Оборнська система, основним елементом якої було дотримання засудженими вимоги мовчання, використовувалася тривалий час в Англії (Векфільдська тюрма), Бельгії, Франції (у центральних та, частково, у департаментських тюрмах), Італії, Греції та у полегшеній формі — у Німеччині.

Система американських реформаторіїв була запозичена на початку XX ст. Англією і застосовувалася у дещо зміненому вигляді до неповнолітніх ув'язнених віком від 16 до 21 року. Вперше у Англії ця система була застосована у Борстальській тюрмі, де був влаштований реформаторій для неповнолітніх. Цей реформаторій являв собою щось середнє між тюрмою та виховно-виправним закладом. В реформатори були запроваджені спільні роботи засуджених, проте передбачалося їх роз'єднання на ніч.

Були обладнані спеціальні приміщення для спільних зібрань, читання, лекцій, бесід, застосовувалися гімнастичні вправи, поділ засуджених на класи та система марок. Проте на відміну від американських реформаторіїв, тут не застосовувати невизначені вироки. Така система отримала назву борстальської системи. В подальшому англійська борстальська система вплинула на створення у Бельгії шкіл-тюрем для неповнолітніх.

Своєрідну систему було запроваджено у Швейцарії, яка отримала назву Женевської або Обанольської. Це змішана система, для створення якої було використано принципи мовчання та роз'єднання на ніч (оборнська система), поступовості ув'язнення (англійська прогресивна система) та частково-одиночного ув'язнення (пенсільванська система).

Англо-ірландська прогресивна система, яка по праву вважається однією із найбільш ефективних пенітенціарних систем, була запозичена і впроваджена, хоча й у дещо зміненому вигляді, у багатьох країнах Європи, в тому числі й у нашій державі.

Запровадження прогресивної (висхідної) системи відбування покарання на теренах УРСР ще на початку 20-х років XX ст. було нормативно закріплено у ст. 4 першого Виправно-трудового кодексу УРСР (1925 р.). Академік О. О. Малиновський, український вчений-пенітенціарист, надаючи високу оцінку запровадженню прогресивної системи відбування покарання на теренах УРСР, зазначає: "Радянська прогресивна система - не копія англо-ірландської з неї запозичено головну думку, відкинуто обов'язкове самотнє ув'язнення в початку, бо воно цілком неприпустимо по радянських місцях ув'язнення. Відкинуто оцінку марками поведінки й праці ув'язнених, так само одмінний одяг для ув'язнених різних класів.

Поділ ув'язнених на класи (розряди й категорії) залишено, але поглиблено: в основі поділу лежить і ступінь соціальної небезпеки й поведінка ув'язненого в замкненні та його особистість перед ув'язнення". Хоча наведена теза й не позбавлена в деякій мірі класового забарвлення, в основному вона вірно розкриває зміст прогресивної системи.

Прогресивна система відбування покарання застосовується на теренах України сьогодні - вона у дещо трансформованому вигляді (з урахуванням вимог часу та міжнародних стандартів) закріплена у нормах чинного КВК України й представлена інститутами зміни умов тримання засуджених (як у межах однієї виправної колонії, так і шляхом переведення до виправної колонії іншого рівня безпеки), умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.

Виконання покарань у зарубіжних країнах

Пенітенціарна система Німеччини, її досвід поводження із засудженими, з огляду на демократичні принципи та окремі інститути, є унікальними і широко визнаними у Європі. Про це свідчить історичний шлях, що пройшла ця держава, розташована на перехресті країн африканського, азіатського і європейського континентів. У 1990 р. сталося історичне об'єднання Німеччини шляхом возз'єднання НДР і ФРН.

Визначне значення у чинній системі законодавства на території Німеччини має Конституція ФРН 1949 р., у відповідно до якої компетенція федеративного законодавства щодо юрисдикції земель є пріоритетною. На долю земель відводиться правове врегулювання у порядку конкуруючої компетенції вирішення питань щодо освіти, культури, діяльності місцевих органів влади, управління, політики тощо.

Кримінальне законодавство Німеччини базується на Кримінальному Кодексі 1871 р., в основу якого було покладене Прусське кримінальне положення 1851 р. У процесі вдосконалення Німецького кримінального законодавства було підготовлено 8 проектів нового Кримінального кодексу, жоден з яких, однак, не був реалізований повністю. У період Кайзерівської імперії і Веймарської республіки, тобто до 1933 р. в нього були включені часткові зміни та доповнення.

За період фашистської диктатури Гітлера у кримінальний закон були включені норми, які фактично скасували до всі буржуазно-демократичні основи права, що призвело до повного свавілля та беззаконня. Після розгрому фашистської Німеччини низка законів, прийнятих у період 1933-1945 рр., були виділені постановою сполученої Командної Ради. Кримінальний кодекс був відтворений у редакції 1933 р.

