- кримінально-виконавчому праву властиві норми матеріального і процесуального права;

- завдання і функції кримінально-виконавчого права входять до компетенції органів та установ виконання покарань, інших державних та недержавних інституцій.

Кримінально-виконавче право для досягнення своєї основної мети - виправлення і ресоціалізації засуджених - тісно взаємодіє не лише з галузями правового комплексу, але і з іншими науками, такими як психологія, педагогіка, кримінологія.

Загалом необхідно наголосити, що наука кримінально-виконавчого права має свій специфічний предмет регулювання, який не є притаманним іншим галузям права.

Для будь-якої науки завжди важливою залишається проблема методології. Не є виключенням і наука кримінально-виконавчого права, оскільки дослідження в цій галузі знаходяться у постійному пошуку, а практика породжує нові проблеми і потребує пошуку шляхів їх вирішення.

Основними методами пізнання є наступні: загальний діалектико-матеріалістичний метод; загальнонаукові методи (аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння, системно-структурний підхід тощо); спеціальні (методи математичної логіки, математичного моделювання, правової статистики та ін.) і специфічні правові методи (формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний, конкретно-соціологічний та ін.).

Під наукою кримінально-виконавчого права необхідно розуміти певну галузь знань, яка вивчає проблему боротьби зі злочинністю, досліджує теорію і практику виконання та відбування покарань засуджених, розробляє пропозиції щодо удосконалення правових норм і практики їх застосування, аналізує досвід виконання покарань в інших країнах світу, тісно взаємодіє з іншими науками.

Необхідно зазначити, що стан та розвиток науки кримінально-виконавчого права на даний момент залишаються обділеними увагою вчених. Відсутність у незалежній Україні ґрунтовних наукових досліджень з питань розвитку науки кримінально-виконавчого права частково компенсувалася висвітленням її у щорічному бюлетені "Проблеми пенітенціарної теорії і практики", у підручниках і навчальних посібниках з курсу кримінально-виконавчого права України. Ця дисципліна викладається, на жаль, лише у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації в обсязі 81 година, з яких 36 годин аудиторних, а 45 відведено для самостійного опрацювання.

Історія повчає, що здобутки вчених у цій галузі права не слід ігнорувати; тільки за умови зацікавленого підходу до їх наукових досягнень вона може стати ефективним інструментом пошуку нових знань у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчинення ними нових злочинів.

Після здобуття Україною своєї незалежності досить інтенсивно розпочалась підготовка кандидатських та докторських дисертацій з проблем кримінально-виконавчого права. Проведений нами -аналіз з 1991 року захищених дисертацій свідчить про те, що кандидатських дисертацій було захищено більше тридцяти, у той же час як, докторських - усього чотири. Збагачуючи науку і практику кримінально-виконавчого права новими ідеями, формуються і відтворюються нові знання з найважливіших питань життєдіяльності кримінально-виконавчої служби України.

Принципово важливим напрямком розвитку науки кримінально-виконавчого права є формування наукових шкіл. У цьому контексті заслуговує на увагу Харківська і Київська школи, які існують вже десятки років і мають напрацьований потужний науковий потенціал.

На жаль, необхідно констатувати, що іноді різнобій і хаотичність у формуванні тематики дисертаційних досліджень та інших науково-дослідних робіт свідчать про безсистемний характер наукової роботи, що не сприяє формуванню концептуальних засад розвитку науки кримінально-виконавчого права.

Сформувати наукову школу окремої галузі права — справа копітка, на яку піде не один рік творчої праці, але якщо не планувати цю роботу та не визначати пріоритетні наукові напрямки, за якими мають формуватися наукові школи, навряд чи можливо взагалі досягнути певного успіху в досліджені.

Вважаємо за необхідне наголосити на тому, що Україна за всю свою історію не мала науково-дослідного інституту з проблем кримінально-виконавчого права, мабуть тому, і не сформований в цьому контексті й науковий потенціал. Створення такого інституту надало б можливість визначити і науково обґрунтувати теоретико-методологічні основи комплексного організаційно-правового підходу до дослідження порядку та умов виконання і відбування покарань.

Крім того, початковим етапом вирішення нагальних проблем науки кримінально-виконавчого права може стати при університетах науково-дослідної лабораторії, зміст (сутність), що передбачає визначення загальних положень, напрямків роботи, членства, прав та обов'язків, організації роботи, кошторису та порядку її ліквідації.

Необхідно наголосити, що наука кримінально-виконавчого права України сьогодні знаходиться на стадії свого становлення, тому коло проблем, які досліджуються нею, постійно перебувають у русі. Як складна соціальна система, будь-яка наука потребує для свого розвитку чітко визначених і погоджених за змістом основних завдань, мета яких - забезпечити підготовку науково-педагогічних кадрів, створення науково-дослідних установ, лабораторій, плановість науково-дослідної діяльності.

