Конституювання територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування, роздержавлення рад зумовлювало необхідність створення необхідної матеріальної бази локальної демократії, виділення комунальної власності в окремий вид публічної власності, право володіння, користування і розпорядження якою має належати виключно суб'єктам місцевого самоврядування. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Задоволення потреб населення залежить безпосередньо від фінансової самодостатності території. По суті, це "стрижнева ідея" для забезпечення нормального функціонування місцевого самоврядування. Тому важливе місце в системі технологічних гарантій місцевого самоврядування посідає їх бюджетно-фінансова база. Всесвітньою декларацією місцевого самоврядування (ст. 8) та Європейською хартією про місцеве самоврядування (ст. 9) проголошено право місцевого самоврядування володіти та вільно розпоряджатися при здійсненні своїх функцій відокремленими від коштів інших рівнів влади достатніми фінансовими коштами. Фінансовими ресурсами територіальних громад слід вважати сукупність фінансових коштів, які складаються з коштів місцевого бюджету, позабюджетних фондів, фінансових ресурсів комунальних підприємств, позик, коштів від продажу комунальної власності, цінних паперів тощо.

Основною гарантією фінансової основи місцевого самоврядування є його право самостійно формувати, затверджувати і поповнювати місцевий бюджет. До місцевих бюджетів належать міські, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Місцеві бюджети характеризуються широкою сферою впливу, оскільки бюджетні відносини пронизують усі сторони життєдіяльності територіальних утворень населення, бюджетні методи являють собою "динамічну систему важелів", які постійно розвиваються відповідно до "зміни цілей і завдань регіонального розвитку"1. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел і закріплених у встановленому порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Територіальні громади можуть об'єднувати на договірних засадах кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Територіальні громади можуть мати й позабюджетні цільові (в тому числі валютні) кошти, які утворюються за рахунок надходжень від необов'язкових платежів, штрафів за забруднення довкілля, нераціональне використання природних ресурсів та інші порушення природоохоронного законодавства, санітарних норм і правил, штрафів за пошкодження пам'яток історії і культури, які перебувають у комунальній власності, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, благодійних внесків, грантів міжнародних організацій, грошово-речових лотерей тощо. Саме за рахунок позабюджетних коштів фінансується значна частина місцевих програм.

Важливою гарантією фінансової самостійності територіальних громад є надання їм права створювати комунальні (місцеві) банки, страхові компанії та інші фінансово-кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати частку від їх доходів відповідно до закону із зарахуванням її до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Здійснюючи бюджетно-фінансову політику, територіальні громади встановлюють також місцеві податки і збори відповідно до законодавства. Територіальна громада забезпечує надходження до бюджету, необхідні для виконання нею своїх завдань за рахунок запровадження власних зборів і спеціальних платежів за послуги, що надаються ними, а також за рахунок місцевих податків. За рішенням територіальної громади або зборів громадян за місцем проживання можуть запроваджуватися місцеві збори на засадах самооподаткування.

Окреме місце в системі технологічних гарантій місцевого самоврядування займають організаційні та кадрові гарантії. Дане місце визначається, насамперед, наявністю у територіальних громад системи органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Здатність мати органи й посадових осіб місцевого самоврядування — це гарантія децентралізації, організації та здійснення влади на місцях, яка забезпечує самостійне вирішення територіальними громадами питань місцевого життя, організаційне відокремлення управління місцевими справами в системі управління суспільством і державою. Органи місцевого самоврядування - це його основні структурно-організаційні форми, які не є структурним підрозділом механізму державного управління і являють собою самостійну форму реалізації народом своєї влади.

У системі органів місцевого самоврядування провідна роль належить виборним органам — місцевим радам, які по суті, виступають основним організаційним гарантом місцевого самоврядування, головною формою самоорганізації територіальних громад. Наявність виборних органів місцевого самоврядування — важливіша організаційна гарантія його реальності й ефективності. Ради вирішують усі питання, що стосуються місцевих інтересів і потреб місцевих жителів, і відповідно наділені повноваженнями в межах функцій і компетенції територіальної громади.

