Однак вважається, що економічна вигода від праці засуджених за 5-8 років їх ув'язнення у будь-якому разі не покриється тими соціальними збитками, які виникнуть, після повернення на волю озлобленої людини з підірваним здоров'ям, не пристосованої до життя, що буде мешкати серед правослухняних громадян. Щоб цього не сталося, персонал пенітенціарних установ повинен підтримувати і закріплювати зв'язки засудженого з середовищем в цілому і зі своєю сім'єю зокрема. Крім соціальних працівників, ці завдання вирішуються спеціальними контактними групами.

На відміну від соціальних працівників, які надають допомогу порадами, роз'ясненнями і рекомендаціями, запрошують засуджених у свої домівки, працівники контактних груп добровільно контактують з ними під час відбуття покарання, надають їм різну практичну допомогу.

До контактних груп допускають тих, хто виправдав себе як добропорядний громадянин. Це можуть бути і службовці Мін'юсту, і працівники пенітенціарних установ. Крім цього, в ФРН діють піклувальницькі ради, які зобов'язані допомагати адміністрації пенітенціарних установ у виправних діях до засуджених. Піклувальницька рада не повинна залежати від адміністрації в'язниці, тому її представники не входять до ради, у той самий час як його члени ради мають можливість без заборон відвідувати пенітенціарні установи.

До тклувальницької ради входять 8-10 авторитетних громадян міста. Це можуть бути члени парламенту, юристи, лікарі, вчителі, бізнесмени, промисловці, робітники. Вони наділені функцією контролю за організацією виконання наказів, працею засуджених і виховними діями соціальних працівників і контактних груп.

Слід відмітити, що особливості пенітенціарної системи Німеччини не тільки відображають принципи, норми і стандарти міжнародних документів в галузі виконання і відбуття покарання, але і самі можуть брати участь у підготовці проекту майбутньої міжнародної конвенції, що регламентує пенітенціарні проблеми.

Серед різних міжнародних співтовариств представляє значний інтерес становить створена у 1952 р. Північна рада, до якої входять Швеція, Данія, Ісландія, Норвегія і Фінляндія. Зближення правових систем Скандинавських держав, що почалося в 70-і роки минулого століття, вельми впливає на їхню законотворчу діяльність.

Зважаючи на те, що кримінальне законодавство однієї з провідних країн Північної ради - Швеції створювалося під впливом Австрійського кримінального законодавства 1803 р., Баварського кримінального законодавства 1813 р. і Прусського кримінального законодавства 1851 р., буде цілком логічно слідом за Німеччиною торкнутися правового регулювання виконання покарань у Швеції і деяких історично пов'язаних з нею країнах.

У Швеції дослідження в галузі права ведуться з початку XVII ст., коли в Стокгольмському університеті у 1620 р. була заснована перша в Європі кафедра національного права. Дослідження у галузі кримінального права привели до створення Кримінального кодексу 1864 р., який діяв рівно сто років. У 1964 р. був підготовлений новий Кримінальний кодекс, який було введено в дію 1 січня 1965 р. і який є чинним й досі.

Деякі автори припускають, що в цьому Кодексі знайшли відображення реформаторські підходи і концепції шведських соціал-демократів післявоєнного періоду. В ньому після коротких Загальних положень іде розділ "Про правопорушення", в якому перелічується склад окремих посягань і визначаються відповідальність за замах, підготовку і співучасть, а також обставини, що виключають кримінальну відповідальність. До заключного розділу внесено санкції за вчинені злочини і принципи їх призначення.

Смертна кара у Швеції була відмінена фактично ще у 1921 р., а остаточно, як вид покарання - у 1972 р. Тут основними видами покарання, як і в Німеччині, є позбавлення волі і штраф. Позбавлення волі призначається, як правило, за скоєння тяжких злочинів і небезпечним рецидивістам. Стосовно останніх закон передбачає інтерніювання у спеціальних установах, звідки вони можуть бути звільнені лише за рішенням спеціальної наглядової комісії.

Штрафи стягуються або в певно визначеному розмірі, або у сумі денного заробітку, з огляду на майновий стан засудженого. У різних формах застосовується такий вид покарання, як умовне засудження. Як і кримінальне законодавство Німеччини, КК Швеції також не може охопити усі злочинні дії. Наприклад, відповідальність за автотранспортні злочини, контрабанду, розповсюдження наркотиків, порушення податкового законодавства, як і заходи з боротьби з іноземним тероризмом, додатково передбачені у кримінальних законах. Порядок виконання покарань у виді позбавлення волі та виконання штрафів регламентується спеціальним нормативним актом - Законом про виконання штрафів 1964 р.

