Охорона, захист, припинення порушень і поновлення порушених прав місцевого самоврядування може здійснюватися з допомогою багатьох засобів правового захисту. Пріоритетним серед цих засобів є судовий захист прав та інтересів місцевого самоврядування. На важливість судового захисту в системі гарантій прав місцевого самоврядування вказує багато факторів, наприклад посилення адміністративного тиску на органи й посадових осіб місцевого самоврядування, наявність значної кількості актів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що порушують права територіальних громад, права громадян на участь у здійсненні місцевого самоврядування, права органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Звертатися до суду для захисту своїх прав у галузі місцевого самоврядування можуть громадяни, органи та посадові особи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, якщо їх діяльність пов'язана з вирішенням питань місцевого значення. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в тому числі в галузі місцевого самоврядування. Суди фактично встановлюють, відповідно до Конституції і законів України, правові межі муніципальної політики. Треба ще нагадати, що і спори між органами державної влади та місцевого самоврядування також вирішуються судом.

Передбачене ст. 145 Конституції України право органів місцевого самоврядування на захист своїх прав у суді є важливим засобом виконання їх рішень, які, відповідно до ст. 144 Конституції, є обов'язковими на відповідній території, якщо вони прийняті в межах, визначених законом. Це пояснюється тим, що невиконання або неналежне виконання законних рішень органів місцевого самоврядування з боку органів і посадових осіб державної влади, інших органів і посадових осіб місцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, організацій є порушенням прав і свобод у сфері місцевого самоврядування. Чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність тих суб'єктів, які порушують права місцевого самоврядування. Так, виходячи з норм Конституції конституційно-правову відповідальність несе держава, коли вона не виконує офіційно прийнятих на себе зобов'язань, якщо внаслідок цього було нанесено шкоду будь-кому. Передусім усе це стосується діяльності по захисту прав і свобод людини і громадянина. Такий висновок корелює із ст. З Конституції України, в якій закріплено, що установлення і забезпечення прав і свобод людини і громадянина (в тому числі — і права на місцеве самоврядування) є головним обов'язком держави. Тому невиконання покладених на себе державою обов'язків у цій галузі тягне за собою її конституційно-правову відповідальність.

Згідно із ст. 56 Конституції, кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Держава відповідає також за рішення судів, які прийняті з порушенням законів і завдали шкоди громадянам. У руслі даного підходу п. З ст. 73 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлює, що місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів і посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень. Крім того, відповідно до чинного законодавства, передбачається, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду з приводу визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів і посадових осіб місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 71). Процедура звернення до суду посадових осіб місцевого самоврядування, окремих громадян встановлюється у відповідних процесуальних кодексах (Цивільному процесуальному, Господарському процесуальному та Кримінально-процесуальному).

Слід зазначити, що судовий захист прав місцевого самоврядування здійснюють всі органи судової влади — Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Правосуддя в Україні здійснюється у формі конституційного, адміністративного, цивільного, господарського та кримінального судочинства. Так, при застосуванні нормативних актів органами державної влади й органами місцевого самоврядування часто трапляються ситуації, коли один і той самий припис за однакових і різних обставин тлумачиться неоднозначно. Вітчизняна практика свідчить про порушення встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення або набрання чинності нормативними актами, невідповідності їх Конституції або перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті. Розгляд цих питань віднесено до компетенції Конституційного Суду України. У тих випадках, коли відповідність правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України є сумнівною, ці акти можуть бути визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції. Рішення та висновки Конституційного Суду України є одним з найефективніших способів охорони і захисту прав і законних інтересів місцевого самоврядування.

