Взаємозв'язок кримінально-виконавчого права з іншими галузями права

План

1. Взаємозв'язок кримінально-виконавчого права з іншими галузями права

2. Наука кримінально-виконавчого права України

3. Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна

Кримінально-виконавче право України входить до загального комплексу галузей права, що регулюють боротьбу зі злочинністю. Тому виникає потреба розглянути місце кримінально-виконавчого права в даному правовому комплексі, його взаємозв'язок і розмежування з кримінальним і кримінально-процесуальним правом.

Кримінальне право є базовим відносно всіх правових галузей, що регулюють боротьбу зі злочинністю. Це визначає, з одного боку, його первинність, й з іншого - єдність цілей, принципів і методів правового регулювання, однаковий понятійний апарат таких галузей.

Кримінальне і кримінально-виконавче право регулюють суспільні відносини, які виникають при призначенні покарання і звільненні від нього. У цій сфері правового регулювання можна чітко виділити пріоритети кримінального права відносно кримінально-виконавчого права. Кримінальне право визначає поняття, цілі, види, підстави відповідальності і покарання, звільнення від нього, тобто формулює ключові юридичні категорії, залишаючи для кримінально-виконавчого права регулювання суспільних відносин у сфері виконання покарання.

Порівняльний аналіз кримінального і кримінально-виконавчого законодавства дозволяє виділити три рівні взаємозв'язку цих галузей. На першому, вищому рівні забезпечується єдність цілей, принципів і загальних положень понятійного апарату, а також провідних інститутів цих галузей законодавства (зміст покарання і його виконання, система органів, установ, підстави звільнення від покарання).

На другому рівні їх взаємозв'язок ускладнюється. Кримінальний закон лише визначає характер правового регулювання виконання конкретних видів покарань. Він визначає їх сутність і зміст та делегує повноваження кримінально-виконавчому закону встановлювати у певному обсязі позбавлення чи обмеження прав і законних інтересів засуджених під час визначення порядку виконання конкретного виду покарання, але в установлених ним межах. Зокрема, в Кримінальному і Кримінально-виконавчому кодексах України простежується чіткий взаємозв'язок між класифікацією засуджених до позбавлення волі і системою органів та установ виконання покарань.

На третьому рівні їх взаємозв'язок ще більше опосередковується. Кримінальний закон створює тільки нормативні передумови для розвитку окремих інститутів і норм кримінально-виконавчого права, наприклад, оцінка кримінальним законом ступеня тяжкості вчиненого злочину визначає умови відбування засудженим покарання.

Тісний взаємозв'язок цих галузей права вимагає їх розмежування, що дозволяє усунути конкуренцію і дублювання суміжних інститутів і норм. Вихідне положення для вирішення цієї проблеми - розуміння норми кримінального права як матеріальної, а виконавчого - як процесуальної. Іншими словами, кримінально-виконавче право як процесуальне відносно кримінального являє собою форму реалізації матеріального права, зокрема виконання покарання. Тому рубежем у розмежуванні цих галузей права має стати розуміння покарання з точки зору його матеріального і виконавчого змісту.

Кримінально-виконавче право тісно взаємопов'язане з кримінально-процесуальним правом, насамперед щодо виконання вироків суду. Виконання покарання є складовою частиною виконання обвинувального вироку, і з дня набрання ним чинності починають реалізуватися норми кримінально-виконавчого права. Кримінально-процесуальне право покликане забезпечити здійснення правосуддя: певною мірою кримінально-виконавче право забезпечує реалізацію результатів правосуддя, оскільки регулює виконання вироку в частині покарання.

Обидві галузі права оперують спільним понятійним апаратом, мають суміжні інститути і норми (звільнення від відбування покарання за хворобою, умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна покарання більш м'яким, зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі тощо). Розмежування названих галузей права визначається тим, що кримінально-виконавче право регулює післясудову процедуру реалізації вказаних суміжних інститутів, а кримінально-процесуальне право - їх судову процедуру.

Кримінально-виконавче право тісно пов'язане з конституційним правом при регулюванні правового статусу засуджених, з адміністративним правом у сфері управління установами і органами виконання покарань, проходження служби співробітниками цих органів, застосування ними фізичної сили, спецзасобів і зброї до засуджених, а також з трудовим, цивільним, сімейним, фінансовим та іншими галузями права.

Викладені вище положення дозволяють розглядати кримінально-виконавче право, як самостійну галузь права, що регулює суспільні відносини у сфері виконання і відбування кримінальних покарань.

У цих відносинах беруть участь органи та установи, які виконують вироки до різних видів покарання, громадськість і трудові колективи у зв'язку з виконанням покладених на них завдань, адміністрації підприємств, установ і організацій, де працюють засуджені, а також окремі громадяни.

Наука кримінально-виконавчого права України

Джон Бернал у своїй праці " Наука в історії суспільства " пише, що виникнення наук тісно пов'язане з історичним розвитком суспільства, їх поява обумовлена новими завданнями, які суспільство повинно вирішувати в інтересах свого подальшого розвитку і становлення.

