного життя).
По-шосте, за змістом діяльності як органи виконавчої влади, так і органи місцевого самоврядування можна поділяти на органи загальної та спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції (місцеві державні адміністрації, представницькі органи місцевого самоврядування) несуть відповідальність за стан справ на відповідній території, на яку поширюється їхня юрисдикція. Вони керують діяльністю або беруть участь у формуванні багатьох органів галузевої та функціональної компетенції. Органи спеціальної компетенції здійснюють галузеве (внутрішньовідомче) або міжгалузеве (функціональне, міжвідомче) управління. Прикладами таких органів є, зокрема, відділи та управління виконавчих комітетів місцевих рад, міністерства, їх регіональні структури тощо.
У теоретико-методологічному та практичному планах наявністю цих ознак не обмежується спільність органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. До "інтегруючих" моментів належить спільна для них можливість використання засобів законодавчо інституйованого примусу; встановлення та збір податків і зборів; самостійне формування бюджету тощо. Також слід зазначити, що територія місцевої спільноти (просторові межи функціонування органу місцевого самоврядування) є державною територією, а місцеві жителі (члени відповідних територіальних громад) є громадянами держави, або особами, які на законних підставах з її дозволу перебувають на її території.
Необхідно враховувати ще ряд обставин: статус місцевого самоврядування визначається державою в Конституції та законах України; статус органів місцевого самоврядування захищається органами державної влади; місцеві справи хоча й вирішуються самостійно, але в руслі єдиної конституційної політики; рішення органів місцевого самоврядування обов'язкові до виконання всіма, кому вони адресовані; органи місцевого самоврядування можуть наділятися законом окремими державними повноваженнями, тобто в органів місцевого самоврядування є відповідний комплекс повноважень державно-владного характеру, без якого неможливе управління; органи місцевого самоврядування не володіють "компетенцією встановлювати свою компетенцію", тобто не можуть самостійно визначати коло своїх повноважень тощо.
Підсумовуючи сказане, слід констатувати, що муніципальна влада — це система владних відносин, яка реалізує функції і повноваження місцевого самоврядування. Муніципальна влада є різновидом не тільки суспільної, а й публічної (поряд з державною) влади, діє в межах територіальної громади, реалізується від її імені або безпосередньо, або органами та посадовими особами місцевого самоврядування та заснована на нормах права. Діяльність цієї публічної влади несе на собі особливий відбиток діалектичного взаємозв'язку між суспільством і державою. На відміну від держави, місцеве самоврядування входить до громадянського суспільства, є його головним інститутом. Також, муніципальна влада може бути визначена як форма суспільних відносин, в яких, згідно з нормами територіальної громади, діяльність одних суб'єктів, впливаючи на діяльність інших, змінює або стабілізує її згідно зі своїми цілями в рамках загальнонаціональної політики.
Таким чином, в Україні існує три форми здійснення публічної влади — безпосередня влада Українського народу, державна влада та влада муніципальна. Існування та самостійний характер влади Українського народу (безпосереднього народовладдя) сумнівів не викликає. Конституційне розмежування державної влади та місцевого самоврядування на дві самостійні владні структури має під собою не лише теоретичні міркування, а й практичні підстави. Кожний вид публічної влади має специфічні ознаки, суб'єктно-об'єктні та функціональні характеристики. Органи державної влади вирішують питання державного значення; територіальні громади — місцевого.
Також ми бачимо, що місцеве самоврядування, будучи самостійним видом публічної влади, за своєю природою та сутністю одночасно виступає й формою самоорганізації жителів та їх асоціацій. Воно є потужним каталізатором формування громадянського суспільства, оскільки свідома участь жителів у процесі утворення гідних умов життя на певній території сприяє формуванню у них відповідальності за рішення місцевих проблем, тим саме підвищує їхню загальну соціальну та громадянську активність. Крім того, розвинуте з традиціями місцеве самоврядування може протистояти потенційно можливому поверненню до авторитаризму, встановленню збалансованого співвідношення між державою та людиною.
Підсумовуючи, зазначимо, безперечним фактом є те, що закріплена Конституцією України модель політичної системи суспільства та організації публічної влади не знімає з порядку денного необхідність подальшого осмислення цього явища, а відтак і пошуку більш оптимального та досконалішого варіанта організації державної влади й місцевого самоврядування, механізмів взаємовідносин і взаємодії між собою з урахуванням аналізу практики їх функціонування в нашій країні та за її межами.
Література
1. Лндресюк Б. П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи. - К., 1997.
2. Анимица Е. Г., Тертышный А. Г. Основы местного самоуправления. - М.: ИНФРА-М, 2000.
3. Баймуратов М. Горизонты сотрудничества: международные неправительственные организации и органы местного самоуправления Украины // Місцеве та регіональне самоврядування України. - К., 1994. — Вил. 3(8). - С. 80-89.
4. Баймуратов М. Законодавство України про місцеве самоврядування: актуальні питання реалізації // 36. наук, праць Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: Вид-во УАДУ, 1999. - Вип. 1.- С. 300-302.
5. Баймуратов М. Конституционно—правовая регламентация местного самоуправления и территориальных коллективов // Юридический вестник. - 1996. — № 1. -С. 95-100.
6. Баймуратов М. Міжнародні зв'язки органів місцевого самоврядування у системі глобальних кроскультурних комунікацій // Право та культура: теорія і практика: Матер, міжнародної наук.-практ. конф., м. Київ 15-16 квітня 1997 p. - К., 1997. - С. 128-130.
7. Баймуратов М, Сергеев Ю. Роль органов местного самоуправления Украины, их международных связей в формировании и функционировании свободных экономических зон // Юридический вестник. - 1994. - № 1. - С. 73-76.
8. Баймуратов М. А. Европейские стандарты локальной демократии и местное самоуправление в Украине. -X.: Одиссей, 2000.
9. Баймуратов М. А. Международные связи местных Советов народных депутатов и народная дипломатия // Демократия и законность: проблемы развития и взаимоотношения. - Самара: СГУ, 1991. - С. 80-87.