Потреба у правових засадах, які б відповідали сучасним поглядам на злочин і покарання, після всіх зазначених змін і доповнень, що вносились у різні історичні періоди, призвели до реформи. Як наслідок, з 1 січня 1975 р. у Німеччині почав діяти новий Кримінальний кодекс. Чинна редакція КК Шмеччини не охоплює всього кола кримінально-карних діянь і тому вони зустрічаються також у більш як 400 законодавчих актах.

Відповідно до п. 39 Кримінального кодексу Німеччини позбавлення волі повинно допомогти правопорушникам та іншим громадянам пізнати всю тяжкість та негідність злочинного діяння, а також підготовки його вчинення у суспільстві. У країні діє система покарань, і разом з цим використовуються заходи виправлення і безпеки в залежності від ступеня суспільної безпеки особи, яка здійснила правопорушення. Смертна кара була відмінена у 1949 р. згідно зі ст. 102 Конституції.

До додаткових видів покарання відносяться: заборона керування автотранспортними засобами на строк від одного до трьох місяців; заборона на професію тощо. Наприклад, до небезпечних злочинців як додаткова міра використовується інтерніювання з метою безпеки на строк до 10 років.

Позбавлення волі призначається на строк до шести місяців, а за наявності особливих обставин - до п'ятнадцяти років або на все життя. Сума штрафу обчислюється в денних заробітках у розмірі від 5 до 360 ставок у сумі однієї ставки, в межах від 2 до 10 000 марок. Тривалий процес доповнень та змін до кримінального законодавства призвів до того, що у 1978 р. було надруковано нову редакцію КК Німеччини.

Як доповнення до КК Німеччини у 1976 р. був виданий закон про виконання покарань та заходів виправлення і безпеки, пов'язаних з позбавленням волі. В ньому регламентується діяльність в'язниць та соціально-терапевтичних і інших закладів, які за ініціативою земель та на власні фінансові асигнування будуються у даних землях. Основні інститути цього закону набували чинності поетапно: - з 1 січня 1977 р., 1980 р., 1982 та 1986 р.

Відбування покарання у пенітенціарних установах Шмеччини відображає виражений диференційований підхід. Всі засуджені за злочини, вчинені проти державного або суспільного устрою, а також за насильницькі дії проти життя та інші, які кримінальний Закон називає небезпечними, тримаються у в'язницях закритого типу. Це основний вид пенітенціарних установ.

В установах, призначених для використання заходів виправлення та безпеки, в яких створено соціально-терапевтичні відділення, тримаються особи з психічними хворобами, а також засуджені, що лікуються від наркоманії та алкоголізму. До цієї категорії відносять також установи, у яких тримають після одержання покарань рецидивістів, які проходять стадію адаптації до життя на волі. Створено також установи для засуджених жінок, осіб молодого віку та попереднього ув'язнення.

Крім того, існують пенітенціарні установи відкритого типу. На організацію виконання відбування покарань справляє значний вплив концепція та ідеї класичної школи права - відплата за вчинене. Персонал в'язничної системи ФРН чітко притримується заповіді: не забирати у людей більше прав, ніж треба, привчати засудженого підкорятися закону і бути підзвітним за свої дії. Виконуються ці завдання за допомогою різних інститутів системи, насамперед зусиллями соціальних працівників.

Великого значення такі працівники надають вивченню особи засудженого у той період, коли він потрапляє на 6 тижнів у в'язницю, у відділення тимчасового тримання. У цей період психологи, юристи, педагоги, представники біржі праці ретельно слідкують за засудженими, після чого на кожного з них складається характеристика. Передбачається, що на першому етапі перебування засудженого в пенітенціарному закладі вона повинна полегшити роботу персоналу. Потім до неї заноситимуть зміни і доповнення.

Після своєрідного обстеження засудженого направляють до закладу, в якому йому легше адаптуватись з огляду на загальні риси оточення, в яке його введуть для відбуття покарання у разі позбавлення волі.

Особливо цікавим є порядок, відповідно до якого засуджені направляються в місця відбуття покарання, розташовані не далі як 110 км від їхнього постійного місця проживання. Становить інтерес організація праці. Відповідно до Закону засуджені працюють 38,5 годин на тиждень, що на 1,5 години менше за максимально допустиме продовження робочого часу, передбаченого міжнародно-правовими нормами.

Як в Україні, так і в Німеччині існує проблема працевлаштування засуджених. Щоб її вирішити, адміністрація встановлює зв'язки з потенційними роботодавцями,