Але коли трапляється нагода позбутися Ма- ріїного чоловіка, котрого затримує місцева поліція, Хасан допомагає йому втекти з Боснії. Він допомагає купцеві вислизнути з Дубровника, хоча це цілком суперечить пристрасті до його чарівної дружини. Мергамет вимагає не лише цінувати життя іншого більше за своє, а й зрікатися всіх об'єктів пристрасних бажань. Із цього погляду Хасан і Нурудін схожі - обидва дотримуються чернечої аскези. На цій моральній засаді трималася їхня дружба, поки оповідач (Нурудін) не зрадив Хасана, підписавши ордер на його арешт.

Більшу частину роману "Дервіш і смерть" присвячено стосункам між двома чоловіками. Хасан виголошує свій монолог про "найнезбагненніших людей у світі" під враженням від вигляду покаліченого Джемаїла, якого він показує оповідачеві. Джемаїл покалічив себе у п'яному шалі, колючи собі ноги гострим ножем. Діти возять його на візку, а в своїй кравецькій майстерні він пересувається, спираючись на дві великі палиці. Джемаїл не перестав пити, і коле ножем скалічені кінцівки, погрожуючи вбити кожного, хто наблизиться до нього. Тому всі, боячись його величезної сили, і далі дивляться, як він нівечить себе. "Джемаїл - справжня копія нашої Боснії, - говорить Хасан. - Сила на обрубках. Сам собі кат. Могутність без мети й сенсу.

То хто ж ми тоді? Безумці? Невдахи?

Найнезбагненніші у світі люди" [3; 337].

Хасан (і сам жертва "наївної віри у людську чесність") бачить Боснію покаліченим велетнем із добрими намірами, котрий нівечить себе у нападах люті й розпуки. Причина Джемаїлового самонищівного пориву - у неможливості розв'язати нестерпні суперечності між вимогами історичних сил, котрі розпалюють страх, ненависть і мстивість, з одного боку, і мергаметом - із другого. Джемаїл покалічив себе начебто для того, щоб не могти завдати шкоди іншим. Він - жертва того становища, через яке Боснія опинилась у зачарованому історичному колі як культурна та політична околиця Європи й Азії. "Ми живемо на перехресті світів, на межі між народами, підставляючи себе під удари, нас завжди хтось гудить", - говорить Хасан про босняків під час свого багаторічного перебування у Стамбулі. "Хвилі історії перекочуються через нас, як через скелю" [3; 337]. Селімович показує Боснію цілісністю, котра є не творцем власної історії, а пасивною і знедоленою жертвою відгомону подій у далекому центрі політичної й адміністративної влади. Будь-які зміни у співвідношенні сил супроводжуються трагедією для тих, хто мешкає на зламі тектонічних платформ, між Сходом і Заходом, які і притягують, і водночас відкидають босняків.

"Століттями ми шукали й пізнавали себе - скоро ми вже не знатимемо, хто ми такі, ми вже забуваємо, що можемо хотіти чогось; інші роб- лять нам честь, дозволяючи виступати під їхніми стягами, ми ж бо не маємо власного, вони улещують нас, коли ми їм потрібні, і відвертаються, коли наші послуги більше не потрібні; ми ніде не маємо коренів, нас ніде не визнають, ми чужі для всіх: як для тих, до чийого роду належимо, так і для тих, хто нас до свого роду не приймає" [3; 337].

Селімович доходить висновку: складна природа ідентичності боснійських мусульман зумовлена тим, що і Схід і Захід проти їхнього бажання належати до них, бо вони змінили релігійну приналежність. Християни вважають їх за зрадників, а турки підозрюють, що вони можуть повернутися до своєї колишньої релігії. Хасан дуже гостро відчуває цю нестерпну політичну ситуацію, тому втрачає будь-яку довіру до суспільних структур і знаходить розраду в азартних іграх, подорожах і жінках. Він відмовляється одружитися і абсолютно байдужий до чималої батькової спадщини. Це повне зречення власного життя й інтересів, на думку Селімовича, є наслідком історичної ситуації, в якій перебували боснійські мусульмани після 1878 року, коли Боснію було віддано під протекторат Австрії. Роздумуючи над долею батька, котрий став прототипом Хасана, Селімович робить висновок:

Література

Лукьяненко А. История славянских литератур (болг., серб., польск.). - К., 1914.

Рудяков П. Н. История как роман. - Симферополь: Таврия, 199З. - 226 с.

Селимович М. Дервиш и смерть. - М.: Прогресс, 1969. - З8З с.

Селимович М. Крепость. - М.: Прогресс, 1974. - З56 с.

Deritic J. Kratka istorija srpske knjizevnosti / http://www.rastko.org.yu

Selimovic M. Krug: nezavrseni roman iz savremenog zivota / Sabrana dela. Mesa

таке пасивне ставлення до власного життя з'явилося після 1878-го через "відсутність колективної мети й історичної перспективи", що є наслідком "національної невизначеності" [8; 371]. Селімович припускає, що соціалістична революція 1945-го звільнила мусульман від цілковитої залежності від сфери особистого - єдиного їхнього психологічного й емоційного притулку після 1878 року. Інакше кажучи, Селімович уважає мусульман, як і інших босняків, невіддільною частиною сербського мультинаціонального й мультикультурного проекту після Другої світової війни.

Соціалізм спромігся дати мусульманам відчуття нації, котрого їм так бракувало: у 1968-му комуністичний уряд визнав їх окремою нацією, а не сербами чи хорватами ісламського віросповідання. Є небезпека, що нові націоналістичні еліти "забудуть" таких