Процедура захисту прав і охоронюваних законом інтересів місцевого самоврядування в системі судів загальної юрисдикції регламентується Кримінально-процесуальним кодексом України (1960 p.), Господарським процесуальним кодексом України (1991 р.) та Цивільним процесуальним кодексом України (2004 р.). Так, при розгляді справи у кримінальному процесі питання щодо захисту прав і законних інтересів місцевого самоврядування виникають переважно у випадках, коли: орган місцевого самоврядування або його посадова особа бере участь у процесі як цивільний позивач, оскільки раніше при вчиненні злочину були порушені права місцевого самоврядування; посадова особа місцевого самоврядування виступає у процесі як потерпілий, оскільки раніше ця особа зазнала майнової, фізичної або моральної шкоди від особи, в діяннях якої є ознаки злочину, а вчинене діяння може бути пов'язано із виконанням цією особою службових обов'язків; посадова особа органу місцевого самоврядування виступає в процесі як обвинувачений (підсудний).

На відміну від господарського процесу, в якому здебільшого сторонами є суб'єкти підприємницької діяльності, в цивільному процесі сторонами можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи. Так, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, прокурор, а також фізичні й юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах (ст. 45 ЦП К України). Зокрема, органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або вступати у справу за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень.

Надзвичайно важливу роль у захисті прав та інтересів місцевого самоврядування відіграють господарські суди. Основним напрямом діяльності господарських судів є розгляд справ про визнання недійсними актів органами виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, якими порушуються права та ущемляються інтереси місцевого самоврядування.

З часом провідну роль у захисті прав і законних інтересів місцевого самоврядування має відігравати адміністративне судочинство. Судами, які здійснюватимуть його, мають стати адміністративні суди, або так звана адміністративна юстиція1.

Важливу роль у механізмі захисту прав місцевого самоврядування відіграє можливість утворення служб охорони громадського порядку: повнокровне самоврядування важко уявити без можливості задоволення потреб населення в необхідному громадському порядку. Інтереси місцевого самоврядування в означеній галузі пов'язані поперед усього з можливістю реалізації конкретних потреб населення у забезпеченні особистої безпеки, підтримки атмосфери громадського спокою, створенні сприятливих умов для нормального функціонування підприємств, організацій, праці та відпочинку громадян, поваги їх гідності та громадської моральності.

На думку О. М. Солоненка, саме в системі місцевого самоврядування можна оперативніше, порівняно з органами державної влади, вирішувати питання, пов'язані з охороною громадського порядку, реалізацією прав і свобод громадян. Як елемент демократичної організації влади на місцевому рівні через самостійне вирішення територіальною громадою найважливіших питань місцевого значення місцеве самоврядування забезпечує реалізацію життєво важливих прав і інтересів громадян, їх соціальний захист1.

Наприклад, альтернативою формуванням місцевої міліції в Україні є добровільні народні дружини, підрозділи пожежно-сторожової охорони в колгоспах, інші форми охорони підприємств, установ, організацій2. Однак, низький рівень муніципальної культури і правосвідомості населення, слабкість підготовки комунальних службовців, а також відсутність законодавчого тлумачення, що ж таке є місцева міліція, з випливаючим з цього нормативним закріпленням необхідного механізму приведення її в дію, ролі та місця серед подібних формувань, стоїть на перешкоді розвитку даного інституту.

До системи гарантій захисту місцевого самоврядування належить ще можливість жителів:

брати участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху (розбудова та утримання доріг, транспортних магістралей);

сприяти органам суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ, адвокатури в їх роботі з забезпечення законності на території муніципального організму;

здійснювати громадській контроль в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.

При органах і закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні чи наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності й забезпечуватимуть поінформованість населення і громадський контроль у галузі охорони здоров'я.

Розглянута система технологічних гарантій місцевого самоврядування в кінцевому підсумку сприяє реальному функціонуванню місцевого самоврядування. Цільове призначення цих гарантій полягає в тому, щоб створити необхідні інформаційні, нормативні, організаційні і економічні умови життєдіяльності територіальної громади та забезпечити правовими засобами інформаційну, організаційну і матеріально-фінансову самостійність місцевого самоврядування в рішенні питань місцевого значення, захист прав місцевого самоврядування і створення сприятливих можливостей для якнайповнішої реалізації.

Слід зазначити, що не виключно