Швеція, Норвегія і Фінляндія історично тісно пов'язані, оскільки Норвегія і Фінляндія у певний історичний період входили до складу Швеції. Тому у правовій історії Фінляндії важливу роль відігравав, наприклад, шведський закон 1734 р., підготовлений спільно шведськими і фінськими юристами. Закон обґрунтовано регулював низку галузей права, в тому числі кримінального.

У 1889 р. Сейм Фінляндії прийняв Кримінальний кодекс, в якому знайшли відображення ідеї класичної школи кримінального права. Необхідно врахувати, що, починаючи з 1870 р., процес зближення північних держав, до яких Фінляндія приєдналась у 1919 р., майже не зменшив впливу шведських кримінальних законів.

Одночасно з кримінальним кодексом 1889 р. був прийнятий закон про виконання покарання. У цей закон вносились зміни, коригуючи систему покарань і порядок їх виконання.

Смертну кару за всі злочини було відмінено з 1972 р., хоча смертні вироки за загально кримінальні злочини не використовувались з 1826 р. У 1974 р. каторжні роботи були замінені довічним позбавленням волі або позбавленням волі на строк до 12 років, а при сукупності злочинів — до 20 років.

З 1921 р. розміри штрафу були встановлені в денних ставках з урахуванням розміру майнових можливостей і доходів засудженого. У 1950-1972 рр. допускалось застосовувати кастрацію до засуджених за статеві злочини. Закон 1932 р. "Про небезпечних рецидивістів (з наступними змінами)" різко зробив жорстоким відбування покарання цієї категорії до введення інтерніювання на невизначений строк.

Відповідно до Закону про неповнолітніх правопорушників (1940 р.) останні відбувають покарання в установах виправно-виховного характеру. В цілому в країні йде підготовка до реформування кримінально-виконавчої системи. Слід відмітити позитивну роль у профілактиці злочинів прийнятого у 1968 р. Закону "Про алкоголізм" та Закону "Про наркотики" 1972 р.

Як зазначалося, ще однією країною, що входить до Північної ради, є Норвегія. Після завоювання цієї країни в 1380 р. Данією норвезьке право опинилось під її впливом, однак її правова система склалась, виходячи з національних пріоритетів, і не була залежною ані від англосаксонського, ані від континентального права.

Перший кримінальний кодекс Норвегії був прийнятий у 1842 р. Надалі, як відповідь на вплив соціологічної школи права, був прийнятий Кримінальний кодекс 1902 р., в ньому всі злочинні дії були поділені на злочини, за які було передбачено кару більш як на 3 місяці позбавлення волі, і провини.

Крім того, згідно з Кодексом застосовуються заходи безпеки до рецидивістів та психічно неповноцінних правопорушників. Для таких осіб передбачається превентивне ув'язнення на невизначений строк або утримання в медичних установах закритого типу. З часом заходи безпеки зазнавали змін у бік пом'якшення. Значну роль у боротьбі зі злочинністю відіграли заходи щодо посилення відповідальності за бродяжництво, жебрацтво, пияцтво. Смертну кару за загальнокримінальні злочини відмінено з 1902 р. за всі злочини - з 1979 р.

Перші кримінальні закони Датської держави відносяться до 1683 р. Кримінальний кодекс Данії 1866 р., як і вся система права, являє собою майже самостійний національний варіант, який опинився під впливом цілеспрямованого зближення з правом інших скандинавських держав в останні десятиріччя XIX ст.

Не всі галузі права Данії кодифіковані. Кримінальний кодекс 1930 р. закладався під впливом концепцій некласичної і соціологічної шкіл кримінального права. Використовуючи місцеві умови, у 1954 р. було прийнято розроблений на основі КК1930 р. датський КК для Гренландії (Гренландія, перебуваючи у складі Данії, користувалася правом внутрішньої автономії). Кримінальний кодекс 1930 р. дозволяв використання кримінального закону за аналогією (широкі можливості суддівської думки).

Він містить заходи покарання, використовуючи їх для деяких категорій правопорушників. Кодекс передбачав примусову кастрацію, яка так і не застосовувалась на практиці. Смертна кара у Данії відмінена у законодавчому порядку в 1978 р.

Датський кримінальний кодекс для Гренландії відокремлюється від КК Данії 1930 р. Його структура та обсяг дещо незвичайні порівняно з КК інших країн Північної Ради.

Допускається застосування кримінального кодексу за аналогією. Кримінальний кодекс не встановлює санкції щодо завершення відповідальних злочинів. Правова послідовність злочинів, передбачених КК, визначає примусові роботи без позбавлення волі, штраф, а також заборону жити у визначеній місцевості.

За відсутністю у КК покарання у виді ув'язнення, законодавець, однак, передбачив тримання особливо небезпечного або з досвідом злочинця ізольовано від інших, якщо це потрібно для загальної безпеки, у приміщенні або помірному таборі.

Про Ісландію констатуємо наступне. Не дивлячись на те, що Ісландія і Норвегія декілька століть були під владою Данії і