УДК 821.163.41.09

Скрипаченко Ю.Є., аспірантка Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України

Боснія та проблема формування національної ідентичності

У статті розглядається проблема національної ідентичності жителів Боснії на постюгославсько- му просторі на прикладі роману сербського письменника боснійського походження Меши Селімовича під назвою "Дервіш і смерть ". Основна теза статті - намагання зберегти "мергамет ", що в арабській і турецькій мовах означає "милосердя, співчуття, сердечну доброту або акт прощення ".

This article based on the novel of Serbian writer of Bosnian origin Mesha Selimovich entitled The Dervish and the Death regards the problem of national identity on the territory of Bosnia. The main idea of the article is an attempt to save "merhamet" which means "mercy, sympathy, hearty kindness or an act offorgiveness" in the Arabic and the Turkish languages.Про проблему національної ідентичності на постюгославському просторі почали говорити особливо голосно після 1990-х років, але ми не можемо сказати, що до цього це питання замовчувалося. Один із видатних письменників, про якого піде мова в цій статті, вважав, що "національна ідентичність - це елементарне право людини, дуже виразна сутність її природи, причина впевненості в собі і захист від самотності, дуже ефективний, але найчастіше емоційний та ірраціональний стимул загальних дій у межах однієї нації. Це - загальне коріння, загальна мова, історія, політично-економічні інтереси" [8; 242].

Письменник Меша Селімович, хоча і був сином багатого землевласника-мусульманина, проте вважав, що належить до сербської літературної традиції. Як і Андрич, Селімович намагався перекинути міст між етно-релігійними громадами і розвивав філософію югославізму, яка була далекою від політики. В інтерв'ю 1972 року Селімович звернувся до босняків із незвичним закликом:

"Ми маємо позбутися нашої інертності, нашої взаємної недовіри, нашої залежності від усього, що належить минулому. Ми повинні зберегти мергамет, людяність, котру ми не втрачали навіть у найважчі часи. Як на мене, ця риса нашого народу є найкращою і найціннішою" [8; 373].

Селімович, безумовно, - один із найвідомі- ших письменників, що їх породила боснійська мусульманська культура у XX сторіччі. У його романі "Дервіш і смерть" ідеться про те, як зберегти мергамет, що в арабській і турецькій мовах означає "милосердя, співчуття, сердечну доброту або акт прощення". Написати цей роман, каже автор, його підштовхнула загибель брата, якого наприкінці Другої світової війни стратили товариші-партизани. Подію, котра переслідувала автора все життя, поміщено в роман, де досліджуються складні людські стосунки у набагато ширшому сенсі, переважно у полі- етнічному середовищі Боснії. Головний герой, дервіш Ахмед Нурудін, змушений піти на поступки владі, яка несподівано, без слідства й суду, ув'язнила, а згодом стратила його брата. Перенісши конфлікт між особистістю і суспільством до середньовічної Боснії, Селімович не лише зумів уникнути прямої критики соціалістичної держави за її колишні гріхи, а й надав своєму творові ширшого загальнолюдського значення. Комуністичних урядовців заступили турецькі, і боротьба дервіша з деспотичною та свавільною владою триває впродовж усього роману. Нурудін відчайдушно намагається зберегти свою вразливу людяність, якій протистоїть не тільки влада, а і його численні інстинкти.

Роман починається з опису святкування місцевим людом дня Святого Георгія; святкування сповнене такої язичницької чуттєвості, що Ну- рудін почувається пригніченим, адже у його житті немає любові й жінки.

"Мені 40 років - це поганий вік: ти ще досить молодий, аби відчувати бажання, і вже досить старий, аби їх задовольняти" [3; 10].

Поступово читач усвідомлює, що еротичні бажання - це лише поверхня його спокус. Насправді це моральна криза: як Нурудін може належати до тієї владної структури, що знищила його брата без суду і слідства? Будучи духовною особою, він знаходить тимчасове полегшення, вивчаючи Коран, проте інстинктивна тривога вкупі з духом бунтарства сильніші від заспокоєння, що його дає священна книга. Нурудін повстає проти корумпованості турецької влади і бореться за право мати незалежну моральну позицію. Він дає притулок втікачеві Ісхаку, котрий стає символом сумнівів Нурудіна щодо влади. Нурудін повстає не лише проти свавілля влади, а й проти того, що влада може прийняти те, що він її не визнає. Наприкінці роману Нурудін, ставши місцевим суддею, змушений підписати ордер на арешт свого найкращого друга Хасана, аби врятувати власне життя і добре ім'я. За свідченням Селімовича, прототипом Хасана був батько письменника. Цей образ уособлює силу мергамету, тобто здатності безкорисливо віддавати своє серце іншому. Але Нурудін настільки залежить від влади, що змушений зректися дружби з Хасаном - людиною, яку любить більше, ніж себе. А це все одно, що підписати смертний вирок собі самому. Отже, слово "смерть" у назві роману означає не просто фізичну неприсутність у цьому світі, а й смерть дервіша, котрий має уособлювати моральні цінності суспільства.

Селімович вважає боротьбу Нурудіна з власними інстинктами і зіпсованими моральними основами османської Боснії частиною розмитої ідентичності людини, що перейшла у мусульманство.

"Старий чужий час тягнеться за нами, він сильніший за нас, він народжується у бунті тіла, який триває мить і лишається у пам'яті до наступного бунту" [3; 10].

Пам'ять про "старий чужий час" до прийняття ісламу спонукає людей зберігати "право на гріх" у ніч на Святого Георгія. Хоча