Таким чином, була створена можливість для держав, які мали низький економічний рівень, приєднатися лише до Кодексу, а тих держав, які мали більш потужні економічні можливості, одночасно приєднатися до Кодексу і до Протоколу. Кодекс і Протокол були схвалені 11 березня 1964 р. і відкриті для підписання 16 квітня того ж року. У червні 1990 р. Комітет міністрів схвалив Переглянутий Кодекс соціального забезпечення, який відкрито для підписання з листопада 1990 р. В цей рік його підписали 13 держав, у тому числі Австрія, Бельгія, Кіпр, Фінляндія, Німеччина, Греція, Італія, Люксембург, Норвегія, Португалія, Швеція і Туреччина.
Таким чином, Переглянута хартія вимагає, щоб соціальне забезпечення в державі відповідало вимогам Європейського кодексу соціального забезпечення. Кодекс містить мінімальні стандарти захисту, які Договірні держави повинні надавати у зв’язку з дев’ятьма традиційними соціальними ризиками – хворобою, безробіттям, старістю, трудовим каліцтвом, професійною хворобою, материнством, інвалідністю, втратою годувальника, утриманням дітей.
Законодавство України в цій частині відповідає вимогам Переглянутого кодексу соціального забезпечення, оскільки всі перелічені соціальні ризики охоплені різними видами соціального захисту. Частина з них охоплюється соціальним страхуванням, частина – соціальними виплатами через систему державної соціальної допомоги.
Стосовно сфери охоплення Переглянутий кодекс передбачає значно вищі стандарти, ніж попередній Кодекс 1964 р. Зокрема в цілях медичного обслуговування має бути охоплено всіх, хто працює за наймом, або економічно активне населення (включаючи дітей та подружжя, які перебувають на утриманні), або всіх проживаючих осіб. Аналогічне розширення кола охоплення передбачено й для інших видів соціальних допомог, вони повинні поширюватись: майже на всіх, працюючих за наймом (мінімум 80–95%), на більшість активного населення (70–90%) або на значну частину всіх проживаючих осіб. В Україні соціальне забезпечення через систему соціального страхування поширюється на всіх осіб, що працюють за наймом, а також деяких інших категорій осіб. Державна соціальна допомога поширюється на всіх осіб, що проживають в Україні.
Переглянутий кодекс значно покращує захист від безробіття. Зокрема він зобов’язує державу встановлювати у законодавстві соціальний захист не тільки для традиційних категорій безробітних, а й ще для двох з восьми категорій осіб, які ніколи не були частиною або ніколи більше не стануть частиною активного населення, а саме: молодих людей, які завершили своє професійне навчання; молодих осіб, які завершили своє навчання; молодих людей, які повернулися після обов’язкової військової служби; батьків наприкінці періоду, присвяченого вихованню дитини після завершення відпустки у зв’язку з материнством; осіб, у котрих помер один з подружжя; розлучених осіб; осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі; інвалідів, завершивши свою професійну реабілітацію. У цілому законодавство України про соціальний захист на випадок безробіття відповідає вимогам Кодексу. Це стосується тривалості виплати допомоги по безробіттю, умов та порядку її призначення. Водночас є низка проблем, які названі у Посланні Президента України Верховній Раді України у 2004 р. Зокрема рівень безробіття ще надто високий; значна частка осіб, які не мають роботи понад один рік; низький рівень соціальних допомог по безробіттю. Не зважаючи на те, що розмір допомоги по безробіттю підвищився, все одно станом на грудень 2004 р. середній розмір такої допомоги становив 146,37 грн., що дорівнює 61,8% мінімальної заробітної плати у цей період (237 грн.). Така допомога не забезпечує фізичного виживання особи.
Кодексом встановлено більш високі норми за рівнем грошових допомог та тривалість їх виплати. Включено нові види допомоги, а також проведено їх уточнення. Наприклад, у зв’язку з допомогами по безробіттю охопленим захистом особам необхідно надати можливість навчання і перенавчання, послуг з трудової інтеграції і реінтеграції, допомогу в забезпеченні професійною і територіальною мобільністю. Законодавство України в цій частині вимагає доопрацювання, зокрема щодо послуг з трудової інтеграції та реінтеграції.
Умови набуття права на допомогу значно пом’якшені. Наприклад, у зв’язку з допомогою по безробіттю передбачається виплата як у разі повного, так і часткового безробіття. У цій частині законодавство України відповідає стандартам Кодексу, передбачено механізм соціального захисту з часткового безробіття, який має бути введений.
Переглянутий кодекс передбачає значну кількість профілактичних заходів, спрямованих на попередження виникнення страхового випадку або у випадку медичного обслуговування, погіршення умов або обставин для лікування особи, на покращання стану здоров’я і зниження соціальних та фінансових наслідків страхового випадку.