Важливе місце в системі організаційних гарантій місцевого самоврядування відведене головній посадовій особі територіальної громади — сільському, селищному, міському голові. Він очолює виконавчий комітет відповідної місцевої ради, головує на її засіданнях. Таке потрійне функціональне призначення місцевого голови зумовлене, передусім, його роллю як гаранта муніципальних прав і свобод жителів-членів територіальної громади, як арбітра між особою та органами місцевого самоврядування, по-друге — завдяки поєднанню в його особі властивостей керівника виконавчого органу ради та спікера ради, повинна досягатися розумна гармонія в роботі ради та її виконавчих органів, по-третє — надається можливість в майбутньому реалізувати концепцію "сильного голови" ради, що на практиці стало би гарантією посилення керованості місцевими справами.

Для реалізації рішень органів місцевого самоврядування та здійснення інших завдань створюються відповідні виконавчі структури. Виконавчі органи місцевого самоврядування є формою здійснення територіальною громадою функцій самоврядування та основними організаційними гарантіями виконання управлінських рішень у місцевому самоврядуванні.

Не останню роль серед організаційних гарантій місцевого самоврядування відіграють обласні та районні ради, які, по суті, виступають інтегративним рівнем місцевого самоврядування, покликаним на демократичних засадах гарантувати презентацію та реалізацію спільних інтересів територіальних громад відповідних районів і областей.

Одним з організаційних гарантів місцевого самоврядування є також органи самоорганізації населення. Вони є представницькими органами населення і складовою частиною системи місцевого самоврядування, та в перспективі гратимуть велику роль в процесі вирішення питань місцевого значення.

Окреме місце в системі організаційних гарантій місцевого самоврядування посідають добровільні об'єднання органів місцевого самоврядування. Асоціації (спілки, об'єднання) створюються для "більш ефективного здійснення завдань місцевого значення, для забезпечення координації діяльності в рішенні міжтериторіальних завдань". Однак асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження органів місцевого самоврядування. Тому такі структури не здійснюють безпосередньо функції територіальних громад. Але разом з цим їх діяльність гарантує більш ефективне здійснення завдань і функцій місцевого самоврядування.

Велике практичне значення для гарантування місцевого самоврядування мають ще кадрові гарантії, зокрема інститут комунальної служби, тобто професійної діяльності по забезпеченню реалізації цілей і функцій обраних або сформованих іншим чином органів місцевого самоврядування, установ і організацій, створених згідно із статутами територіальних колективів, які фінансуються з коштів місцевого бюджету й наділені повноваженнями з вирішення питань місцевого значення. Завдання комунальної служби зумовлюються функціями місцевої демократії і полягають у гарантуванні оптимального функціонування системи місцевого самоврядування та захисті прав і інтересів жителів-членів територіальних громад.

Професійна і психологічна непідготовленість кадрів органів самоврядування, недосконале знання сучасних управлінських технологій є однією з найбільш суттєвих причин гальмування муніципальних реформ. Тому важливою кадровою гарантією місцевого самоврядування є впровадження механізмів спеціалізованого навчання посадових осіб і депутатського корпусу місцевого самоврядування, періодичне складання ними кваліфікаційних іспитів перед комісіями з представників органів влади, освіти та виборців1.

Певні кроки у даному напрямі вже зроблено, зокрема створена та діє Національна Академія державного управління при Президентові України, відкриті її філії в деяких містах України, діє Академія муніципального управління. Однак дані установи не в змозі вирішити всі потреби кадрової політики нашої держави. Тому важливим на сучасному етапі є здійснення першорядних заходів, зокрема слід активізувати підготовку професійних програм підвищення кваліфікації з залученням позитивного вітчизняного та зарубіжного досвіду, сприяти розширенню та зміцненню матеріальної бази центрів підвищення кваліфікації і збільшенню кількості службовців, які мають змогу підвищити свій професійний рівень, виробити критерії для визначення щорічних потреб у підвищенні кваліфікації комунальних службовців тощо.

Гарантії захисту місцевого самоврядування посідають особливе місце у системі гарантій місцевого самоврядування взагалі та його технологічних гарантій зокрема. Право місцевих влад на звернення по допомогу до засобів юридичного захисту дістало своє закріплення у Конституції (ст. 145) та законах України, а також у міжнародно-правових актах, зокрема у ст. 11 Європейської хартії місцевого самоврядування. За змістом гарантії юридичного захисту місцевого самоврядування являють собою сукупність правових умов і організаційних заходів щодо забезпечення реалізації різних інтересів відповідних територій, захисту гарантованих Конституцією і законодавством України прав жителів-членів територіальних громаді проведенні заходів