УДК 327(410+44)(091)"1930/1939"

Пронь С.В., Миколаївський політехнічний інститут

Мюнхенська політика західних країн: дипломатична передісторія війни

У статті зроблено спробу проаналізувати зовнішньополітичні та дипломатичні напрямки діяльності Великої Британії та Франції в Європі 1930-х років. Автор використовує матеріали спеціальної наукової літератури.

In this article an attempt is made to analyze foreign policy and diplomatic of activities provided by Great Britain and France in Europe 1930-s years. The author uses the materials of special scientific sources.Конференція голів урядів Великої Британії, Франції, Італії та Німеччини 29-30 вересня 1938 року в Мюнхені, на якій було прийняте рішення передати деякі райони Чехословаччини Німеччині як платню за її майбутній напад на СРСР, розчистила шлях агресорам і значно полегшила їм розв'язання другої світової війни. Без глибокого аналізу політики Англії та Франції восени 1938 року і дипломатії США, що стояли за ними, неможливо зрозуміти наступні події, які безпосередньо торкалися відкриття військових дій 1 вересня 1939 року.

Між мюнхенською змовою та гітлерівською агресією існує прямий зв'язок: саме в Мюнхені Чемберлен і Даладьє, зрадивши Чехословаччи- ну, остаточно переконали Гітлера у безкарності його подальших дій.

Мюнхенська нарада та її наслідки були об'єктом дослідження як з боку вітчизняних вчених [1], так і закордонних [2]. Але наукова історія другої світової війни повинна включати в себе об'єктивне, неупереджене вивчення мюнхенської політики, перш за все Англії та Франції. Саме в цьому й полягає головна мета автора статті.

Гітлер прийшов до влади, маючи конкретну програму дій. Найбільш змістовно вона була викладена в його книзі "Майн кампф", яка була надрукована у 1924 році [3] (хоча російський дослідник фашизму Лев Безименський датує її появу 1925 роком) [4], а після 1933 року була передрукована мільйонами екземплярів не тільки німецькою мовою, але й французькою та англійською.

Новий керівник Німеччини попереджав світ про свою політику: "Німеччина буде або світовою державою, або взагалі нічим. Але, щоб бути світовою країною, потрібна територія, яка надасть для неї необхідну силу... Коли ми говоримо сьогодні про нову територію в Європі, нам зразу спадає на думку тільки Росія і країни, які мають з нею кордони та підлеглі їй... Смертельний ворог нашого народу, Франція, залишиться в ізоляції" [5].

Проте Гітлер не запропонував союз Англії, не оголосив війну Франції та не розпочав хрестового походу на Схід. Його тактика "імпровізації" крок за кроком вела до Мюнхену.

Складові частини Мюнхенської зради. У березні 1933 року Муссоліні запросив англійського прем'єр-міністра Рамсея Макдональда та міністра закордонних справ Джона Саймона до Риму і запропонував узгодити пакт чотирьох держав, за яким Англія, Франція, Італія та Німеччина співпрацювали б з метою підтримки миру в Європі; передивилися б мирні договори Версальської системи та скоординували у подальшому свою політику щодо всіх міжнародних питань. Після доробки та доповнень пакт було підписано 8 червня 1933 року (але він так і не був ратифікований). Гітлер одержав перемогу. Вперше - хоча й ненадовго - виникла ідея створити замість Ради Ліги Націй своєрідний директорат західних країн. 4 жовтня 1933 року Німеччина несподівано виходить з Ліги Націй. Після цього Гітлер зрозумів, що шлях до переозброєння Німеччини, нарешті, відкрито.

11 березня 1935 року було проголошено про створення нових німецьких повітряних сил, а 16 березня введено обов'язкову військову повинність; і перше, і друге було порушенням Вер- сальського мирного договору. У квітні 1935 року прем'єр-міністр та міністр закордонних справ Англії радилися з міністрами закордонних справ Франції та Італії у Стразі (Північна Італія). Вони обговорювали заяву Гітлера про можливу появу нової декларації щодо забезпечення безпеки Західної та Східної Європи. 14 квітня 1935 року конференція в Стразі прийняла резолюцію, яка зобов'язувала її учасників "усіма можливими засобами" протидіяти одностороннім порушенням будь-яким договорам, які загрожують миру, а вже 18 червня 1935 року, не дивлячись на протест Франції, була підписана німецько- англійська морська угода, яка дозволяла Німеччині мати надводний флот, тоннаж якого дорівнював би 35% тоннажу англійського надводного флоту, а також користуватися підводним флотом [6]. Це робило німецький флот "господарем Балтійського моря" [7] і розв'язувало руки Гіт- леру у Східній Європі, чого він бажав.

Прихильник фашизму Лаваль став прем'єр- міністром Франції у червні 1935 року і відразу ж заявив про свою підтримку Італії в її війні проти Ефіопії [8]. Як відомо, 2 жовтня 1935 року Мус- соліні прийняв рішення окупувати Ефіопію, направивши задля цього 400000 вояків, 150 танків, 13000 вантажівок і 800 артилерійських гармат [9]. Підтримка французького прем'єра, безумовно, мала значення для Муссоліні та відіграла величезну роль, коли через один рік з' явилися пропозиції міністра закордонних справ Англії Семюеля Хора і Лаваля щодо забезпечення миру шляхом роз' єднання Ефіопії та фактичною її передачею під контроль Італії.

7 березня 1936 року Гітлер напрямляє війська в Рейнську зону, яка була демілітаризована згідно з Версальським договором. Англійська дипломатія була переконана, що Гітлер "шукає союзу" з Великою Британією, щоб створити опір комунізму. Прем'єр-міністр Стенлі Болдуін був налагоджений прийняти цю пропозицію [10]. В той же час У. Черчілль писав, що будь-яка протидія Гітлеру в Рейнській зоні "могла б бути роковою для його режиму" [11].

17-18