УДК 327

Пронь С.В., Миколаївська філія Європейського університету

Американський чинник у японсько-російській територіальній проблемі

Автор, використовуючи спеціальні американські матеріали та наукову літературу з питань зовнішньої політики, розглядає головні напрямки японсько-російських відносин щодо вирішення "курильської проблеми ".

Using special American sources and scientific materials on foreign policy questions, the author discusses the main trends of Russian-Japanese relations in solving the "Kuril problem".Відносини з Росією для Японії завжди залишалися одним з найбільш складних питань після закінчення Другої світової війни. Ця складність визначалася двома принциповими моментами - участю Японії в американській зовнішньополітичній стратегії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та невирішеністю територіального питання. Зосередимо увагу на другій проблемі. Ця тема була об'єктом дослідження як російських вчених [1; 14; 16; 18; 27], так і закордонних науковців [2; 20; 30; 31].

Автор статті розглядає правові, історичні, дипломатичні аспекти територіальної проблеми між Росією та Японією, враховуючи постійну присутність "американського фактора".

Росія ХХІ століття мало нагадує країну, протистояння якої з США ще не так давно складало підґрунтя існуючого світопорядку. Відносини між Токіо і Москвою знаходяться на стадії перехідного періоду - від конфронтації до цивіліза- ційних зв'язків. Проте мине ще чимало часу, доки Японія і Росія не подолають взаємну підозру. Зробити це в умовах жорсткої орієнтації японської політики відносно Росії виключно на розв'язанні територіального питання буде занадто важко. Російський вчений Г.Кунадзе вважає, що до недавнього часу ця проблема скоріше нагадувала "театр абсурду". "Територіальне питання вирішено відповідними міжнародними угодами", - заявляли представники Росії. "Якими угодами?" - цікавилися японці. "Відповідними", - відповідала російська сторона [3; 1].

У "Токійській декларації про російсько- японські відносини" від 13 жовтня 1993 р. відзначалося: "Президент Російської Федерації і Прем'єр-міністр Японії... провели серйозні переговори з питання про належність островів Іту- руп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї. Сторони погоджуються з тим, що необхідно продовжити переговори з метою найскорішого укладення мирного договору шляхом вирішення цього питання, виходячи з історичних і юридичних факторів, та на основі розроблених згідно з домовленістю між двома країнами документів, а також принципів законності та справедливості і, таким чином, повністю нормалізувати двосторонні відносини" [4; 2].

Тобто, крім правових засад, суперечку навколо згаданих островів пропонується вирішити, враховуючи історію формування державних кордонів, а також передбаченого Статутом ООН (стаття І) і Статутом Міжнародного суду (стаття 38, п. 2) принципу розв'язання суперечок, у випадку погоджування сторін, "по совісті та справедливості" [5; 3].

З правової точки зору, або принципу законності, відповідно до Потсдамської декларації США, Великобританії і Китаю від 26 червня 1945 р., до якої приєднався і Радянський Союз, суверенітет Японії був обмежений чотирма її головними островами: "Умови Каїрської декларації будуть виконані, і японський суверенітет буде обмежений островами Хонсю, Хоккайдо, Кюсю, Сікоку і такими менш крупними островами, які ми ще маємо зазначити" [6; 4].

За Сан-Франциським мирним договором 1951 р., у підґрунтя якого були покладені умови Потсдамської декларації, Японія відмовлялася від Курильських островів (Тісіма), включаючи острови Ітуруп, Кунашир і Шикотан (але не Ха- бомаї) з-під своєї юрисдикції. У зв'язку з тим, що СРСР відмовився підписати Сан- Франциський договір, то у його відносинах з Японією питання про належність зазначених територій, з точки зору договірного права, залишилося невизначеним, так само, як у відносинах з іншими союзниками у війні з Японією. Виключенням були Сполучені Штати і Великобританія, керівники урядів яких у лютому 1945 р. підписали в Ялті з Й.Сталіним угоду про виконання вимог щодо передачі у володіння СРСР Куриль- ських островів і Південного Сахаліну після вступу Радянського Союзу у війну з Японією та перемоги над нею. "Радянський Союз... вступить у війну проти Японії... За умови:

Поновлення належних Росії прав, порушених... нападом Японії у 1904 році, а саме: повернення Радянському Союзу південної частини острова Сахалін і всіх належних до неї островів.

Передачі Радянському Союзу Курильсь- ких островів" [7; 5].

У 8-й статті Сан-Франциського договору Японія підтвердила зобов' язання виконати всі угоди союзників, пов' язані із закінченням війни з Японією, тобто і Ялтинську угоду. Проте СРСР згідно із 25-ю статтею того ж договору як країна, що не підписала його, формально позбавлявся цього права, до того ж 26-та стаття не надавала Радянському Союзу при умові підписання мирного договору з Японією більшої переваги, в тому числі і територіальної, ніж іншим учасникам конференції у Сан-Франциско. В той же час Радянський Союз як країна-переможець, згідно з Актом про капітуляцію Японії, зберігав право на заняття цих островів, але до підписання двостороннього мирного договору, якщо в ньому було б визначене інше. При відсутності такого договору, на думку американського фахівця з міжнародного права А.Фердроса, "по закінченні військових дій зайнята територія може бути придбана окупантом навіть без договору (цесії), якщо попередній суверен від неї відмовляється або якщо він фактично відмовився від зворотного завоювання" [8; 6].

Треба також взяти до уваги думку доктора юридичних наук Р.А.Каламкаряна про те, що "в останні роки ставлення доктрини міжнародного права до питання про міжнародно-правову вагомість декларацій про одностороннє прийняття державою юридичних зобов' язань, пережило відповідну еволюцію в плані визнання за ними обов'язкової сили" [9; 7].

Справа ускладнюється тим, що