18 мова йшла про те, що виступ делегатів з головного питання не повинен бути більше, ніж одна година. Якщо делегація вже зробила заяву, то з цього питання вона додатково має право виступити лише після промов усіх останніх делегацій. Було передбачено, що конференція триватиме лише п'ять днів (з 4 до 8 вересня 1951 року), при цьому перший день було відведено на церемонію відкриття, а останній - на церемонію підписання мирного договору. Тобто згідно із запропонованим американцями регламентом представники делегацій мали можливість виступити на конференції, в кращому випадку, лише один раз. Більше того, якби усі запрошені на конференцію 52 делегації виступили з одно годинними доповідями, то необхідно було б працювати по 17 годин на добу, а це фізично неможливо.
Щодо заяв делегатів як в усній, так і в письмовій формі, то вони включались до протоколу тільки за погодженням головуючого конференції. У статті № 2 процедурних правил підкреслювалось, що тимчасово головою конференції призначався керівник американської делегації, тобто Держсекретар США - Ачесон. Такті чи- ном, управління конференції, п керівні структури ще до початку роботи вже були в руках американської дипломатії.
Голова конференції згідно з процедурними правилами наділявся досить великими повноваженнями. Так, згідно із статтею № 3 цих правил він "головував на всіх засіданнях та вирішував всі питання, пов'язані з порядком роботи конференції". Рішення голови не підлягало обговоренню, його можна було відхилити тільки більшістю голосів делегатів (стаття № 20). Голова також мав право робити самостійні висновки, "не вдаючись до голосування" (стаття № 15). Жоден делегат не мав права виступити без попереднього надання йому слова головою; останній також мав право позбавити виступаючого слова і запросити до виступу наступного (стаття № 19) [9]. Д.Ачесон у своїх мемуарах, що вийшли у 1969 році, так згадував процедурні правила: "То були суворі правила. Канадці та австралійці вважали ці правила ворожими у їх особистій парламентській практиці. Я ж наполягав, що тільки таким чином ми зможемо обійти російських представників і досягти бажаних наслідків. Критичним моментом залишався початковий період роботи конференції. Якщо правила процедури будуть прийняті, то я ...залишаюсь на місці голови, а росіяни... опинилися б під нашим остаточним контролем. Для здійснення цього головуючому було вкрай необхідно... мати рішучих та надійних хлопців; один із них пропонував би, а інший - підтримував би процедурні правила. Першим нами було обрано Карла Берендсена, посла Нової Зеландії у Вашингтоні, а другим став Ганс Оскар, державний міністр Куби" [10].
Таким чином, Сполучені Штати, виходячи з аналізу процедурних правил, планували провести конференцію фактично за три дні. Все це значно ускладнювало позитивні акції на конференції, насамперед, з боку СРСР, але не виключало їх.
4 вересня 1951 року в приміщенні Оперного театру в Сан-Франциско почала роботу конференція з мирного договору з Японією. За даними американської преси, на конференцію прибуло 777 кореспондентів, при цьому підкреслювалось, що якщо Японія прислала 62 чоловіка, то Радянський Союз лише трьох [11]. Перший день роботи конференції був повністю присвячений організаційним питанням і фактично був зведений переважно до вітальних промов. Конференцію було відкрито тимчасово головуючим Держ- секретарем США Діаном Ачесоном.
Після вітальних промов мера міста Рошнсона та губернатора штату Каліфорнія - Уоррена слово було надано Президентові США Г.Трумену. Промова Президента торкалась, головним чином, американської післявоєнної політики в Японії, яку він назвав "періодом прогресу у японській історії..." [12]. Президент підкреслив: "Окупація Японії була спланована... таким чином, щоб... перетворити її в демократичну державу, підготувати країну до повернення в родину націй. Сьогодні Японія зовсім інша країна... Зруйновано старий мілітаризм... Нова японська конституція забезпечила білль про права усіх громадян і встановила уряд, який справедливо представляє народ. Діють вільні та незалежні профспілки. Зруйновані монополії. Земельна та інші реформи дали можливість створити в Японії стабільну економіку та демократичне суспільство". "Разом з тим прогресу не буде досягнуто, - продовжував Президент, - якщо японський народ та його сусіди на Тихому океані не захистять себе від загрози агресії, яка можлива сьогодні в цьому регіоні. Щоб досягти цього, необхідно залучити Японію до принципів Об'єднаних Націй. Мирний договір буде означати, що Японія як суверенна держава повинна користуватись правом на самооборону і мати можливість об'єднатись з іншими країнами на підставі угоди про оборону згідно із Статутом ООН".
Президент США дав позитивну оцінку проекту мирного договору, додавши при цьому, що "прийшов час очолити відродження нормальних відносин між Японією та іншими країнами світу". Він також визнав, що США гадають після підписання договору включити Японію у "загальну систему захисту" в Тихоокеанському басейні, а для цього вони змушені будуть "...тримати збройні сили в Японії, щоб підтримати міжнародний мир та захищати її від нападу" [13]. Таким чином, вже перший день роботи конференції, виступ Президента США показали дійсну спрямованість американської політики щодо майбутньої долі як самої Японії, так і далекосхідного регіону в цілому.
На другий день, 5 вересня, делегатам було запропоновано для затвердження порядок денний роботи конференції, а саме:
Вибори повноважних осіб.
Доповідь про повноваження.
Заява урядів США та Великобританії щодо тексту договору.
Заяви делегацій.
о. Доповідь і енерального секретаря про узгодження тексту договору РІЗНИМИ мо- вал®.
6. Церемонія