В інтересах забезпечення гнучкого підходу щодо надання права на допомогу передбачена певна ступінь допусків, яка дає змогу при зниженні рівня захисту шляхом будь-яких винятків надавати компенсації або еквівалентне забезпечення.
Важливо підкреслити, що Хартія вимагає, щоб соціальне забезпечення утворювало систему. Це положення має особливе значення для законодавства України. Можна зазначити, що в цілому в Україні закладено основи системи юридичного механізму соціального захисту. Створено організаційно-правовий механізм системи загальнообов’язкового державного соціального страхування. Водночас ця система ще не завершена. По-перше, не прийнято законодавства щодо медичного страхування, по-друге, статус Пенсійного фонду ще не набув повних ознак страхового фонду, це має бути зроблено протягом п’яти років. Що ж до системи державної соціальної допомоги, то тут також закладено лише основи такої системи. Основним ядром її має стати Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям", який потребує, на наш погляд переробки й прийняття у новій редакції. В цьому законі мають бути визначені засади надання такої допомоги, включені всі види соціальної допомоги (грошові виплати і натуральна допомога), які надаються у зв’язку з малозабезпеченістю, встановлено умови та порядок надання допомог.
Що ж до такої ланки, як додатковий соціальний захист, котрий здійснюється в Україні через систему соціальних пільг, то її упорядкування – це, очевидно, найскладніше питання. Основна складність полягає в тому, як "обійти" ст. 22 Конституції України, яка забороняє скасовувати і звужувати права, які вже були надані нормативно-правовими актами певним категоріям громадян та узгодити з цією нормою нову систему компенсації пільг.
Наступною вимогою Переглянутого Європейського кодексу соціального забезпечення є відповідний рівень соціальних допомог. На цьому положенні слід особливо наголосити. Комітет по соціальних правах – комітет незалежних експертів звертає увагу не тільки на сам факт наявності відповідного законодавства, яким передбачається система соціальних виплат, а й на їх рівень. Зокрема Комітет дійшов висновку, що Кіпр не дотримуеться п. 1 ст. 12, оскільки "не зважаючи на наявність законодавства про соціальне забезпечення, що передбачає соціальні виплати, пов’язані з певними ризиками, в ньому є серйозні пробіли, а багато з виплат настільки незначні, що виникають серйозні сумніви в тому, що діючі заходи можна назвати системою соціального забезпечення". В інших випадках Комітет вважав, що Договірна Сторона може вважатися такою, що має "систему" за смислом п. 1 ст. 12 навіть за відсутності законодавства. В усіх випадках визначальну роль відігравав рівень забезпечення.
Відповідно до п. З держава повинна докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень. Під "більш високим рівнем" розуміється рівень вищий за той, що необхідний для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення. Комітет по соціальних правах розглядає цей пункт як "еволюційний", який має знаходити підтвердження неухильного удосконалення такої системи в національних доповідях за кожний контрольний цикл.
Цікавим є положення стосовно реформування систем соціального захисту. Комітет погодився, що реформування системи соціального захисту повинно, з одного боку, не позначатися на реальному захисті усіх членів суспільства від соціальних ризиків, а з іншого, – не буде тенденції перетворити цю систему у простий механізм надання мінімальної допомоги. Крім того, стосовно будь-якого реформування необхідно надати певні пояснення, які повинні включати серед іншого і результати, що були досягнуті завдяки змінам у законодавстві. Однак має бути забезпечено головну мету реального соціального захисту всіх членів суспільства – збереження систем соціального забезпечення, які ґрунтуються на солідарності. Це розцінюється як основоположна гарантія від дискримінаційного підходу в цій сфері.
Згідно з п. 4 ст. 12 має бути забезпечено рівне поводження між громадянами країни і громадянами інших країн щодо реалізації їх прав на соціальне забезпечення незалежно від пересування захищених осіб по територіях Сторін зі збереженням набутих прав і прав, що набуваються шляхом сумарного заліку періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін. Зауважимо, що йдеться не про будь-яких громадян, а лише про громадян Договірних Сторін, які ратифікували Європейську соціальну хартію (переглянуту). Крім того, у Додатку до Переглянутої хартії "Сфера застосування переглянутої Європейської соціальної хартії" за змістом виразу "захищені особи" вказано, що включаються тільки ті іноземці – громадяни інших Сторін, які на законних підставах проживають або працюють на території відповідної Сторони. Також рівне поводження має поширюватися не лише на тих громадян, які проживають на території держави, а й тих, хто проживав на її території і набув у зв’язку з цим певні права (наприклад, право на пенсію по старості), а також для
