УДК 327

Пронь С.В., Український державний морський технічний університет ім. адмірала С.О.Макарова

Домінуючі проблеми повоєнного розвитку Японії та позиція СІЛА (на прикладі роботи Сан-Франциської

конференції 1951 року)

Відштовхуючись від початкового етапу роботи Сан-Франциської конференції 1951 року, автор статті розглядає головне питання повоєнного розвитку Японії "крізь призму" зовнішньополітичної діяльності США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Використовуючи дані аїлериканської преси (переважно "Нью Йорк Таїилс") та наукові видання - дослідження Д.Ачесона, Ф.Данна, Д. Стефана, С.Брауна, Р.Пруіссена, продемонстрована не тільки складність ситуації на міжнародному форумі, але й проаналізовано тактику дипло^штії США щодо проблем Японії після закінчення Другої світової війни.

The author observes main aspects of Japan after-war development, based on the beginning stage of San-Francisco conference of 1951 work process "Through the attempt" of American policy in Asian- Pacific region. Using materials of American press (mainly "The New York Times") and the historical issues - research works of D.Acheson, F.Dunn, J.Stephan. S.Brown, R.Pruessen, the author shows not only the discrepant and difficult situation on the international forum, but also analyzes the USA diplomatic tactic towards Japan problems after the end of World War II.У статті автор робить спробу проаналізувати діяльність американської дипломатії щодо головних проблем повоєнного розвитку Японії. Питання є актуальним і на сьогоднішній день, бо складові частини його, на жаль, не знайшли остаточного розв'язання. Проблема була і залишається об'єктом наукового дослідження, перш за все, американськими вченими, такими як Д.Ачесон, Ф.Данн, Р.Пруіссен, С.Браун, Д.Стефан [8; 20; 21; 22; 23]. У статті використані матеріали "The New York Times", "Foreign Relations of the United States".

На конференцію до Сан-Франциско, за повідомленням представника США В.Калчнера, прибули делегації від 52 держав [1]. Запрошуючи таку кількість країн, багато з яких були мало зацікавлені в розв'язанні японських проблем, у Вашингтоні виходили з того, що більшість їх підтримає пропозиції щодо майбутнього договору з Японією, запропоновані американською стороною.

Керівні позиції на форумі утримували США, Англія, яких підтримувала більшість делегацій. Позицію СРСР підтримували лише дві країни -

Чехословаччина та Польща. 1 лава радянської делегації, на той час - перший заступник міністра закордонних справ А.Громико, прибувши 27 серпня 1951 року до Нью-Йорка (до складу делегації входило 40 чоловік [2]) для участі у Сан- Франциській конференції, у своїй заяві підкреслив, що делегація СРСР висуває особливі пропозиції відносного мирного договору з Японією, при цьому він висловив надію, що їх підтримають ті країни, які зацікавлені у встановленні нормальних відносин з Японією, і, перш за все, ті, що постраждали від японської агресії [3].

Слід підкреслити, що деякі країни проамери- канської орієнтації ще напередодні конференції зайняли подвійну, непослідовну позицію. Так, президент Філіппін Кіріно, направляючись до Сан-Франциско на початку серпня 1951 року, заявив про своє невдоволення американським проектом договору і про необхідність його подальшого перегляду. Але вже 30 серпня підписав угоду з США про так звану "взаємну оборону", яка ставила за мету створення воєнної коаліції на Далекому Сході на чолі зі Сполученими Штатами [4]. 15 серпня 1951 року американського посла в Єгипті було повідомлено про те, що єгипетський уряд не буде брати участь у конференції, бо укладення такого договору нагадувало б "...схвалення принципу окупації іноземними військами будь-якої країни під приводом її захисту" [5]. Але, як відомо, Єгипет не тільки потім направив делегацію в Сан-Франциско на чолі з Абар Рахін Беєм, але й проголосував за підтримку договору з Японією.

Готуючись до проведення конференції, американська сторона на чолі з Дж. Даллесом та представниками Держдепартаменту провела у Вашингтоні 24 серпня 1951 року своєрідний інструктаж, на якому детально пояснила тактику та сценарій конференції, виходячи з того, що Радянський Союз буде брати участь у форумі. При цьому американські дипломати особливо наголошували на тому, щоб саме ці делегації "спланували проведення конференції так ретельно, щоб Ради не досягай успіху в своїх домаганнях" [б].

Продовжуючи активну "обробку" делегатів конференції, якою цього разу керував Д. Ачесон, 2 вересня 1951 року представники американської дипломатії зустрілися з прем'єр-міністром Японії Сігеру Йосідою. Під час 90-хвилинної зустрічі обговорювались питання підготовки та підписання американсько-японського договору оезпеки, маиоутніх відносин .Японії з Китаєм [7]. Як згадував ДАчесон, американцями також були проведені відповідні переговори з делегаціями Бразилії, Чилі, Куби, Мексики та "некомуністшними членами Далекосхідної комісії, в ході яких підіймались проблеми стратегії та тактики конференції, процедурні правила" [8].

Необхідно також звернути увагу на той факт, що ще до початку роботи конференції американською стороною були розроблені процедурні правила, текст яких включав 14 окремих розділів та 25 статей. Проект процедурних правил було оголошено перед відкриттям конференції на Спеціальній Раді представників 11 країн (США, Англія, Франція, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Філіппіни, Пакистан, Цейлон, Нідерланди, Індонезія), які після двогодинного обговорення прийняли його без будь-яких змін. Зрозуміло, що делегація СРСР, Польщі та Чехо- словаччини не були запрошені на засідання цієї Ради.

Наведемо найбільш важливі положення окремих статей процедурних правил. Так, стаття № 1 констатувала, що тільки СІНА мають право визначати правила проведення конференції: "Конференція відбудеться і буде проходити згідно з умовами запрошення, які запропонував уряд Сполучених Штатів..." У статті №