Виконання та відбування кримінального покарання неповнолітніми

План

1. Загальна характеристика виконання та відбування покарань у виховних колоніях

2. Виправлення та ресоціалізація засуджених неповнолітніх

Загальна характеристика виконання та відбування покарань у виховних колоніях

Метою даного навчального заняття є розкриття основного змісту виконання і відбування покарань неповнолітніми (загальна характеристика, особливості, переведення засуджених, заходи заохочення і стягнення, участь громадськості у виправленні й ресоціалізації засуджених неповнолітніх). Вважається, що серед найбільш незахищених верств населення є неповнолітні. Ті, що відбувають покарання, визначаються як особлива соціальна група з характерними для неї специфічними ознаками.

Неповнолітні - це категорія, яка передбачена в міжнародних стандартах як група "вразливих засуджених". Такий чинник, як вікові психологічні властивості особистості зазначеної категорії засуджених, викликає необхідність суттєвого пом'якшення умов відбування ними покарання порівняно із дорослими особами. Ці особливості знаходять своє відображення у більш м'якому режимі, застосуванні додаткових видів заохочень, обмеженні видів стягнень, превалюванні виховної роботи, а також широкому застосуванні методів розвитку з боку корисної ініціативи.

Одним із завдань кримінально-виконавчого законодавства України є регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, у виді позбавлення волі на певний строк і у виді довічного позбавлення волі. Така категорія засуджених, як неповнолітні визначають особливість регулювання виконання і відбування кримінальних покарань.

Правовими наслідками вчинення злочину неповнолітніми є:

- засудження неповнолітнього;

- примусове його поміщення у спеціальну виховну колонію;

- позбавлення волі на певний строк;

- обмеження неповнолітнього у власних правах (обирати рід занять, місце проживання, користуватися житлом та іншим майном) тощо.

У Кримінально-виконавчому кодексі України порядок виконання та відбування кримінальних покарань засудженими неповнолітніми визначені окремою главою. Наведені в ній положення розроблені з урахуванням міжнародних стандартів та орієнтовані більше на захист прав неповнолітніх та повернення їх до нормального суспільного життя, ніж на покарання за скоєний злочин.

Зокрема, для засуджених неповнолітніх передбачено більший спектр заохочень та контактів із зовнішнім світом порівняно з іншими категоріями засуджених. З метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації та завершення навчання засуджені неповнолітні при досягненні повноліття можуть бути залишені до 22 років для подальшого відбування покарання у виховній колонії.

Харчування, одяг, взуття та комунально-побутові послуги надаються засудженим неповнолітнім безкоштовно. їм дозволяється бачитись із батьками та рідними за межами виховної колонії, а перед звільненням - влаштовуватись на роботу за межами колонії.

У чинному законодавстві визначено, що єдиним видом установ виконання покарань, в яких відбувають покарання у виді позбавлення волі засуджені неповнолітні, є виховні колонії. При цьому в таких установах відбувають покарання лише особи, які не досягли 18-річного віку на момент вступу вироку в законну силу. Особи, які вчинили злочин у неповнолітньому віці і до набрання вироком законної сили досягли повноліття, направляються до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

На засуджених, які тримаються в установах зазначеного виду, поширюються певні правила окремого тримання, визначені у ст. 92 КК України. Так, у різних установах відбувають покарання засуджені вперше таті, хто раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі (останні направляються до Маріупольської виховної колонії Управління ДДУПВП в Донецькій області), а також жінки та чоловіки (засуджені неповнолітні особи жіночої статі тримаються у Мелітопольській виховній колонії Управління ДДУПВП в Запорізькій області).

У різних виховних колоніях відбувають покарання засуджені за одним вироком суду. Окреме тримання інших категорій (зокрема засуджених за злочини, вчинені з необережності) діючим законодавством не передбачено. У виховних колоніях засуджені можуть витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати. Як захід заохочення їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Засуджені, які під час відбування покарання проявили сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання, після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання мають право на поліпшення умов тримання. У виховних колоніях засуджені можуть отримувати протягом року дев'ять посилок (передач) і чотири бандеролі, а в порядку заохочення їм може бути додатково дозволено отримання трьох посилок (передач) та чотирьох бандеролей протягом року.

Засуджені мають право протягом року на дванадцять короткострокових (з родичами та іншими особами) та чотири тривалі побачення (тільки з близькими родичами). Контроль за змістом бесіди під час побачень здійснюється адміністрацією установи. Як міру заохочення може бути дозволено додатково одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення, що за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії.

