липня 1936 року в Іспанському Марокко розпочався підготовлений внаслідок ретельних консультацій з генеральними штабами Берліну та Риму фашистський військовий заколот проти уряду Іспанії, який було сформовано після загальних виборів 16 лютого 1936 року. Заколот був просто підставою для вторгнення Німеччини та Італії до Іспанії, які жадали поставити їх особисту кандидатуру диктатором країни. У березні 1937 року німецько-італійські війська нараховували в Іспанії майже 100000 чоловік [12]. Французький уряд щодо "іспанських подій" відкрито став на шлях політики "невтручання" (свого часу Талейран назвав політику "невтручання" - "дипломатичною фразою, яка означає втручання"), що була запропонована урядом Великої Британії. Європейськими країнами навіть було створено в Лондоні Комітет з невтручання [13]. Фактично іспанська війна 1936-1939 років, в якій брали участь нацистська Німеччина і фашистська Італія, була відкритою військовою агресією в Західній Європі.
Загальновідомо, що на початку 1930-х років на Далекому Сході японська вояччина вирішила розпочати війну в Китаї. В ніч з 18 на 19 вересня 1931 року японські війська розпочали воєнні дії і вранці 19 вересня були вже в Мукдені. Доля Північно-Східного Китаю була вирішена [14]. Після підписання Японією та Німеччиною (листопад 1936 року) "антикомінтернівського пакту" в липні 1937 року японці розв'язують війну великих масштабів у Північному та Центральному Китаї. Про позицію Англії та США відносно подій на Далекому Сході красномовно свідчить наступне: у квітні 1938 року англійський уряд уклав угоду з Японією щодо передачі йому митної служби на окупованій території Китаю; американці продавали нафту, хлопок, металобрухт... Японії.
30 червня 1934 року у власному кабінеті було вбито федерального канцлера, міністра закордонних справ Австрії Енгельберта Дольфуса, який відкрито виступав проти аншлюсу країни. 12 лютого 1938 року Гітлер примушує австрійського канцлера Шушніга призначити на посаду міністра безпеки Австрії прихильника фашизму Зейсс-Інкварта. 11 березня 1938 року знову під тиском Гітлера (залякав вторгненням 200- тисячного війська) Шушніг пішов у відставку, передавши посаду канцлера Зейсс-Інкварту. 12 березня 1938 року Австрія була анексована Німеччиною^]. Аншлюс Австрії був останньою "імпровізацією" Гітлера на шляху до Мюнхена.
Якщо говорити коротко, то плани перерозподілу світу Гітлера зводилися до виконання трьох головних завдань:
по-перше, Німеччина повинна була знову, як і в 1914-ому році, стати першорозрядною індустріальною країною, здатною розв' язати велику війну;
по-друге, ліквідувати загрозу революційних зрушень та встановити панування того класу (або групи), який був зацікавлений у новій війні за світове лідерство;
по-третє, знищення перешкод на шляху німецької експансії.
Першою перешкодою була Чехословацька республіка. Без Чехословаччини шлях, який вів від Рейну і Майну до Дунайського басейну, неможливо було блокувати; протилежна німецька дорога до Дунайського басейну - через північ Карпат - теж була відкритою; ніхто не міг загородити ту стежку, що спускалася по Дунаю далі на схід. Розв' язавши цю проблему, Німеччина отримала б стратегічну можливість пробитися на захід до Середземного моря, на південний схід до Дарданелл та на схід до Польщі й України без серйозної загрози атаки з флангів. Знищення "чехословацького бар'єру" лишало б Францію її сильного і надійного союзника в Центральній Європі. Франція до цього часу вже втратила значну частину свого впливу в країнах регіону - в Польщі, Югославії, Румунії. Подолання "чехословацької перешкоди" зробило б значно легшим для Німеччини доступ до потужного джерела бензину - румунських нафтосховищ. Падіння "другого бар'єру" - Туреччини - відкривало б двері до іншого могутнього джерела - Іраку та Ірану. Це, на думку Гітлера, було останнім етапом на шляху до Індії [16].
24 червня 1937 року військовий міністр Німеччини Бломберг підписав перший варіант "Операції Грюн" - військового нападу на Чехос- ловаччину [17]. У березні 1938 року, після окупації Австрії, німецька преса загомоніла відносно "пригнічення" судетських німців у Чехосло- ваччині. Фактичних підстав, на думку автора статті, для цієї кампанії було замало. 21 червня 1938 року з промовою про долю німців у Чехос- ловаччині виступає Геббельс ("ми не будемо далі дивитися на те, як знущаються над трьома з половиною мільйонами німців") [18], на яку з боку урядів Франції та Англії ніякої реакції не відбулося. 23 червня 1938 року Герінг у розмові з послом Англії в Берліні Невілем Гендерсоном заявив про те, що "возз'єднання судетських районів з Німеччиною рано чи пізно було б неминучим." [19].
9 і 10 вересня 1938 року в Нюрнберзі Гітлер обговорював із своїми генералами план "блискавичного нападу" на Чехословаччину [20]. Виступаючи з промовою в Нюрнбергу 12 вересня він заявив про свої мирні наміри по відношенню до Англії, Франції, Польщі, при цьому погрожуючи війною Чехословаччині, її народові та персонально Бенешу [21]. Вночі 13 вересня Чемберлен (під впливом власних занепокоєнь та наполягань французького уряду) зателеграфував Гітлеру, пропонуючи зустрітися та обговорити "мирне вирішення питання". У переговорах між ними 15 вересня в Берхтесгадені Гітлер знову погрожував війною, але, коли Чемберлен сказав, що не варто витрачати час на розмови, якщо про війну все вирішено, той запропонував заздалегідь підготовлене рішення: анексія без консультації з населенням у районах, де більшість розмовляє німецькою мовою [22]. Чемберлен погодився з рішенням питання в цілому та пообіцяв проінформувати про це свій уряд.
18 вересня 1938 року п'ять німецьких армій, які повинні