Щодо історичного аспекту територіальної проблеми між Японією і Росією необхідно зауважити, що він є найскладнішим, заплутаним, пов'язаним з історичною географією [22]. До середини 1950-х років і в офіційних американських документах (наприклад, у Меморандумі з питання мирного договору з Японією, який склав полковник Міністерства оборони Стентон Бабкок від 26-27 жовтня 1950 року) [23] згадувалась єдина назва "Курильські острови" без розподілу на північні та південні.

Цікавим є аналіз американських документів серпня-вересня 1945 року з територіальних питань після вступу СРСР у війну з Японією. Так, у Меморандумі про капітуляцію Японії від 14 серпня 1945 р. підкреслювалось, що "з приводу Курильських островів начальники штабів США і Росії домовились про кордони між районами проведення операцій. Начальники штабів очікують, що радянські війська приймуть капітуляцію та обеззброять японців на островах Парамушир і Шумшу" [24]. У Загальному військовому і військово-морському наказі № 1 від 14 серпня 1945 р. говорилося: "Старші японські командири і всі сухопутні, морські, повітряні і допоміжні сили всередині Маньчжурії, Кореї на північ від 38° північної широти повинні здатися Головнокомандуючому радянськими військами на Далекому Сході" [25]. Після звернення Й.Сталіна до

Г.Трумена відносно Курил Президент Сполучених Штатів 17 серпня 1945 р. відповів, що він дає згоду про зміну "Загального наказу № 1" з тим, щоб включити всі Курильські острови до району, який повинен "капітулювати перед Головнокомандуючим радянськими військовими силами на Далекому Сході" [26].

Відомий російський вчений, науковий співробітник Інституту Далекого Сходу РАН, д.і.н. А.Марков переконаний, що проблема Південних Курил виникла як наслідок зусиль японської дипломатії при підтримці США перегляду угод, прийнятих в Ялті та Потсдамі [27].

Торкаючись політичного аспекту територіальної проблеми між Японією і Росією на початку 1990-х років, необхідно зазначити, що її вирішення знаходилося на рівні 1956 р. У "Спільній радянсько-японській заяві" під час візиту до Японії М.С.Горбачова 16-19 квітня 1991 р. підкреслювалося, що Президент СРСР і Прем'єр- міністр Т. Кайфу розуміють важливість прискорення роботи по завершенню підготовки мирного договору і мають намір "діяти з цією метою конструктивно і динамічно, використовуючи увесь позитив, що накопичений у двосторонніх переговорах у різні роки, починаючи з 1956 року, коли СРСР і Японія спільно декларували припинення стану війни і поновлення дипломатичних відносин між ними" [28]. Вони також висловили свою позицію на користь "справедливого та раціонального врегулювання мирними засобами конфліктів у цьому регіоні" [29].

Досить оригінальної позиції дотримується з цього питання відомий американський вчений, співробітник Брукінського інституту Раймонд Гартхофф, який виділяє "дипломатичний аспект" цієї проблеми. Американський дослідник фактично сам собі суперечить. Спочатку він пише, що Сполучені Штати не є зацікавленою державою в цій суперечці. І, безумовно, вони вітали б будь-яке врегулювання, прийнятне для Радянського Союзу і Японії. Але далі Гартхофф зазначає: "Підтримка Сполученими Штатами Японії у розв'язанні територіального питання полягає в тому, щоб США підтримували японське тлумачення того, що насправді є назвою "Курильські острови". США вважали, що це питання попередньо повинно було вирішуватися СРСР і Японією. Доки Радянський Союз відмовлявся визнати існуючу суперечку, така позиція, по суті, означала підтримку Японії. Сьогодні, коли обидві сторони визнають, що суперечка існує і мають бажання її владнати, США не "висловлюють свою перевагу при будь-якому конкретному підсумку" [30].

Американський експерт з міжнародних відносин Японії, в тому числі і з російсько- японських відносин, Пітер Бертон переконаний, що "будь-який японсько-російський мирний договір потребує згоди з боку всіх, хто підписав договір у Сан-Франциско у 1951 році" [31].

Іншої позиції щодо вирішення проблеми "північних територій" дотримується відомий російський вчений Володимир Єрьомін. Він виділяє цикл заходів у створенні умов для реалістичного розв'язання територіального питання в найближчій перспективі. Єрьомін пропонує чотири головних напрямки необхідних заходів:

стимулювання російської і японської сторін до попередньої принципової згоди на повернення по домовленості 1956 року; таке стимулювання необхідно починати негайно, діяти швидко та енергійно;

заяви Президента Росії і Прем'єр-міністра Японії про готовність повернутися до домовленості 1956 року; ці заяви повинні мати форму не офіційних заяв, а скоріше висловлення особистої точки зору із залишенням рішення за Парламентами і народами; проте у цих заявах повинні бути заклики до парламентів і народів підтримати таку точку зору; такі заяви необхідно зробити як можна скоріше; умовно їх можна назвати впливом на Парламент і громадськість "зверху";

організація і підтримка викладеної позиції лідерів серед максимально широких кіл суспільства; починати таку організаційну роботу необхідно фахівцям з проблеми - прихильникам радикального рішення проблеми; цю роботу можна умовно назвати впливом на парламент і громадськість "знизу" або "збоку";

офіційне оформлення повернення до 1956 року з відстрочкою реального підписання договору і передачі двох островів. Під такою програмою не мається