Завдання науки кримінально-виконавчого права є невід'ємними від завдань, передбачених в Кримінально-виконавчому кодексі України, зміст яких, в свою чергу, визначається кримінально-виконавчою політикою держави у сфері виконання та відбування покарань. Кримінально-виконавча політика, у свою чергу, не є особливою політикою, а є частиною єдиної політики держави і безпосередньо випливає з кримінальної політики.

Разом з тим, варто зауважити, що кримінально-виконавча політика суттєво впливає на стан кримінально-правової політики механізмом виконання і відбування покарань. З огляду на вищевикладене констатуємо, що наука кримінально-виконавчого права через чинне законодавство України наділена правом проведення наукових розробок у цій сфері і суттєво впливати на практику виконання і відбування покарань. Завдання науки кримінально-виконавчого права полягає в забезпеченні виконання наступних завдань (пунктів):—

удосконалення правового регулювання виконання і відбування кримінальних покарань;—

регулярне впровадження у практику органів і установ виконання покарань сучасних досягнень виправлення і ресоціалізації засуджених;

- розробка наукових досліджень з метою вирішення актуальних проблем діяльності органів і установ виконання покарань;

- вивчення досвіду роботи аналогічних органів і установ у зарубіжних країнах;

- узагальнення і поширення позитивного досвіду серед органів і установ, які виконують кримінальні покарання;

- розробка пропозицій щодо удосконалення норм кримінально-виконавчого законодавства і практики його застосування;

- підготовка та перепідготовка персоналу нової генерації для органів і установ виконання покарань;

- регулярне проведення моніторингу наукової літератури з кримінально-виконавчого права України, завданням якого є ознайомлення з науковими досягненнями у цій галузі і можливостями їх впровадження в діяльність органів і установ виконання покарань;

- щорічне проведення міжнародної конференції з проблем виконання кримінальних покарань із запрошенням провідних вчених у цій галузі, практичних працівників органів і установ виконання покарань, громадськості.

Вищевикладене дає підстави зробити висновок, що наука кримінально-виконавчого права хоча і молода, але зарекомендувала себе як фундаментальна, тому основний її зміст спрямований на подальшу розбудову пенітенціарної системи України, адаптацію її до міжнародних стандартів поводження із засудженими, інтеграцію у Європейське співтовариство.

Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна

Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна вивчається у вищих юридичних навчальних закладах з метою не тільки набуття відповідних знань з курсу кримінально-виконавчого права, а і отримання навичок роботи із засудженими за основними напрямками діяльності відповідних органів і установ виконання покарань.

Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна складається із двох частин - Загальної та Особливої.

Загальна частина розглядає загальні принципи та положення кримінально-виконавчого права, джерела, правовий статус засуджених, систему органів і установ виконання покарань та інші питання загального характеру.

До Особливої частини курсу входять конкретні питання стосовно діяльності органів та установ, які виконують кримінальні покарання, порядку виконання і відбування конкретних видів покарань, підстав і порядку звільнення від відбування покарання, надання допомоги особам, які звільнені від відбування покарання, здійснення контролю і нагляду за звільненими особами.

Дисципліна "Кримінально-виконавче право України" має чітку практичну спрямованість. Знання кримінально-виконавчого законодавства, його застосування та наукове пояснення - не самоціль, а засіб ефективного впливу (із суворим дотриманням законності) дипломованих юристів на осіб, засуджених за вчинений злочин.

Під час вивчення кримінально-виконавчого права студенти, курсанти, слухачі повинні:

знати — нормативно-правові акти, які регулюють порядок та умови виконання і відбування покарань;

уміти - аналізувати виконання покарань: не пов'язаних із позбавленням волі; у виді позбавлення волі на певний строк; у виді довічного позбавлення волі;

отримати навички - практичного застосування знань із курсу кримінально-виконавчого права.

Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна спонукає студента, курсанта, слухача до творчого опанування не тільки лекційного матеріалу, а й матеріалу підручників, наукової літератури; самовиховання та набуття навичок науково-дослідної роботи з проблемних питань; закріплення знань на семінарських і практичних заняттях, а також у процесі самостійної роботи. Система курсу кримінально-виконавчого права України як навчальної дисципліни в майбутньому може розглядатись у такому вигляді:

Загальна частина — Кримінально-виконавче законодавство України; Правовий статус засуджених; Органи і установи виконання покарань; Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань; Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених; Міжнародне співробітництво з пенітенціарних питань виконання покарань у зарубіжних країнах.

Особлива частина - Виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі; Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк; Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі; Звільнення від відбування покарання; Допомога особам, які звільнені від відбування покарання, контроль і нагляд за ними.

Література

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

2. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 11 грудня 1998 р. // Голос України. - 1999. - 19