Ст. 143 КВК України передбачає наступні підстави для поліпшення умов тримання засуджених неповнолітніх: а) відбуття однієї четвертої строку покарання; б) сумлінна поведінка і ставлення до праці та навчання. Закон не містить категоричної вказівки про обов'язковість такого поліпшення, підкреслюючи тим самим, що позитивне вирішення цього питання є правом, а не обов’язком адміністрації колонії. У зв’язку з цим на адміністрацію колонії покладено відповідальність за правильну оцінку поведінки засудженого та його ставлення до праці й навчання.

У таких випадках є не припустимим формальний підхід, навпаки існує потреба у всебічному обліку об’єктивних даних, що в сукупності характеризують поведінку засудженого. Поліпшення умов тримання може виражатися у дозволі додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати або додатково одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення, яке за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії, а також мати протягом року три посилки (передачі) і чотири бандеролі. Поліпшення умов тримання здійснюється за мотивованою постановою начальника колонії. Засудженим, які відбувають покарання у виховних колоніях, на особовий рахунок зараховується незалежно від усіх відрахувань не менш як сімдесят п'ять відсотків нарахованого їм місячного заробітку.

У полі зору ДКВС України сьогодні перебуває три категорії неповнолітніх правопорушників.

Перша категорія: неповнолітні, які вчинили злочин і за рішенням суду перебувають у слідчих ізоляторах під вартою та чекають, коли їх відправлять у виховні колонії (наразі, за даними ДКВС, їх утримується близько 1,7 тис).

Друга категорія: неповнолітні, до яких суд застосував покарання, не пов'язані з позбавленням волі (громадські роботи, виправні роботи, звільнення від відбування покарання з випробуванням) (таких, за даними ДКВС, на обліку в КВІ перебуває майже 9 тис. осіб).

Третя категорія є найскладнішою у зв'язку з тим, що до таких неповнолітніх суд застосував покарання у виді позбавлення волі на певний строк (нині, за даними ДКВС, їх налічується 2,7 тис, у тому числі 170 осіб жіночої статі). Аналіз літературних джерел щодо засуджених неповнолітніх показує їх соціально-педагогічну занедбаність та кримінологічну непрогнозованість.

Так, 37% засуджених неповнолітніх, по суті, ніколи не навчалися, 52% з них не отримали повноцінного виховання, 1% складають ті засуджені, які не вміють читати та писати, 8% до засудження виховувалися у спеціальних виховних закладах освіти, 1% засуджено повторно. Серед злочинів, вчинених неповнолітніми, домінують: крадіжки - 60%, розбій, пограбування — 25%, умисне вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень - 8%.

Більшість із засуджених (80% ) схильні до вживання алкогольних напоїв і наркотиків, кожний третій має бажання звільнитися від контролю і опіки дорослих, 5% неповнолітніх прагнуть до незалежності, 12% протестують проти суворої дисципліни і регламентованості поведінки, 7% прагнуть до вступу у статеві зв'язки і об'єднання у неформальні групи.

Наведені дані свідчать про існування серйозної соціальної проблеми в суспільстві, вказують на складність роботи з такою категорією співробітниками виховних колоній.

Законом (ст. 147 КВК) встановлено, що засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для подальшого відбування покарання лише до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Питання про переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, вирішується відповідною комісією виховної колонії на підставі рішення педагогічної ради виховної колонії та за згодою територіальної служби у справах неповнолітніх.

Педагогічні ради є постійно діючим колегіальним органом виховної колонії, головним завданням якого є розгляд питань та надання пропозицій адміністрації виховної колонії щодо організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, удосконалення навчально-виховного процесу.

Персональний склад педагогічної ради затверджується наказом начальника виховної колонії терміном на один рік. Педагогічна рада розглядає відповідні матеріали та вносить пропозиції начальнику виховної колонії з таких питань:

- організація навчально-виховного процесу у виховній колонії;

- узагальнення досвіду організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, підготовка відповідних рекомендацій;

- підготовка та проведення культурно-масових заходів серед засуджених; надання методичної та практичної допомоги старшим вихователям, вихователям та іншим працівникам соціально-психологічної служби;

- організація підвищення психолого-педагогічної майстерності персоналу виховної колонії; взаємодії з громадськими та державними організаціями у питаннях ресоціалізації засуджених;

- переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії та залишення таких засуджених для подальшого відбування