Головний зміст і принципи нової американської стратегії по відношенню до бувшого СРСР були офіційно декларовані у липні 1990 poky на нараді "сімки" у Хьюстоні та включали такі направлення: по- перше, закріпити позитивні для США та інших індустріально розвинутих країн Заходу підсумки "холодної війни", тобто підтримувати політичними та економічними засобами тенденції демократизації політичної моделі державного устрою та створення ринкового простору в СРСР; по-друге, США виявили пряму зацікавленість у підключенні своїх європейських союзників до співробітництва з радянськими реформаторами, їх підтримки економічними засобами, враховуючи гарантування з боку радянського керівництва переходу господарства до ринкових стосунків, роздержавлення суспільної власності, упровадження політичного плюралізму, деідеологізації армії, КДБ, МВС; по-третє, Сполучені Штати передбачали надати своїм союзникам, в тому числі і Японії, оборонних функцій, з тим, щоб в значній мірі зняти з себе матеріальну, а головне, моральну і юридичну відповідальність за забезпечення їх національної безпеки на радянському напрямку.

Японський уряд спостерігав за змінами американської стратегії стримування Радянського Союзу з точки зору їх наслідків і впливу на рівень безпеки самої Японії. При цьому об'єктом особливої уваги, із зрозумілих причин, були ті аспекти воєнної політики США стосовно СРСР та його правонаступниці - Росії, які були пов'язані з ситуацією в Азіатсько- тихоокеанському регіоні.

Звертає на себе увагу те, що в Японії вітали політичний курс адміністрації Дж. Буша, який, не дивлячись на однобічні заходи Росії по скороченню свого військового потенціалу в межах "нового політичного мислення", зберігав та зміцнював силовий потенціал Сполучених Штатів в АТР [2].

В офіційних колах Японії підтримували і отримали схвалення, наприклад, заяви колишнього міністра оборони США Р.Чейні про те, що традиційна тактика американських військових кіл в галузі роззброєння припускає досягнення паритету з Росією на суші, але збереження переваги США на морях та океанах. Він підкреслював, що США не сядуть з нею за стіл переговорів стосовно морських озброєнь, незважаючи навіть на те, що Росія демонструє готовність скоротити звичайні військові сили в Європі та Азії.

Європейський приклад разом з тим не можна зрівняти з різноманітністю ситуацій, які існують в Азіатсько-тихоокеанському регіоні. При відсутності повністю перекриваючих союзницьких структур США тут є лише балансуючим елементом. От чому існують поки що потенційні можливості Росії обмежити вільне пересування флотів США і вони можуть загрожувати інтересам миру і стабільності в регіоні, вважав Р.Чейні. Тому Сполучені Штати будуть і надалі здійснювати опір контролю над морським озброєнням російською стороною. США, підкреслював колишній американський міністр оборони, - світова держава з глобальними інтересами та зобов'язаннями. А це вимагає широкого використання американської воєнної могутності, як це мало місце в Панамі або під час кризи в районі Персидської затоки [3].

Сполучені Штати не відмовлялись від реалізації на Далекому Сході і Тихому океані " стратегії базування на передовій межі". У 1990 році військові гарнізони США залишалися на Алясці (21 тисяча чоловік), Гуамі (9 тисяч), Гавайях (46 тисяч), в Японії (52 тисячі), у Південній Кореї (43 тисячі), на Філіппінах (18 тисяч). Крім того, в цьому районі у США розгорнуто шість авіаносців, два лінкори, 18 крейсерів, 29 есмінців, 46 фрегатів, біля півсотні атомних підводних човнів. Як підсумок, разом з силами самооборони Японії США зберігають в АТР більше ніж дворазову перевагу над Росією за чисельністю особового складу, кількістю літаків тактичної та морської авіації, майже чотириразову - за кількістю надводних човнів [4].

Силове протистояння США та СРСР після другої світової війни було вигідне Японії. У цих умовах вона різко скоротила розрив у виробництві ВНП із своїм головним економічним і технологічним конкурентом. При цьому значний потік японських капіталів прямував до Сполучених Штатів. Лише за три роки, починаючи з 1986 року, Японія вклала у США біля 35 млрд. доларів прямих капіталовкладень, при цьому більше половини (18 млрд.) було направлено до обробної промисловості [5]. У 1991-1992 pp. прямі японські капіталовкладення у США склали, за даними Міністерства фінансів Японії, 18026 млн. доларів [6] і хоча у 1992 році вони знизилися до 13,8 млрд. доларів [7], але у 1993 році становили 14,7 млрд [8]. He треба забувати і про те, що наприкінці 1980- х - на початку 1990-х років Японія стала провідним кредитором у світі. Все це для Японії стало можливим завдяки тому, що відвертаючи ресурси на стратегічне стримування СРСР, американська адміністрація відчувала гострий дефіцит бюджету і достатньо широко відкрила свій внутрішній ринок для японських товарів. Користуючись тим, що технічна думка американських спеціалістів у багатьох випадках відверталася на розробку нових видів озброєння для досягнення стратегічної переваги над СРСР, японські фірми змогли вирватися уперед у виробництві продукції цивільного призначення і завоювати світовий ринок.

Внаслідок поліпшення російсько-американських відносин Японія проявила зацікавленість у зміцненні японсько-американських відносин в рамках воєнно- політичного союзу. Причому ця зацікавленість зростала, не дивлячись на посилення протиріч між двома країнами в економічній і стратегічній областях [9]. Японський уряд докладає великих зусиль до створення нового механізму японсько-американського співробітництва у XXI столітті, передбачаючи більш тісне зближення двох країн в економічній, політичній і гуманітарній