Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк

План

1. Загальна характеристика виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк

2. Порядок і умови виконання покарання у виді позбавлення волі

Загальна характеристика виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк

Покарання у виді позбавлення волі на певний строк, як свідчить історія розвитку кримінально-виконавчого права, було і продовжує залишатися найбільш розповсюдженим видом кримінального покарання.

Загальна тенденція щодо широкого призначення покарання у виді позбавлення волі є невиправданою і, як результат, приводить до переповнення місць позбавлення волі, значних людських і фінансових витрат на утримання засуджених, істотно ускладнює процес їх виправлення і ресоціалізації та можливість їхньої подальшої адаптації в суспільстві після звільнення.

За роки незалежності в Україні було засуджено за вчинення злочинів майже 2 млн. 500 тис. осіб, серед них понад 1,1 млн - до покарання у виді позбавлення волі. У 90-ті роки в Україні питома вага засуджених до позбавлення волі в загальній структурі судимості залишається досить стабільною і складає близько 35%. На сьогодні за цим показником Україна, незважаючи на проголошений курс щодо гуманізації кримінальної політики, дотримання прав і свобод громадян, посідає одне з перших місць у світі.

Дивує відрив, з яким Україна "лідирує " у цій сфері: у більшості європейських країн питома вага позбавлення волі в структурі судимості не перевищує, як правило, 10-12%. За даними статистики, відсоток засуджених до позбавлення волі істотно варіюється в різних регіонах України. Судова практика останніх років показує, що найбільш часто позбавлення волі застосовується в м. Києві, східному і південному регіонах України. Так, найвищі показники застосування цього виду покарання досягли суди м. Києва - 48,7% видатків, Автономної Республіки Крим і Дніпропетровської області - 45,4%, Херсонської області - 42,4%, Донецької області - 41,5%, Одеської області - 40,1%. У той же час у західному регіоні ці показники на порядок нижче. У Тернопільській області частка позбавлення волі складає 24,6%, показник, нижчий за 30%, мають суди Вінницької, Закарпатської, Рівненської, Хмельницької і Черкаської областей.

Дослідники відзначають, що серйозною перешкодою на шляху гуманізації кримінальної політики є зростання злочинності. Дійсно, кримінальна статистика останніх п'ятнадцяти років свідчить про те, що загальна кількість вчинених злочинів зросла майже вдвічі. Дослідниками відзначається тенденція збільшення частки тяжких, корисливих, у тому числі економічних злочинів, а також злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями.

Позбавлення волі, як бачимо, прямо чи опосередковано пов'язане з негативним впливом не тільки на особистість засуджених, але і на навколишнє мікросоціальне середовище і суспільство в цілому. Звичайно, суспільство ще довго не зможе відмовитися від позбавлення волі як покарання за вчинений злочин.

Існує низка причин використання цього покарання: воно є справедливо заслуженим наслідком вчинення тяжких злочинів; воно потрібне для попередження нових злочинів з боку рецидивістів, які стійко не бажають стати на шлях виправлення, а також для ізоляції на певний час цих осіб від суспільства; позбавлення волі необхідне для мети загального попередження злочинів; позбавлення волі потрібне для задоволення очікувань суспільства відносно покарання осіб, що вчинили тяжкі злочини.

Таким чином, позбавлення волі зберігається як засіб соціального контролю за певними категоріями злочинців. Але суспільство повинне визнати його збитковість: економічну, соціальну, морально-психологічну.

Особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається підзаконними нормативно-правовими актами ДКВС України.

Так, засуджені за кримінальні злочини направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання до іншого під вартою.

Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні — від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності по одній справі, - окремо між собою; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій; хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі - окремо між собою і від здорових, у разі потреби за висновком лікаря — в супроводі медичного працівника.

Крім того, при переміщенні засуджених під вартою їм створюються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови, вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування. Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави відповідно до підзаконних актів ДКВС України і МВС України та згідно Кримінально-виконавчим кодексом України.

Особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено до виправної колонії максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.

Процедура залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки ДКВС України за наявності їхньої письмової згоди.

Засуджені, залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених КВК України для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.

У порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, засуджений при необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений цією або іншою особою, за який вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений в слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами ДКВС України. Важливо зазначити, що адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.

Крім того, на кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться такі відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

Кримінально-виконавчим законодавством визначено, що у колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих. Що стосується тих, хто вперше засуджуються до позбавлення волі, то вони тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Поряд з тим, ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:—

засуджені до довічного позбавлення волі;—

засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;—

засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії.

Установлені кримінально-виконавчим законодавством вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах і цих колоніях визначається нормативно-правовими актами ДКВС України.

Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його постійного місця проживання до засудження.

Переведення засудженого для по дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами ДКВС України.

В установах виконання покарань створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації. У виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. У виправних колоніях максимального рівня безпеки створюються такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю.

Варто наголосити, що вказані дільниці ізолюються одна від одної. У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені. У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому КВК України.

У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, що під час перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу виявили високий ступінь соціально педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки, а також засуджені, які не проявили готовності до самокерованої соціально правомірної поведінки і переведені з інших дільниць у порядку, встановленому Кримінально-виконавчим кодексом.

У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та