Такий підхід дозволяє нам розглядати науку кримінально-виконавчого права як самостійну, таку, що досягла як кількісного, так і якісного визначення рівня пізнання, та має власні спеціальні методи дослідження.

Тож, кримінально-виконавче право визнається окремою науковою дисципліною, яка допомагає реалізувати державну кримінально-правову політику у сфері виконання і відбування кримінальних покарань.

Під наукою кримінально-виконавчого права слід розуміти вид людської діяльності, яка повинна забезпечити пізнання і накопичення досвіду шляхом дослідження систематизованих знань про закономірності процесу виконання і відбування кримінальних покарань, а також шляхом забезпечення правового регулювання суспільних відносин, застосування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації.

Термін "наука" взагалі застосовується для назви окремих галузей наукового знання, тому її ще розуміють як одну із форм людської діяльності. На думку В.М. Поповича, поняття "наука" тісно пов'язане з поняттям "вища школа". Цей зв'язок зрозуміти не важко, адже від підготовки кваліфікаційних кадрів залежить розв'язання сучасних проблем прогнозування і прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на попередження майбутніх проблем у тій чи іншій сфері життєдіяльності людини, суспільства, держави.

Інше визначення науки дають В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. На їх думку, вона включає в себе діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, та результат цієї діяльності - суму здобутих наукових знань, що є основою наукового розуміння світу.

Юридична суть кримінально-виконавчого права як науки обумовлена історичним фактом її виникнення шляхом відгалуження виправно-трудового права від кримінального і його подальшої трансформації у кримінально-виконавче право.

Кримінально-виконавче право як самостійна галузь серед юридичних наук має свій відокремлений предмет дослідження, власну методологію (загальну і особливу теорії), тісно взаємодіє з іншими юридичними науками.

Під наукою кримінально-виконавчого права України О. М. Джужа розуміє галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль цієї діяльності в державі, її принципи та інші положення.

У зв'язку з цим кожен співробітник органів і установ виконання покарань повинен мати уявлення про науку кримінально-виконавчого права, яка є теоретичним підґрунтям його професійної діяльності.

Наука кримінально-виконавчого права спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку системи виконання та відбування кримінальних покарань. Основними її ознаками є наступні: наявність систематизованого знання (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів тощо), наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження; практична значущість усього процесу кримінально-виконавчої діяльності органів і установ виконання покарань.

У цьому контексті проголошений Президентом України курс на європейську інтеграцію вимагає, серед іншого, створення в Україні сучасної європейської моделі виконання покарань відповідно до норм і стандартів Ради Європи, а також безумовного виконання зобов'язань, взятих Україною під час вступу до Ради Європи.

Особливе місце у цій моделі займає наука кримінально-виконавчого права, розвиток якої залежить від розв'язання сучасних проблем призначення, виконання та відбування кримінальних покарань.

Тому успішне вирішення завдань державної кримінально-виконавчої політики у сфері виконання покарань передбачає поглиблення систематизації раніше напрацьованих наукових знань, їх екстраполяцію на дослідження нових маловивчених аспектів, тих чи інших об'єктів пізнання або їх аналіз на новому етапі розвитку кримінально-виконавчого права України.

Наука кримінально-виконавчого права отримала своє нове призначення після певної трансформації з виправно-трудового права у 2003 р. прийняла на себе відбиток своєї першооснови - кримінального права. Зазначена подія суттєво вплинула на її теорію і практику застосування органами та установами виконання покарань норм кримінально-виконавчого законодавства. Наука отримала можливість по-новому розглянути історичні витоки становлення та розвитку кримінально-виконавчого права як в Україні, так і в інших країнах світу.

Особливістю розвитку науки кримінально-виконавчого права є розробка наукової концепції, спрямованої на пізнання і використання закономірностей діалектичного процесу виправлення і ресоціалізації засуджених, накопичення і систематизацію знань із теорії і практики виконання кримінальних покарань, ведення наукових досліджень із цих проблем.

Прийнятий Верховною Радою України новий Кримінально-виконавчий кодекс України не тільки закріпив концептуальні основи правового регулювання виконання і відбування кримінальних покарань, а й суттєво оновив і вдосконалив кримінально-виконавче законодавство, розширив можливості пошуків нових відкриттів у цій галузі.

Становлення сучасної загальноправової парадигми і на її основі - правової системи неможливо без уточнення і доповнення новим змістом предмета кримінально-виконавчого права України. Зміна суспільно-політичних та соціально-економічних умов в країні суттєво впливає на процес правового регулювання призначення, виконання та відбування покарань засуджених, відповідно предмет цієї науки також набуває іншого змісту.

Внутрішня основа сутності кримінально-виконавчого права як правової науки виявляється в єдності наступних концептуальних положень:

- кримінально-виконавче право започатковане в межах науки кримінального права;

- предмет і об'єкт його